ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7889/20 Справа № 212/8717/19 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/8717/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 липня 2020 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 липня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 8 000,00 грн. на платіжну картку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві.

Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого, станом на 31 серпня 2019 року, утворилась заборгованість, яка складається з: 15 028,10 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 450 903,22 грн. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 2 300 грн. - нарахованої пені та комісії.

Посилаючись на те, що позивач має право на власний розсуд розпорядитися своїми позовними вимогами, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 126 015,67 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15 028,10 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом, за період з 05 жовтня 2012 року по 29 січня 2018 року, в розмірі 110 987,57 грн., а також судовий збір в розмірі 1 921,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 липня 2020 рокув задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи докази, розглянув справу поверхнево. Позивач зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало належні та допустимі докази по справі, в тому числі розрахунок заборгованості та виписку за картковим разхунком, з яких вбачається користування відповідачем кредитним лімітом, що свідчить про згоду відповідача з умовами кредиту. В установленому законом порядку кредитний договір не визнаний недійсним, позивачем доведений факт укладання з відповідачкем кредитного договору.

Позивач вважає, що посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17-ц від 03.07.2019 року є безпідставним, оскільки до позовної заяви було долучено саме ту редакцію Витягу з Умов та Правил, що діяли на момент укладення договору.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідача ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2012 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, у якій зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 10).

До Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 05 жовтня 2012 року, банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 11, 12-35).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 31 серпня 2019 року, складається з: 15 028,10 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 450 903,22 грн. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 2 300 грн. - нарахованої пені та комісії.

Предметом даного спору є стягнення з позичальника ОСОБА_1 на користь кредитора АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за Кредитним договором б/н від 05.10.2012 року, станом на 31 серпня 2019 року, у розмірі 126 015,67 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15 028,10 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом, за період з 05 жовтня 2012 року по 29 січня 2018 року, в розмірі 110 987,57 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 05.10.2012 року, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості, оскільки, згідно з умовами Заяви-анкети, підписаної відповідачем, ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг, однак наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність належних і допустимих доказів того, що останній був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг, що свідчить про недодержання сторонами письмової форми кредитного договору, а також не підтверджує факт надання позичальнику кредитної картки та використання останнім кредитних коштів.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У Заяві позичальника від 05 жовтня 2012 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.08.2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.

Суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, саме у вказаній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскліьки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної ним Заяви від 05.10.2012 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору.

Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 05.10.2012 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 10.10.2019 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17-ц від 03.07.2019 року є безпідставним, оскільки до позовної заяви було долучено саме ту редакцію Витягу з Умов та Правил, що діяли на момент укладення договору, колегією суддів відхиляються, адже матеріали справи не містять жодного підпису відповідача ОСОБА_1 , яким би він засвідчував ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг саме у редакції від 06 березня 2010 року.

При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останньому для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає цілком правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та штрафів.

Слід зауважити, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

Однак, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вцілому, оскільки суд не врахував, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті.

В матеріалах справи міститься довідка щодо видачі відповідачу кредитної картки, фото останнього з карткою (а.с. 110, 125) та виписка за рахунком ОСОБА_1 , з якої вбачаються операції за карткою, зокрема, зняття готівкових коштів, придбання товарів, поповнення карткового рахунку (а.с. 103-109).

Оскільки, згідно наданих АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відомостей, ОСОБА_1 було видано лише одну основну картку № НОМЕР_1 (а.с. 110), колегія суддів дійшла висновку, що на фото з операційної системи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідач заборажений саме із цією карткою (а.с. 125), а його доводи про те, що картку він не отримував та коштами не користувався не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами договір у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів уважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку та виписки за картковим рахунком, користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 05.10.2012 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв`язку з чим має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що внесені відповідачем ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 644,15 грн. безпідставно спрямовувалися АТ КБ «ПРИВАТБАНК№» на погашення заборгованості за відсотками, нарахування яких сторонами не узгоджувалося, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за тілом кредиту за Кредитним договором б/н від 05.10.2012 року у розмірі 11 383,95 грн. (15 028,10 грн. заборгованість за кредитом - 3 644,15 грн. погашеної заборгованості).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 432,23 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог (1921,00 грн. (а.с. 1) + 2881,50 грн. (а.с. 180) = 4 802,50 грн.; 4 802,50 грн. х 9% (задоволені вимоги у відсоткому співвідношенні до заявлених вимог) = 432,23 грн.).

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 липня 2020 рокув частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту за Кредитним договором б/н від 05 жовтня 2012 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту за Кредитним договором б/н від 05 жовтня 2012 року - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за Кредитним договором б/н від 05 жовтня 2012 року, станом на 31 серпня 2019 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11 383 (одинадцять тисяч триста вісімдесят три) гривні 95 (дев`яносто п`ять) копійок.

В задоволенні інших позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту за Кредитним договором б/н від 05 жовтня 2012 року - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати у справі у розмірі 432 (чотириста тридцять дві) гривні) 23 (двадцять три) копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2020 року.

Головуючий:

Судді: