Єдиний унікальний номер 243/2046/20

Номер провадження 22-ц/804/2144/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 вересня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Корчистої О.І., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Гуляєва М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Кондрашової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Мірошніченко Л.Є. в місті Слов`янську Донецької області, в справі номер 243/2046/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію і виїзд з неї громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2020 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію і виїзд з неї громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28.02.2009 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 від цього шлюбу народився ОСОБА_3 . Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18.09.2009 року шлюб між сторонами розірваний.

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні. У 2014 році, у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, позивачка була вимушена виїхати з малолітнім сином до м. Бердянська Запорізької області, де і мешкає на теперішній час.

Відповідач залишився проживати на тимчасово неконтрольованій Україні території у м. Горлівка. З цього часу батько дитини перестав цікавитися вихованням сина та ніколи не приїздив до м. Бердянська на побачення, іноді спілкується з сином по телефону та сплачує аліменти. На неконтрольованій території залишились її особисті речі та речі дитини, квартира та близькі родичі, яких дитина не бачила вже більше 5 років.

Вона неодноразово зверталась до відповідача про надання дозволу на в`їзд та виїзд неповнолітньої дитини, але ОСОБА_2 такого дозволу не надав.

Тому, просила суд надати дозвіл на в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію Донецької області - м. Горлівка, і виїзд із неї неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до досягнення ним 16-річного віку у супроводі матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 .

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію і виїзд з неї громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків - відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводами апеляційної скарги наведено, що судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В ухвалі про закриття підготовчого провадження суд першої інстанції не вказав, які додаткові докази позивач має надати для розгляду справи. Суд зобов`язаний вказати в ухвалі та роз`яснити позивачу, як учаснику справи, про необхідність вказати всіх родичів, які мешкають в місті Горлівці.

Суд проігнорував інтереси та права дитини.

Позивачка не погоджується з висновками суду, оскільки в нормативних документах, які регулюють порядок виїзду дитини до 16 років за межі України, не міститься заборона про надання дозволу до досягнення дитиною 16-річного віку.

Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Кондрашова В.М. в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» від 12 серпня 2014 року шляхом розміщення повідомлення про дату, час та місце розгляду справи на офіційному вебпорталі судової влади з посиланням на вебадресу ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 85).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 01.02.2008 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 6).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 04.05.2017 року, 28.02.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, після чого позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » (а.с. 10).

5 жовтня 2009 року згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 шлюб між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 5).

З довідок від 28.10.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що позивач разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 12).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 червня 2010 року позивачці ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_3 (а.с. 15-17).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не довела, що її прагнення виїхати з дитиною на тимчасово окуповану територію Донецької області, а саме в м. Горлівку Донецької області, обґрунтовані саме інтересами дитини.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.

31 серпня 2016 року за №626-р Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції інтегрованого управління кордонами», яким у пункті 2 частини сьомої на Адміністрацію державної прикордонної служби України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Міністерство інфраструктури України, Національну поліцію України, та інші державні органи (за згодою), поклав функцію щодо забезпечення розвитку співробітництва та координації діяльності суб`єктів інтегрованого управління кордонами шляхом удосконалення механізму контролю за додержанням прикордонного режиму, координації діяльності державних органів з питань додержання режимів на державному кордоні та в контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.

Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) 14 квітня 2017 року за №222 - затверджено «Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей», відповідно до пункту 5.1.1. якого в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.

Згідно з пунктом 5.1.2. зазначеного Положення виїзд з тимчасово неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред`явлення свідоцтва про народження (паспорта), а також будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з тимчасово неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (підпункти 1, 2 пункту 4 цих Правил).

Отже, тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України, у тому числі на тимчасово неконтрольовану територію України, повинен відбуватись за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє, зокрема, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Апеляційний суд вважає, що, виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України, у тому числі на тимчасово неконтрольовану територію України, в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач заперечував проти надання нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини у супроводі позивача, а також не містять причин виїзду, до яких саме родичів та які родинні зв`язки їх пов`язують, а тому позовні вимоги щодо надання дозволу на в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу другого з батьків на строк до досягнення дитиною 16-річного віку, є передчасними.

До також висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №185/8359/17 в своїй постанові від 25 березня 2020 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вказав, які додаткові докази позивач має надати для розгляду справи не заслуговують на увагу, у зв`язку з наступним.

Згідно з частиною 1 статті 13 та частиною 3 статті 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Частинами першою та п`ятою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, подавати будь-які докази мають учасники справи, суд не має права надавати консультації щодо необхідності надання або ненадання певних доказів.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному

обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 9 вересня 2020 року.

Суддя: