Справа № 640/12203/18

н/п 2/953/175/20

                                               РІШЕННЯ

                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       02 вересня 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – судді                                               Губської Я.В.,

при секретарі                                                      Медведєвій Я.А.,

        розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до  Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»,  ОСОБА_2 , треті особи:  ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус-Трейд»  про визнання договору іпотеки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2018 ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати недійсним Договір іпотеки від 19.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований в реєстрі за №1856, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 18.07.2018 відкрито загальне позовне провадження, справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

21.08.2018 до суду надійшов відзив на позов представника третьої особи ОСОБА_3 – адвоката Караченцева Ю.Л., в якому третя особа не заперечує проти позовних вимог.

21.08.2018 до суду надійшов відзив представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» Кураскіної О.І. на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на строк позовної давності та наявність згоди позивача на правочин.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 21.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

21.09.2018 до суду надійшла відповідь  ОСОБА_1  на відзив та уточнена позовна заява. У відповіді на відзив щодо застосування позовної давності позивач зазначив, що факт перебування осіб у шлюбі не є підтвердженням обізнаності одного з подружжя про дії іншого. Крім того, наданий відповідачем документ із назвою «Згода» не підтверджує обізнаності позивача саме із фактом укладення відповідного іпотечного договору. Також щодо змісту згоди позивач вказує, що за її змістом позивач надає згоду на укладення кредитного договору, який вже має відповідний реєстраційний номер та дату, а отже – який є вже укладеним. Крім того, в указаному документі відсутня дата його складання, дані про нотаріальне посвідчення, тому ідентифікувати коли саме така згода надана не вбачається за можливе.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019 справа передана для розгляду судді Губській Я.В.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 28.05.2019 уточнена позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22.07.2019 уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до  Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_2 , треті особи:  ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус-Трейд»  про визнання договору іпотеки недійсним прийнято до розгляду.

В обґрунтування  позовних вимог, позивач посилається на те що, 18.04.2007 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № HAG7GA00000006, згідно з умовами якого відповідач надав позичальнику кредитні кошти у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 399650,00 дол. США зі строком повернення 18.04.2017 зі сплатою 12,72 % річних.

У подальшому, як зазначає, позивач, йому стало відомо з інформації на сайті http://reyestr.court.gov.ua щодо судової справи № 922/2416/17, про те, що у забезпечення виконання вказаних зобов`язань 19.04.2007 між ОСОБА_2 та відповідачем АТ КБ «Приватбанк» укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1856.

Предметом іпотеки за договором іпотеки є п`ятикімнатна квартира загальною площею 271,6 кв.м., житловою площею 96,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач у позовній заяві також вказує, що з 1987 року він і ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

27.12.2006 на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова у справі № 7149/06/04 квартира за адресою: АДРЕСА_1 було набуто ОСОБА_2 . Таким чином, позивач стверджує, що на момент укладення договору іпотеки вказане майно перебувало у спільній власності подружжя, а отже розпорядження ним має відбуватися виключно за згодою подружжя, про що має бути нотаріально засвідчена заява.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк», в обґрунтування відзиву, заперечень проти позовних вимог, в поясненнях, наданих в судовому засіданні посилається на те, що позивач ОСОБА_1 - чоловік ОСОБА_2 був обізнаний про укладення дружиною іпотечного договору у 2007 році, на підтвердження чого надав згоду на правочин. Щодо відсутності нотаріального засвідчення згоди на правочин представник пояснила, що на момент укладення правочину така форма не була обов`язковою. З даним позовом позивач ОСОБА_1 звернувся лише 05.07.2017, тобто з порушенням строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив задовольнити з підстав, вказаних у позові. 02.09.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача – адвоката Кайдашова В.С. про розгляд справи без його участі, в якому зазначив, що позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог. 02.09.2020 року представник ОСОБА_5 подала на електронну адресу суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, надала письмову промову в судових дебатах.

Відповідач ОСОБА_4 була повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи судовими повістками, подала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечувала.

Представник третьої особи ТОВ «Бонус-Трейд» був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи судовими повістками, подав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову не заперечував.

Третя особа ОСОБА_3 була повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи судовими повістками, представник ОСОБА_3 – адвокат Караченцев Ю.Л. на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову не заперечував.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до змісту ст. 16 ЦК України кожна особа має право, звернутися до суду за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про припинення дії, яка порушує це право.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, та сторонами не оскаржується, що 18.04.2007 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № HAG7GA00000006, згідно з умовами якого відповідач надав Позичальнику кредитні кошти у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 399650,00 дол. США зі строком повернення 18.04.2017 зі сплатою 12,72 % річних.(а.с.22-24)

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» 19.04.2007 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1856.(а.с.46)

Під час судового розгляду представником відповідача АТ КБ «Приватбанк» до суду до відзиву надано копію згоди позивача на укладення кредитного договору № HAG7GA00000006 від 18.04.2007 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 . (а.с. 46). Оригінал даної згоди досліджено в судовому засіданні.

Згідно тексту цієї згоди: « ОСОБА_1 , даю згоду на укладення позичальником кредитного договору № HAG7GA00000006 від 18.04.2007, одержання ОСОБА_2 кредитних коштів та їхнього використання відповідно до умов зазначеного договору, а також надання ним у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить мені на праві спільної власності з позичальником, (у тому числі:п*ятикомнатна квартира,місцезнаходження: АДРЕСА_1 ), з метою забезпечення виконання зобов*язань по зазначеному кредитному договору У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за кредитним договором (повністю або частково), збов*язуюся передати ПриватБанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором.»

Як вбачається з дослідженої згоди вона не містить дати її складання, складена в простій письмовій формі, підпис позивача нотаріально не засвідчений. Дані обставини сторонами не оспорюються.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно з вимогами чинного на час укладення договору іпотеки Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60).

Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору іпотеки майно перебувало у спільній власності подружжя, що також не оспорювалось сторонами в судовому засіданні.

Відповідно до ст.63 Сімейного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно до ст.65 СК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

       Відповідно до приписів статті 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній станом на момент укладення договору), майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Таким чином, станом на момент укладення договору законодавчо передбачена була обов`язковість нотаріального засвідчення згоди чоловіка/дружини на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення. Відсутність такої згоди свідчить про недійсність відповідного іпотечного договору.

Доводи відповідача про те, що станом на момент укладання договору іпотеки (19.04.2007) не була передбачена вимога щодо обов*язковості нотаріального засвідчення згоди чоловіка/дружини на укладення договору не є обґрунтованими.

Також, у постанові судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року №6-533цс16 зазначено, що висновок одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому випадку, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо загального майна, і третя особа - контрагент за таким договором, - діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоду другого з подружжя.

Згідно з наявними документами та відомостями, АТ КБ «Приватбанк»: достеменно знав про те, що майно перебуває в спільній сумісній власності (про це відповідач прямо зазначає у своїх усних та письмових поясненнях), не отримав у порядку, визначеному чинним законодавством України, нотаріальну згоду позивача на укладення іпотечного договору.

При цьому, тут йдеться саме про отримання згоди у формі та порядку, визначеному чинним законодавством України.

Таким чином, наданий відповідачем документ із назвою «Згода» не є згодою одного з подружжя на передання іншим з подружжя майна в іпотеку, оскільки його форма не відповідає законодавчо визначений вимогам щодо нотаріального посвідчення та не містить дати його укладення.

Отже суд дійшов висновку, що укладення спірного договору іпотеки суперечить вимогам статей 60, 63, 65 Сімейного кодексу України та статті 6 Закону України «Про іпотеку».

У свою чергу, зазначене є підставою для визнання договору іпотеки недійсним з підстав його невідповідності вимогам статей 203, 215 ЦК України.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень для розпорядження спільним майном.

Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав недійсності, і саме такий висновок міститься в правовій позиції постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що посилання позивача на відсутність його нотаріально засвідченої згоди укладення договору іпотеки від 19.04.2007, посвідченого ПН ХМНО Широковою В.А. за р.№1856 встановлена судом та тягне за собою недійсність договору іпотеки.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вбачається з правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року (справа № 6-154 цс 15), статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивач зазначив, а відповідач АТ КБ «Приватбанк» не надав доказів на спростування вказаної позиції, що у 2017 році позивачеві з інформації на сайті http://reyestr.court.gov.ua щодо судової справи №922/2416/17 стало відомо, що у забезпечення виконання вказаних зобов`язань 19.04.2007 між ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк» укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1856.

Відповідач зазначає, що позивач був обізнаний про існування оспорюваного іпотечного договору ще з 2007 року, зважаючи на його перебування в шлюбі із ОСОБА_2 , а також на наявність його згоди на укладення кредитного та іпотечного договорів.

При цьому відповідач АТ КБ «Приватбанк» не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, як-то відповідні судові рішення у справах, де одночасно учасниками були й позивач, так і ОСОБА_2 , показання свідків тощо.

Такі твердження відповідача АТ КБ «Приватбанк» суд оцінює критично, оскільки факт перебування осіб у шлюбі жодним чином не є підтвердженням обізнаності одного з подружжя про дії та бездіяльність іншого, а наданий відповідачем документ із назвою «Згода» не є належним підтвердженням обізнаності позивача саме із фактом відповідного іпотечного договору, оскільки саме цей факт є моментом порушення прав позивача у розумінні ст. 256 ЦК України.

Крім того суд зазначає, що факт перебування вказаних осіб у зареєстрованому шлюбі жодним чином не має наслідком те, що особи постійно й безперервно перебувають одна з одною, мешкають в одному приміщенні, мають спільні побутові й ділові інтереси.

При цьому наданий АТ КБ «Приватбанк» документ із назвою «Згода» не містить дати його складання, тому ідентифікувати коли саме така згода надана не вбачається за можливе. У свою чергу, саме відповідач має довести, що така згода взагалі була надана, а якщо й була надана – то до дати укладення іпотечного договору. Під час судового розгляду суду також не було надано доказів складення «Згоди» у 2007 році, на підтвердження позиції відповідача.

З огляду на вказане, строк позовної давності має рахуватися з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. Наявність лише наміру певних осіб на порушення прав не є фактом такого порушення.

Позивач зазначив, що про порушення своїх прав він дізнався у 2017 році при розгляді господарських спорів. У свою чергу, відповідачі не надали жодних належних та допустимих доказів того, що позивач був обізнаний про наявність вказаного іпотечного договору з 19.04.2007.

Разом з тим, суд погоджується з доводом представника позивача про те, що оскільки у наданій відповідачем згоді за підписом ОСОБА_1 міститься вже номер укладеного ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» договору та не міститься дати її підписання, відомостей щодо нотаріального посвідчення, таким чином неможливо стверджувати, що вона виконана у 2007 році.

Згідно положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання та ст. 81 цього Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимогами ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Таким чином, оскільки  відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності, при цьому,  до суду не надано доказів на підтвердження його позиції, в тому числі щодо обізнаності з умовами іпотечного договору від 19.04.2007, звернення до суду з вимогами до  ОСОБА_1 , належних та допустимих доказів в обґрунтування того, що ОСОБА_1  міг дізнатися про порушення його прав раніше ніж у 2017 році з Єдиного державного реєстру судових рішень на спростування  доводів позивача не надав, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні клопотання про застосування до даних правовідносин строку позовної давності.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним п.27 недійсним Договір іпотеки від 19.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований в реєстрі за №1856, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» суд зазначає, що ця вимога охоплюється першою вимогою про визнання недійсним договору в цілому та окремому визнанню недійсності не потребує.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як доведені та обґрунтовані.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 141, 258, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 598, 599, 610, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1   – задовольнити.

Визнати недійсним Договір іпотеки від 19.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. та зареєстрований в реєстрі за №1856, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»  на користь  ОСОБА_1   судовий збір в розмірі 1409,60 грн.

На  рішення суду першої інстанції  протягом  30  днів  з дня  його  проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку  проголошення  в судовому засіданні  лише вступної та резолютивної частини  судового рішення  строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.15  Перехідних положень  ЦПК України (в ред. з 15.12.2017 року)  до дня початку  функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали  справи  витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570.

ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус-Трейд»: 61166, м. Харків. вул. Кримська, буд.8, кв.1.

       Суддя :                                                                                                       Я.В. Губська