ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/549/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Стефанів Т. В.,

секретар судового засідання Максимів Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Приватного підприємства "Глобус-Транс"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіс Транс"

про стягнення заборгованості в сумі 10000 грн 00 коп.

представники сторін в судове засідання не з`явилися

З урахуванням ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суть спору.

ПП "Глобус-Транс" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Гіс Транс" про стягнення заборгованості в сумі 10000 грн 00 коп.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою суду від 30.06.2020 позовну заяву залишено без руху; зобов`язано позивача у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати суду належні докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (опис вкладення в лист та фіскальний чек).

Ухвалою суду від 24.07.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити розгляд справи по суті на 11.08.2020; встановити відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Розгляд справи в судовому засіданні 11.08.2020 відкладено на 10.09.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 11.08.2020. Про дату та час розгляду справи сторін повідомлено відповідними ухвалами.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати за надані послуги. Свою позицію позивач обґрунтовує положеннями ст. 10, 526, 901, 903, 909 Цивільного кодексу України та ст. 193, 307 Господарського кодексу України.

27.07.2020 до суду, електронною поштою без ЕЦП, від позивача надійшли заяви:

- про стягнення судового збору з відповідача (вх. № 9380/20). Аналогічна заява засобами поштового зв`язку надійшла до суду 03.08.2020 (вх. № 9639/20);

- про врегулювання спору, в якій останній просить повернути позовну заяву і додані до неї документи; розглянути питання та винести ухвалу про повернення суми судового збору (вх. № 10710/20). Аналогічна заява засобами поштового зв`язку надійшла до суду 03.08.2020 (вх. № 11174/20).

04.09.2020 до суду від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, зокрема виписки банку від 28.08.2020.

Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

12.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіс Транс" (замовник) та Приватним підприємством "Глобус-Транс" (виконавець) укладено договір-заявку на перевезення вантажу № 121119, згідно умов якого:

- дата/час завантаження - 14.11.2019 (Польща - Щецін);

- дата/час розвантаження - 18.11.2019 (Україна - Чорноморськ);

- узгоджена сума фрахту 900 євро по курсу НБУ на день вигрузки;

- умови оплати - безготівковий перерахунок 14 банківських днів після отримання оригіналів документів.

Як вказує позивач 26.11.2019 на адресу відповідача було направлено рахунок-фактуру № 2829 від 19.11.2019 на суму 24028 грн 32 коп., акт надання послуг № 2829 від 19.11.2019 на суму 24028 грн 32 коп. (підписану виконавцем), податкову накладну № 6 від 19.11.2019 та СМR № 1/11/19.

13.01.2020 позивач звертався до відповідача з претензією № 19618 від 11.01.2020 про сплату боргу.

Як наслідок, відповідач направив на адресу позивача гарантійний лист № 1 від 24.03.2020, в якому зобов`язався погасити заборгованість в сумі 10000 грн 00 коп. до 30.04.2020 та вказав на часткову проплату, зокрема 14028 грн 32 коп., яку було проведено 03.02.2020.

Як зазначає позивач у позовній заяві несплаченим залишився борг в сумі 10000 грн 00 коп.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Із змісту ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Укладаючи договір-заяву на перевезення вантажу № 121119 від 12.11.2019 сторони погодили всі його істотні умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Так, як вбачається з матеріалів справи позивач належним чином виконав взяті по договору зобов`язання. В свою чергу відповідачем порушено строки оплати за надані послуги.

Однак, як встановлено судом та не заперечується позивачем (з огляду на подані ним заяви) борг по договору-заявці відповідачем сплачено в повному обсязі, зокрема: 14028 грн 32 коп. - 03.02.2020 та 10000 грн 00 коп. - 17.07.2020 (згідно виписки банку, поданої позивачем).

З наведеного вбачається, що на момент відкриття провадження у справі боргу відповідача перед позивачем не існувало. Більше того, позивач 24.07.2020 звертаючись до суду із заявою про усунення недоліків не врахував, що вже та той момент борг був погашений.

Надаючи оцінку порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду з позовом, суд враховує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Зокрема, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Окрім того, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Також Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Зважаючи на те, що на момент відкриття провадження у справі борг відповідачем було сплачено, тобто право позивача не було порушено, в задоволенні позову слід відмовити.

Що стосується клопотання позивача про повернення позовної заяви суд зазначає таке.

Пунктом 3 ч. 5 ст. 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.

Оскільки заява позивача про врегулювання спору надійшла до суду (27.07.2020) після відкриття провадження у справі (24.07.2020), у суду відсутні правові підстави для повернення позовної заяви.

Висновок суду.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Позивачем не доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

В контексті наведеного, в позові слід відмовити.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2102 грн 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на той факт, що в позові відмовлено, судовий збір слід залишити за позивачем.

З урахуванням вищевикладеного не підлягають задоволенню заяви позивача про повернення судового збору чи стягнення судового збору з відповідача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 165, 178, 202, 236, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

в позові Приватного підприємства "Глобус-Транс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіс Транс" про стягнення заборгованості в сумі 10000 грн 00 коп. - відмовити.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.09.2020

Суддя Т. В. Стефанів