Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 283/2865/19

провадження № 61-7387св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області, у складі судді Міхненка С. Д., від 24 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Павицької Т. М.,

Трояновської Г. С., Миніч Т. І., від 21 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулось до суду із позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 20 липня 2010 року відповідно до тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості.

При цьому, відповідач своїм підписом підтвердила згоду на те, що підписана відповідачем заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 30 жовтня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 27 497, 31 грн, з якої: 998, 40 грн заборгованість за кредитом, 20 052, 77 грн заборгованість за процентами, 4 660, 55 грн пеня, 500 грн штраф (фіксована частина) та 1 288, 59 грн штраф (процентна складова).

Вказану суму заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.

Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області

від 24 лютого 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 998 грн та судові витрати у розмірі 69, 75 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, та в силу вимог частини другої статті 530 ЦК України Банк має право вимагати їх повернення в будь-який час.

Відмовляючи в задоволенні вимог Банку в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, а також пені та штрафів судом враховано відсутність в матеріалах справи доказів, що саме долучені позивачем до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 лютого

2020 року - без змін.

Приймаючи постанову від 21 квітня 2020 року, колегія суддів виходила з того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня

2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131св19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку представник

АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О. Л. подала касаційну скаргу на заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 квітня

2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, пенею та штрафами та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову

АТ КБ «ПриватБанк».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У травні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій. Заявник вважає, що судами не враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі

№ 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17,

від 12 грудня 2020 року у справі № 382/327/18-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17.

Посилаючись на те, що 20 липня 2010 року ОСОБА_1 було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій встановлено базову процентну ставку за користування кредитом (2, 5 % на місяць), розмір щомісячних платежів у розмірі 7 % від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів

до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок нарахування пені та розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, наголошує на тому, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усіх його істотних умов, що є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області

від 24 лютого 2020 року та постанова Житомирського апеляційного суду

від 21 квітня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по кредиту в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 20 липня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, шляхом підписання останньою анкети-заяви, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором не виконувала.

За розрахунком банку станом на 30 жовтня 2019 року відповідач має заборгованість в сумі 27 497, 31 грн, з яких 998, 40 грн - заборгованість по кредиту, 20 052, 77 грн -заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 660, 55 грн - пеня; а також штрафи: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1 285, 59 грн - штраф (процентна складова).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку

АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» від 20 липня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в

ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 липня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (грудень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із

ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Разом з тим, пред`являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, також послався на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 20 липня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 та визначає, зокрема, розмір процентів за користування кредитом, комісії та пені, а також штрафів, та надав розрахунки заборгованості відповідача за кредитним договором

від 20 липня 2010 року.

Заперечень щодо підписання вказаної довідки відповідачем не надано.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на зазначене уваги не звернув, не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, не надав належну оцінку наданій позивачем довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 20 липня 2010 року та дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення процентів та пені або штрафу.

При цьому, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 грудня

2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі

№ 572/1169/17, від 12 грудня 2020 року у справі № 382/327/18-ц та

від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, на які заявник посилався у апеляційній скарзі, як на підставу оскарження рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд також зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

(частина четверта статті 411 ЦПК України).

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування в частині вирішення вимог про стягнення процентів за користування кредитом, пені та штрафів з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно дослідити наявну в матеріалах справи Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 20 липня 2010 року; дати оцінку розрахунку заборгованості наданому банком; встановити в якому розмірі зазначена заборгованість підлягає стягненню з урахуванням строку кредитування та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

При цьому, суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду необхідно врахувати правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження

№ 61-8862сво18) щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення .

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині вирішення однієї з позовних вимог з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат повинно бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та штрафів скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович