Ухвала

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 753/19085/18

провадження № 61-12770 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та постановуКиївського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2018 року Дарницьким районним судом міста Києва видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі половини всіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 03 жовтня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття.

У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бачигін К. В. звернувся до суду з заявою про перегляд судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року за нововиявленими обставинами.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу, його скасування та закриття провадження у справі відмовлено.

У серпні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та постановуКиївського апеляційного суду від 16 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

При цьому, такі справи є малозначними в силу прямої вказівки в законі незалежно від ціни позову по ним.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказупро стягнення аліментів, тому ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені заявником доводи зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції. Разом з тим, заявником не додано до касаційної скарги доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішеннь у цій справі у касаційному порядку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та постановуКиївського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року про стягнення аліментів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара