ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4171/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пуленко М.І.,

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Мисюра О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

позивача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління ДПС у Полтавській області

про про скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

04.08.2020 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головне управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення, а саме просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 10.07.2020 № 00004720505, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) грн за порушення частини двадцятої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" № 481/95-ВР від 19.12.1995.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює роздрібну торгівлю, у тому числі алкогольними та тютюновими виробами (кафетерій за адресою: АДРЕСА_1 ); відповідачем проведено фактичну перевірку кафетерію з метою здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, найманими особами, за результатами якої складено акт. За результатом перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 10.07.2020 № 00004720505, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 17000 грн. За твердженням позивача, указане рішення є протиправним, оскільки роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами вона здійснювала на підставі відповідної ліцензії терміном дії з 25.11.2018 до 25.11.2019. Позивач зазначає, що останнім днем вказаної ліцензії є 25.11.2019, тобто вона правомірно здійснювала роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами 25.11.2019 - в останній день строку дії ліцензії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4171/20; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10:00 26.08.2020 /а.с. 21/.

25.08.2020 до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача проти позовних вимог заперечує та зазначає, що термін дії ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами закінчився 25.11.2019, з огляду на сплив річного терміну дії ліцензії; наступна ліцензія почала діяти з 26.11.2019, відповідно, реалізація алкогольних напоїв та тютюнових виробів 25.11.2019 вважається такою, що відбулася без ліцензії, що є порушенням вимог статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального". За доводами відповідача, контролюючим органом правомірно застосовано до позивача фінансову санкцію у вигляді штрафу в загальному розмірі 17000 грн; тому вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у їх задоволенні /а.с. 24-25/.

Протокольною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 15:45 02.09.2020 з огляду на необхідність отримання додаткових пояснень від представника відповідача щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу /а.с. 42/.

31.08.2020 до суду від представника відповідача надійшли пояснення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні 02.09.2020 представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити.

У судовому засіданні 02.09.2020 представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.09.2010 та перебуває на обліку як платник податків у контролюючому органі та є платником єдиного податку /а.с. 9/.

На підставі наказу від 17.06.2020 № 889, направлень від 23.06.2020 №№ 912, 913 Головним управлінням ДПС у Полтавській області проведено фактичну перевірку кафетерію за адресою: АДРЕСА_1 , господарську діяльність у якому здійснює ФОП ОСОБА_1 , щодо дотримання вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, найманими особами, за результатами якої складено акт № 0140/16/31/РРО/ НОМЕР_1 від 23.06.2020 /а.с. 28-29, 33/.

З акта перевірки вбачається, що під час перевірки встановлено факт реалізації алкогольних напоїв у період відсутності ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, а саме: 25.11.2019 продано п`ять пляшок алкогольних напоїв на суму 710,00 грн. Попередня ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями №16010308201800997 дійсна з 25.11.2018 до 25.11.2019 /а.с. 10, 33/.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення від 10.07.2020 №00004720505, відповідно до якого до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 17000,00 грн за порушення частини двадцятої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" № 481/95-ВР від 19.12.1995 /а.с. 31/.

Не погодившись з указаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

За приписами статті 1 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон № 481/95-ВР) ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно зі статтею 15 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

За порушення вимог указаної статті до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції згідно з абзацом 5 частини другої статті 17 цього Закону у вигляді штрафу, зокрема, у разі роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензій - у розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.

За вимогами пункту 25 Тимчасового порядку видачі ліцензій на право імпорту, експорту, оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 №493 (яка діяла до 30.08.2019, тобто в період видачі позивачу ліцензії №16010308201800997 - дата реєстрації 15.11.2018), форма ліцензії затверджується Мінекономрозвитку, бланки ліцензій виготовляються друкарським способом, повинні мати номер і бути захищені від підробки та несанкціонованого тиражування. У ліцензії зазначається: на лицьовому боці: найменування органу, що її видав; вид товарів (алкогольні напої чи тютюнові вироби), на право реалізації яких видано ліцензію; для юридичних осіб - найменування та місцезнаходження, номер телефону, факс (за їх наявності); для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий, місце проживання), номер телефону (за його наявності); ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності; місце торгівлі; адреси відокремлених від роздрібної мережі місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; реєстраційний номер ліцензії, дата реєстрації; термін дії; дата видачі ліцензії; посада, прізвище, ім`я, по-батькові уповноваженої особи, яка підписала ліцензію; на зворотному боці: відмітки про поточне (щоквартальне) внесення плати за ліцензію; відмітка про реєстрацію ліцензії в державній податковій інспекції, а в сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб`єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, суб`єкт господарювання, маючи на меті здійснювати роздрібний продаж алкогольних та/або тютюнових виробів, зобов`язаний отримати відповідні ліцензії, які оформлюються на спеціальних бланках та повинні містити необхідні відомості, зокрема, термін дії.

При цьому, ні Закон №481/95-ВР, ні прийняті на його реалізацію підзаконні нормативно-правові акти не визначають порядок обчислення строку дії ліцензії.

Відповідно до цього застосуванню підлягають визначення, наведені у главі 18 Розділу V Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі статтею 252 цього Кодексу строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 254 Цивільного кодексу України строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (частина перша статті 255 ЦК України).

Отже законодавець у Цивільному кодексі України виокремлює поняття "строк" і "термін", які не є тотожними.

Водночас, видані на виконання вимог Закону №481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, передбачають саме "термін дії ліцензії", який відповідно до частини другої статті 252 Цивільного кодексу України визначається календарною датою, яка має неминуче настати.

Аналіз наведених правових норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що термін дії дозвільного документу, протягом якого суб`єкт може провадити відповідну господарську діяльність, спливає о 23:59 годині останнього дня відповідного місяця та року, який визначений у ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Як встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 отримала ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольним напоями реєстраційний №16010308201800997, дата реєстрації 15.11.2018, з терміном дії з 25.11.2018 до 25.11.2019 /а.с. 10/.

Отже, строк дії цієї ліцензії був чітко встановлений уповноваженим органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення.

При цьому дата закінчення поєднана з прийменником "до", у зв`язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.

Крім того, згідно із частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

За змістом статті 2 цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "dies ad quem" означає день, у який цей строк спливає.

Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.

З урахуванням наведених положень Конвенції та Цивільного кодексу України, граматичного аналізу визначення в ліцензії кінцевої дати дії: "до 25.11.2019", суд дійшов висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог Закону №481/95-ВР під час здійснення роздрібного продажу алкогольних напоїв в останній день чинності ліцензії - 25.11.2019.

Указаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.07.2020 № 00004720505.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 3545,00 грн.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону № 5076-VI. Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи:

- договір №30/07 від 30.07.2020 про надання правничої допомоги /а.с. 16-18/;

- додаток до зазначеного договору - звіт про виконання адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, на суму 3545,00 грн, за проведення юридичної консультації клієнта (74 хв. по 900,00 грн/год), складання позову (163 хв. по 900 грн/год) /а.с. 18/;

- квитанцію на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) від 03.08.2020 /а.с. 19/;

- ордера №1016825 від 03.08.2020, № 1014967 від 25.08.2020 /а.с. 5, 41/.

Представник відповідача у наданих до суду поясненнях, а також під час розгляду справи заперечував проти витрат на правничу допомогу. Зазначав, що справа є справою незначної складності, а також вказані витрати не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, а також відсутні докази перерахування (сплати) клієнтом коштів адвокату за надані послуги, тому витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню.

Суд вважає необґрунтованими наведені доводи відповідача та зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката у сумі 3545,00 грн є співмірним зі складністю цієї справи та виконаною адвокатом роботою згідно з договором та звітом до нього.

При цьому, як зазначено вище, відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Указане передбачено пунктом 4.3. договору про надання правничої допомоги від 30.07.2020 № 30/07.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3545,00 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 10.07.2020 № 00004720505.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3545,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 07.09.2020.

Головуючий суддя Т.С. Канигіна