Судове рішення #88617981


Постанова

Іменем України

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 641/11756/15-к

провадження № 51-6887км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В.П.,

суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,

за участю

секретаря судового засідання Батка Є.І.,

прокурора Єременка М.В.,

захисника Найдьонової О.Г. (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Найдьонової О.Г. на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2017 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220540002456, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 9 років.

Постановлено відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 17 жовтня 2015 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вироком установлено, що 17 жовтня 2015 року приблизно о 20:00 ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_1 під час сварки із сестрою ОСОБА_2 з неприязні з метою вбивства побутовим ножем завдав останній одного удару в грудну клітку зліва, після чого з місця вчинення злочину пішов. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Смерть ОСОБА_2 не настала з причин, які не залежали від волі ОСОБА_1 , оскільки потерпілій вчасно було надано медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня

2018 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено, пом`якшено засудженому покарання за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк

7 років 6 місяців. У решті вирок залишено без зміни.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 лютого 2019 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Постановлено на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України

від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» (далі - Закон № 838-VIII) зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 17 жовтня 2015 року по 15 березня 2018 року та з 28 лютого

2019 року по 01 квітня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі; з 16 березня 2018 року по 27 лютого 2019 року з розрахунку один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Найдьонова О.Г. порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що в ОСОБА_1 не було наміру вбивати потерпілу, а тому в його діях відсутній склад інкримінованого злочину (суб`єктивна сторона), про що свідчать наявні у справі докази, яким суд, постановляючи вирок, дав неправильну оцінку. На думку захисника, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковані неправильно. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на порушення, допущені місцевим судом, та, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, своє рішення належним чином не мотивував. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Також, за змістом касаційної скарги захисник вважає призначене засудженому ОСОБА_1 покарання таким, що не відповідає вимогам ст. 65 КК внаслідок суворості.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Найдьонова О.Г. та засуджений ОСОБА_1 у режимі відеоконференції підтримали касаційну скаргу та просили скасувати судові рішення із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Прокурор вважав, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, проте судові рішення щодо ОСОБА_1 мають бути змінені в порядку ст. 433 КПК із зменшенням засудженому покарання за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У касаційній скарзі захисник, не заперечуючи факту завдання

ОСОБА_1 потерпілій ножового порання, зазначає, що останній не мав умислу на позбавлення її життя, а тому дії засудженого неправильно розцінено судовими інстанціями як замах на умисне вбивство ОСОБА_2 .

Разом із тим, як видно з матеріалів справи, такі доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком судових інстанцій, оскільки він ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

При цьому, якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.

Як убачається з матеріалів справи, за місцем проживання ОСОБА_1 між останнім та його сестрою ОСОБА_2 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 , взявши на кухні побутовий ніж, підійшов до потерпілої, яка в цей час прямувала з кухні до своєї кімнати, та завдав ним удару в грудну клітку, після чого пішов з квартири. Дії засудженого не призвели до смертельного наслідку, оскільки ОСОБА_2 встигла викликати швидку допомогу.

Наведене підтверджується, зокрема, показаннями потерпілої

ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_3 , даними протоколів огляду місця події, проведення слідчого експерименту, висновків експертиз, іншими доказами, яким надано належну оцінку.

Згідно з висновком судово-медичного експерта потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно колото-різане поранення грудної клітки зліва, що проникає в плевральну порожнину, яке супроводжувалося лівобічним гемопневмотораксом. Наявне ушкодження утворилося від дії гострого колючо-ріжучого предмета та є тяжким тілесним ушкодженням за критерієм небезпеки для життя. Враховуючи характер ушкодження в ОСОБА_2 , утворення його від випадково завданого удару малоймовірне; локалізація ушкодження свідчить про недоступність заподіяння його власною рукою; отримання ушкодження при падінні з висоти власного зросту неможливе.

Таким чином, характер і динамічність дій ОСОБА_1 , його поведінка під час вчинення злочину, знаряддя злочину - ніж, завдання ним цілеспрямованого удару в життєво важливий орган потерпілої, а також поведінка ОСОБА_1 після вчинення злочину, а саме те, що він ОСОБА_2 допомоги не надав, швидку не викликав, а залишив її поранену на місці події, у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_1 у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілої та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть

ОСОБА_2 , однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта на час вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_1 не мав будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, а був у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій

ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили (або могли перешкодити) суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень, які тягнуть безумовне скасування судових рішень у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 , Суд не встановив.

Апеляційний розгляд за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та його захисника здійснено з дотриманням вимог ст. 405 КПК.

Як видно з ухвали, апеляційний суд перевірив доводи, наведені

в апеляційних скаргах сторони захисту, з приводу неправильної кваліфікації дій засудженого, надав на них відповіді та у цій частині обґрунтовано залишив скарги без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.

Разом із тим в частині призначеного засудженому покарання судові інстанції допустили помилку.

За правилами ч. 2 ст. 416 та ч. 3 ст. 439 КПК при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції посилення покарання (застосування суворішого покарання) допускається тільки за умови скасування судового рішення у зв`язку з необхідністю посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника.

З матеріалів справи вбачається, що попереднім вироком місцевого суду від 17 березня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Зазначений вирок скасовувався ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2016 року із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого лише у зв`язку з істотним порушенням місцевим судом вимог кримінального процесуального закону, а не у зв`язку з необхідністю посилення покарання.

Отже, місцевий суд при новому розгляді не мав права посилити засудженому ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК, ніж призначив до цього.

Апеляційний суд при новому розгляді справи, після скасування 28 лютого 2019 року касаційним судом попередньої ухвали апеляційного суду від 15 березня 2018 року, на зазначене порушення місцевого суду увагу не звернув. Крім того не врахував, що суд касаційної інстанції скасував згадане рішення суду апеляційної інстанції за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону.

Ураховуючи наведене, судові рішення підлягають зміні, а призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК- пом`якшенню до

7 років 6 місяців позбавлення волі.

Також, як видно з ухвали апеляційного суду від 01 квітня 2020 року, на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII засудженому

ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 17 жовтня 2015 року по 15 березня 2018 року та з 28 лютого

2019 року по 01 квітня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

З огляду на викладене та з урахуванням відбутого ОСОБА_1 покарання в період з 16 березня 2018 року по 27 лютого 2019 року та з

02 квітня по 10 вересня 2020 року, останній має бути звільненим у зв`язку із відбуттям строку покарання.

Таким чином, касаційна скарга захисника Найдьонової О.Г. підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Найдьонової О.Г. задовольнити частково.

Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 жовтня

2017 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 ККдо покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

ОСОБА_1 , який відбуває покарання у Державній установі «Диканівська виправна колонія (№12)» м. Харкова, звільнити з кримінально-виконавчої установи у зв`язку з відбуттям строку покарання.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький В.К. Маринич Н.О. Марчук



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація