КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/128/20 Головуючий 1 інстанція - Комарцева Л.В.

Провадження № 22-ц/824/6927/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, мотивованим тим, що з 19.11.2008 по 16.06.2015 перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазачила, що з моменту розірвання шлюбу між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо участі батька у вихованні та матеріальному утриманні дітей. Однак зі спливом часу відповідач почав ухилятися від утримання дітей. Оскільки між сторонами не досягнуто згоди про розмір матеріального забезпечення дітей позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі по 3 000,00 грн. на кожного щомісяця, починаючи з моменту звернення з даним позовом до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Дарницького районного судуд м. Києва від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання дітейзадоволено частково.

Стягнутоз ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1500,00 грн щомісяця, починаючи з 24.12.2019 рокуі до досягнення дитиною повноліття.

Стягнутоз ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1500,00 грн щомісяця, починаючи з 24.12.2019року і до досягнення дитиною повноліття.

Узадоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущенонегайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції у порушеня вимог закону визначив розмір аліментів, який був визнаний відповідачем, що прямо порушує права дітей. Суд помилково вважава, що визнана відповідачем сума по 1500,00 грн. на кожну дитин перевищує визначений законом мінімальний розмір аліментів для дітей відповідного віку. Суд, під час розгляду справи, не врахував положення ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», відповідно до яких з 01.12.2019 року встановлено прожитковий мінімум для дітей відповідного віку 2 218,00 грн. Звернула увагу, що розмір аліментів стягнутий судом на утримання двох неповнолітніх дітей становить 50% доховів відповідача, проте законом України «Про виконавче провадення» визначено, що розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70% у разі стягнення аліментів, що судом не було взято до уваги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах його оскарження та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2, ч.4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із законності та обгрутнованості заявлених позовних вимог в цій частині. Суд дійшов висновку, що аліменти на утримання двохнеповнолітніх дітейу сумі 1500,00грн. на кожну дитину,щомісячно, будуть достатніми для їх матеріального забезпечення і відповідають принципу рівноправності визначених обов`язків кожного з батьків по матеріальному утриманню та забезпеченню дитини в межах своїх змог і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для її розвитку. Крім того, суд зауважив, що позивачка не позбавлена можливості в майбутньому звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь матеріальної допомоги на лікування та навчання дітей у порядку статті 185 СК України або збільшення розміру аліментів згідно ст. 192 СК України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із матераілами справи та встановленими обсавинами, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, частин 7,8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Частинами 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікованаПостановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частиною другою статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).

Згідно з частиною другоюстатті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, щосторони перебували у шлюбі зареєстрованому19 листопада 2008 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів в місті Києві, актовий запис № 2278.

Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві від 02.04.2009,та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві від 11.11.2010.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року шлюб між сторонами було розірвано.

Після розірвання шлюбу діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з матір`ю та перебувають на її утриманні, батько брав участь в утриманні дітей, проте згодом припинив надавати матеріальну допомогу на утримання дітей.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач визнав позов частково та не заперечував проти стягнення з нього на користь позивача аліментів у розмірі по 1 500,00 грн. на кожну дитину щомісячно до їх повноліття.

Так, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Судом першої інстанції було ухвалено рішення з урахуванням визнаних відповідачем позовних вимог, оскільки суд вважав, що це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Також, судом було встановлено та не заперечувалося стороною позивача, що на першу вимогу позивача відповідач надавав кошти для утримання дітей.

Проте, наприкінці 2013 році захворів на онкологічне захворювання.

25.10.2016 року у зв`язку із перенесенням онкологічного захворювання йому було встановлено другу групу інвалідності, протипоказана важка фізична праця. У зв`язку з ризиком рецидиву, за життя відповідач має регулярно проходити обстеження.

Відповідач вказав, що дійсно є музикантом, більшість концертів є благодійними, середньомісячний дохід від виступів гурту становить 6000 грн. Інші доходи відсутні. Аліменти на двох дітей загальним розміром 3 000,00 грн. становитимуть 50% його доходу.

Доказів, які свідчили б про відсутність у ОСОБА_2 можливості надавати матеріальну допомогу на утримання двох неповнолітніх дітей, відповідачем, суду не надано.

Враховуючи визнання відповідачем позову в частині стягнення з нього на утримання двох дітей аліментів загальним розміром 3 000,00грн щомісячно, відсутності доказів отримання ним доходів у більшому розмірі, наявність захворювання, обов`язок обох батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, суд першої інстанції законно та обґрунтовано прийняв визнання частково відповідачем позову, оскільки воно не суперечить закону та не порушує права позивача та обох дітей.

Разом з тим, відповідно до положеньстатті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, а саме частин 1, 2 статті 27 держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного і соціального розвитку дитини.

Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей та умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини 2статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення уСімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. За змістомстатті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років, до вікової категорії якої належить діти сторін у справі, становить: з 01 січня 2019 року - 2 027 грн., з 01 липня - 2 118 грн., з 01 грудня - 2 218 грн.

Так, в цьому випадку, з 01 грудня 2019 року мінімальний розмір аліментів для дитини віком від 6 до 18 років становить 50% прожиткового мінімуму -

1 109 грн.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 та частини 8 статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтями 7, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір аліментів на утримання спільних дітей сторін у справі у розмірі по 3 000,00 грн на кожну дитину є не доведеним належним чином, а тому позов обґрунтовано задоволено судом частково по 1 500,00 грн на кожну дитинущомісячно з дня пред`явлення позову до суду та до досягнення дітьми повноліття.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи відповідно до наявних у ній на час розгляду матеріалів та представлених сторонами доказів, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Зважаючи на матеріальний та сімейний стан сторін, стан здоров`я відповідача та його дохід, вік дітей сторін, їх потреби в існуванні (їжа, одяг, комфорт, користування житлово-комунальними та медичними послугами) та потреби в реалізації освітнього, соціального та духовного розвитку, колегія суддів вважає, що після утримання аліментів в вказаному розмірі, у відповідача залишається сума, яка забезпечує прожитковий мінімум на особу (до категорії якої відноситься відповідач).

Визначений судом розмір аліментів у розмірі по 1 500,00 грн на кожну дитину буде відповідати як інтересам дітей, так і можливостям їх батька, відповідача у справі, такий розмір аліментів є розумним, не суперечить нормам матеріального права, а також буде справедливим балансом між захистом прав позивача та захистом прав дітей відповідача, обов`язок по утриманню яких покладений на нього як батька. Саме вказаний розмір аліментів є доцільним до стягнення, що відповідає інтересам сторін у справі та чинному законодавству.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом про стягнення з аліментів та визначаючи їх в твердій грошовій сумі, позивач вказувала, що неповнолітній ОСОБА_3 має серйозну хворобу та потребує лікування.

Так, статтею 185 СК України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на утримання дитини мають бути викликані особливими обставинами. У зв`язку із особливими обставинами (розвиток здібностей дитини, тяжка хвороба, каліцтво дитини, тощо) потрібні значні додаткові витрати, тому розмір додаткових витрат, що стягується, повинен визначатися залежно від дійсно понесених або передбачуваних витрат.

Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Таким чином, законодавець пов`язує факт виникнення додаткових витрат з особливими обставинами. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Судом першої інстанції було роз`яснено позивачу право звернення до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача на її користь матеріальної допомоги на лікування та навчання дітей у порядку статті 185 СК України або збільшення розміру аліментів згідно ст. 192 СК України у загальному порядку.

Щодо доводів позивача про визначення аліментів у більшому розмірі, то колегія апеляційного суду звертає увагу на таке.

Згідно статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач офіційно працює та отримує заробітну плату із якої можуть здійснюватися відрахування на сплату аліментів у порядку виконання рішення суду, а позивачем (стягувачем аліментів) не надано доказів напідтвердження існування у відповідача (платника аліментів) рухомого та нерухомого майна, грошових коштів або здійснення ним витрат, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, без доведення джерела походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення, колегія апеляційного суду, погоджується з висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для застосування положень п.п.3-1, 3-2, 4 статті 182 СК України для визначення аліментів у більшому розмірі.

Зі змісту ст. 27 Конвенції про права дитини та ч. 2 ст. 182 СК України вбачається, що при визначенні розміру аліментів суд має враховувати ряд обставин, як стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів. Разом з тим, визначальним при вирішенні питання про розмір аліментів є інтереси дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 78 ЦПК Українивизначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 80 ЦПК Українивизначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1,2 ст.83 ЦПК Українипередбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як передбачено ст.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодних доводів на спростування викладених у рішенні суду обставин справи стороною позивача у розпорядження апеляційного суду не булонадано.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у своїй сукупності доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: В.В. Гуль

А.С. Сержанюк