Постанова

Іменем України

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 487/3578/17

провадження № 61-15350св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня

2018 року, ухваленого в складі судді Біцюка А .В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю.,

Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою, який в подальшому змінили на вимоги про поділ квартири в натурі.

Позов мотивована тим, що сторонам на праві спільної часткової власності належить квартира

АДРЕСА_1 з наступними частками: ОСОБА_2 - 1/6 частка, ОСОБА_4 - 1/3 частка, ОСОБА_3 - 1/2 частка.

Вказували, що відносини між співвласниками не склалися, існують суперечки про порядок користування спільною квартирою. Відповідач чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Посилаючись на порушення своїх прав, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили суд поділити в натурі квартиру АДРЕСА_1 , наступним чином:

у користування позивачів виділити житлову кімнату площею

17, 2 кв. м;

у користуванні ОСОБА_3 залишити житлову кімнату, площею

10, 3 кв. м;

в загальному користуванні залишити: кухню - 7,6 кв.м, вбиральню -

1, 1 кв. м, коридор - 4, 8 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня

2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 листопада 2018 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, встановлено наступний порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 :

виділено у користування ОСОБА_3 житлову кімнату, площею

17.2 кв.м із лоджією площею 2.2 кв.м;

виділено у користування ОСОБА_4 житлову кімнату площею

10,3 кв.м;

залишено в спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : коридор площею 4.8 кв.м, кухню площею 7.6 кв.м, вбиральню площею 1.1 кв.м, ванну кімнату площею 2.0 кв.м та вбудовану шафу площею 0.4кв.м.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що між сторонами існує спір про визначення порядку користування квартирою, при цьому порядок користування квартирою, який просять встановити ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про виділення їм кімнати, жилою площею 17,2 кв. м не відповідає їх частці у власності на спірну квартиру.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував, що йому на праві спільної часткової власності належить 1/6 частка спірної квартири та зважаючи, що квартира є двокімнатною, суд дійшов висновку про неможливість виділення ОСОБА_2 як кімнати площею 17,2 кв. м, так і будь-якої іншої окремої кімнати, яка б відповідала його частці у спільній частковій власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , до участі у справі в якості правонаступника останньої залучено її спадкоємця ОСОБА_1 .

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , правонаступником якої є

ОСОБА_1 , задоволено частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ квартири відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що технічні характеристики квартири свідчать, що спірну квартиру неможливо не поділити, не визначити порядок користування нею між трьома співвласниками з дотриманням прав кожного з них на володіння, користування та розпорядження належною їм часткою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Заводського районного суду м. Миколаєва.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Судами не враховано, що спір з приводу користування квартирою триває довгий час, відповідач чинить позивачам перешкоди у користуванні їх власністю.

Зменшення виділеного в користування відповідачу метражу житлової площі, забезпечить всім співвласникам можливість користуватись квартирою, але істотно не вплине на права відповідача.

Вказує, що постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня

1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», на яку у своїх рішеннях посилалися суди попередніх інстанцій не дає роз`яснень щодо балконів та лоджій як площ загального користування.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який не може бути враховано судом, оскільки всупереч вимог статті 395 ЦПК України відповідачем не надані докази надсилання копії відзиву іншим учасникам справи.

Подані у серпні та вересні 2019 року клопотання ОСОБА_2 , які по суті зводяться до підтримання касаційної скарги ОСОБА_1 , не можуть бути враховані судом, ні як відзив на касаційну скаргу, ні як заява про приєднання до касаційної скарги, оскільки при їх поданні не дотримані вимоги статей 395, 397 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 :

ОСОБА_3 - 1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2007 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 липня 2013 року;

ОСОБА_2 - 1/6 частка на підставі договору дарування

від 22 квітня 2017 року;

ОСОБА_1 - 1/3 частка у порядку спадкування за заповітом від 13 серпня 2013 року, оскільки він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до технічного паспорту квартира

АДРЕСА_1 має загальну площу 45,6 кв.м і складається із двох житлових кімнат площами 17,2 кв.м та 10,3 кв.м, а також обладнана: лоджією площею 2,2 кв.м, коридором площею 4,8 кв.м, кухнею площею

7,6 кв.м, вбиральнею площею 1,1 кв.м, ванною кімнатою площею 2 кв.м та вбудованою шафою площею 0,4 кв.м .

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень статей 317, 319 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до частин першої-другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення порядку користування спільним майном.

Суд виділяє у користування сторін частину майна у натурі, що співмірна розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.

Судами встановлено, що спірна квартира має загальну площу 45,6 кв. м і складається з двох житлових кімнат площами 17,2 кв. м та 10,3 кв. м.

Співвласники не можуть дійти згоди щодо порядку користування спільним майном.

При зверненні з позовом позивачі просили виділити їм у користування житлову кімнату площею 17, 2 кв. м; виділити у користуванні ОСОБА_3 житлову кімнату, площею 10,3 кв. м.

Суд апеляційної інстанції, встановивши неможливість виділу у користування кожному із співвласників в натурі частини спірного нерухомого майна, розмір якої був би співмірним розміру частки у праві власності на спільне майно, без порушення їх прав, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог в частині встановлення порядку користування квартирою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року у цивільній справі № 487/7672/13 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою, поділ особових рахунків та зобов`язання вчинити певні дії встановлено, що з урахуванням технічних характеристик квартири в даному випадку неможливо визначити порядок користування спірною квартирою із дотриманням прав кожного із співвласників на володіння, користування та розпорядження належною йому часткою.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, оскільки виділення кожному із співвласників у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, є неможливим, що встановлено судом касаційної інстанції у справі № 487/7672/13 та апеляційним судом у розглядуваній справі, а співвласники не бажають добровільно дійти згоди у встановленні такого порядку, вони мають спільно користуватися належною їм квартирою або питання визначення порядку користування квартирою має вирішуватись з урахуванням положень частини третьої статті 358

ЦК України, а саме той із співвласників, виділення якому у володіння та користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (без істотного відступу від такої частки) неможливе, має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У розглядуваній справі таким співвласником є ОСОБА_2 чия частка у праві спільної власності (1/6) відповідає 4, 58 кв. м житлової площі, та не може бути забезпечена шляхом надання у володіння чи користування окремої кімнати, на відміну від інших співвласників - ОСОБА_3

(1/2 частка - 13, 75 кв. м житлової площі), ОСОБА_1 (1/3 частка - 9, 17 кв. м житлової площі).

Разом із тим таких вимог у розглядуваній справі ОСОБА_2 заявлено не було.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незаконність постанови апеляційного суду колегія суддів відхиляє як безпідставні та такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, суперечать обставинам встановленим судами, та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того суд враховує, що касаційна скарга подана лише одним із

позивачів - ОСОБА_1 , який будучи співвласником 1/3 частки квартири, очевидно не може претендувати на передання йому у користування частини спільного майна більшої ніж та, що передається у користування співвласнику 1/2 частки квартири - ОСОБА_3 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін.

Повторне скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції, яке обґрунтовано скасоване апеляційним судом не передбачено.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 липня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта