ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2020 року м. Київ №640/15387/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доВищого господарського суду України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого господарського суду України (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, код ЄДРПОУ 00018738), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України щодо не нарахування і виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з 28 липня 2017 року;

- зобов`язати Вищий господарський суд України нарахувати і виплатити судді ОСОБА_1 суддівську винагороду відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII з розрахунку посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячних доплат: за вислугу років - 50 відсотків за період до 3 0 жовтня 2017 року та 60% відсотків з 31 жовтня 2017 року, за науковий ступінь - 15%, за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 5%, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 28 липня 2017 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки позивачка у встановленому Законом порядку набула статусу судді касаційної інстанції, питання про переведення до іншого суду на даний час не вирішено, позивачка обіймає посаду судді касаційної інстанції, пройшла кваліфікаційне оцінювання, як суддя касаційної інстанції, а тому має право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для суддів касаційної інстанції. Не переведення позивачки до відповідного суду, що як наслідок зумовлює не здійснення правосуддя, призводить до невиправданого звуження обсягу гарантій незалежності судді у виді зниження матеріального забезпечення. Враховуючи наведене, на переконання позивача, починаючи з 28 липня 2017 року суддівська винагорода мала розраховуватись з посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2017 року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1, 25 щомісячних виплат: за вислугу років - 50%, а з 31 жовтня 2017 року - 60%, за науковий ступінь - 15%, за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 5%.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді, набуде права на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом 1402-VIII, лише після зарахування до штату відповідного суду. При цьому. відповідачем наголошено, що аналогічної правової позиції дотримується також Верховний Суд, зокрема, у постанові від 01.08.2018 №826/13355/17, де Верховний Суд зазначив, що законодавець закріпив можливість обрахування окладу суддівської винагороди винятково для судів першої, апеляційної інстанції, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду. Право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону 1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, й фактично здійснюють правосуддя у відповідному суді.

Також, на виконання вимог ухвали суду від 20.08.2019 відповідачем було надано суду копію довідки про розмір суддівської винагороди, нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 за період роботи з 01.08.2017 по 31.07.2019.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

07 листопада 2016 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад судців касаційних судів у складі Верховного Суду у зв`язку із реорганізацією вищих судових органів.

ОСОБА_1 як суддя Вищого господарського суду України взяла участь у конкурсі на зайняття посади судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №ЗП/вс-17 ОСОБА_1 визнано такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду. За результатами кваліфікаційного оцінювання сформовано рейтинг учасників конкурсу, в якому позивачка зайняла 53 місце, тобто за межами необхідної кількості претендентів до вказаного суду.

Заявою від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача щодо нарахування заробітної плати у новому розмірі, встановленому Законом №1402.

Листом від 13 червня 2019 року № 01-22/167/114/19 за підписом голови ліквідаційної комісії з припинення діяльності Вищого господарського суду України ОСОБА_1 повідомлено про відмову у здійсненні перерахунку заробітної плати з тих підстав, що суддя набуває право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402, лише після зарахування до штату Верховного Суду, спеціалізованого суду та здійснення правосуддя у відповідному суді. Оскільки Вищий господарський суд України не входить до системи судоустрою і порядок його роботи не регулюється Законом № 1402, підстави для нарахування і виплати суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом № 1402, відсутні.

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача щодо здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з 28 липня 2017 року, звернулась до суду з даним позовом.

Розглядаючи адміністративний суд по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі - Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

Частиною 2 статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII визначено, що Вищими спеціалізованими судами є Вищий суд з питань інтелектуальної власності; Вищий антикорупційний суд.

Згідно з частиною 1 статті 83 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Статтею 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до пункту 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Пунктом 22 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з пунктом 23 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Пунктом 24 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2017 року:

а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

Більш того, при розгляді справи у подібних правовідносинах, Верховний Суд у своїй постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17 прийшов до наступних висновків:

«…Верховний Суд зауважує, що Вищими спеціалізованими судами в Україні є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Натомість, позивач продовжував обіймати посаду судді Вищого адміністративного суду України та до жодного іншого суду переведений не був.

Право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, й фактично здійснюють правосуддя у відповідному суді.

Верховний Суд вважає неможливим отримання позивачем суддівської винагороди відповідно до позовних вимог, оскільки фактично ОСОБА_2 не здійснює правосуддя у відповідному суді (Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду), а лише підтвердив таку можливість. Отже на позивача не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди , за нормами Закону №1402- VIII, який не передбачає у судовій системі України - Вищого адміністративного суду України.

Таким чином, доводи позивача, щодо нарахування і виплати йому суддівської винагороди згідно з нормами Закону №1402-VIII, є необґрунтованими.

Виходячи із аналізу положень Закону №1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:

Проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII.»

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відтак суд при розгляді даної справи виходить з наступного.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 займала посаду судді Вищого господарського суду України.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року № ЗП/вс-17 ОСОБА_1 визнано такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.

Проте, правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду позивач не здійснює.

З урахуванням норм законодавства, встановлених судом обставин та враховуючи правові висновки Верховного Суду у постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17, суд дійшов висновку, що наявність у позивача лише рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №ЗП/вс-17 про визнання позивача такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, не надає їй права на отримання суддівської винагороди із розрахунку діючого судді Верховного Суду з доплатами, у розмірах зазначених в Законі України від 02.06.2016 №1402-VIII, та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Вєкуа Н.Г.