ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.09.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/165/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Стефанів Т. В.,

секретар судового засідання Максимів Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Александрук Лесі Ярославівни

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ковалюк Оксани Іванівни

про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 78750 грн 00 коп., з яких 75000 грн 00 коп. - основний борг, 3750 грн 00 коп. - штрафні санкції,

за участю:

представника позивача: Зоренка О. В.,

відповідача: Ковалюк О. І.,

представника відповідача: Кулешір С. О.,

Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.

Суть спору.

ФОП Александрук Л. Я. звернулася до суду з позовом до ФОП Ковалюк О. І. про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 78750 грн 00 коп., з яких: 75000 грн 00 коп. - основний борг, 3750 грн 00 коп. - штрафні санкції.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою суду від 03.03.2020 позовну заяву залишено без руху; зобов`язано позивача у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати суду: докази сплати судового збору в сумі 2102 грн 00 коп.; належні докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (фіскальний чек, опис вкладення в лист); інформацію із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідача - ФОП Ковалюк О. І.; інформацію щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; належним чином засвідчені копії документів, долучених до позовної заяви.

Ухвалою суду від 18.03.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити розгляд справи по суті на 16.04.2020; встановити відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

06.04.2020 до суду від відповідача надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження б/н від 01.04.2020 (вх. № 5044/20).

13.04.2020 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 10.04.2020 (вх. № 5272/20 від 13.04.2020) з показаннями свідка. У заяві вказано, що ОСОБА_1. готовий з`явитися до суду за викликом та підтвердити свої письмові покази під час судового засідання.

Ухвалою суду від 16.04.2020 постановлено залишити без задоволення заперечення ФОП Ковалюк О. І. проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті відкласти на 14.05.2020; викликати в судове засідання, яке відбудеться 14.05.2020 в порядку ст. 66 ГПК України ОСОБА_1

14.05.2020 до суду від ОСОБА_1 надійшла нотаріально засвідчена заява свідка від 13.05.2020 (вх. № 6082/20).

14.05.2020 до суду від позивача надійшла заява вх. № 6084/20 про часткову відмову від позовних вимог, зокрема в частині розірвання договору оренди.

В судовому засіданні 14.05.2020 оголошено перерву до 16.06.2020.

16.06.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про виклик свідка б/н від 15.06.2020 (вх. № 7300/20) та нотаріально засвідчена заява свідка ОСОБА_2 від 15.06.2020.

В судовому засіданні відповідач та її представник наполягали на необхідності виклику в судове засідання свідка ОСОБА_2 та позивача - ФОП Александрук Л. Я. для дачі пояснень.

Ухвалою суду від 16.06.2020 постановлено розгляд справи по суті відкласти на 09.07.2020; клопотання ФОП Ковалюк О. І. б/н від 15.06.2020 (вх. № 7300/20) про виклик свідка ОСОБА_2 - задоволити; викликати в судове засідання, яке відбудеться 09.07.2020 в порядку ст. 66 ГПК України ОСОБА_2 ; явку сторін (ФОП Александрук Л. Я. та ФОП Ковалюк О. І.) в судове засідання визнати обов`язковою.

09.07.2020 розгляд справи відкладено на 03.09.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 09.07.2020. Явку сторін в судове засідання визнано обов`язковою. Позивача про дату та час розгляду справи повідомлено в судовому засіданні під розписку, відповідача - відповідною ухвалою.

Позивач не виконав вимог суду щодо особистої явки в судове засідання.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Разом з тим, суд зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів для розгляду справи по суті.

Вирішення процесуальних питань у даній справі здійснювалось судом з урахуванням п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.

Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням договору оренди з боку відповідача, в частині оплати. За ухилення від оплати за оренду відповідачу нараховано штрафні санкції. Свою позицію позивач обґрунтовує положеннями ст. 15, 16, 317, 319, 321, 386, 391, 651, 782 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав в частині стягнення орендної плати та штрафу, в частині розірвання договору оренди просив суд закрити провадження у справі.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши при цьому на:

- відсутність підписаного сторонами акту прийому-передачі приміщення по договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 (при прийнятті приміщення в оренду);

- те, що не заперечує факту користування нежитловим приміщенням на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019, укладеного між сторонами;

- факт повної сплати орендних платежів у готівковій формі. При цьому зазначила, що розрахунок проводився в орендованому приміщенні при свідках. Отримуючи кошти позивач не надавала відповідачу будь-яких первинних документів, які б підтвердили оплату. При цьому вказує на переписку у мобільному додатку "Viber" та телефонний запис розмови між сторонами;

- нікчемність договору.

Правову позицію щодо даного спору відповідачем викладено у відзиві б/н від 10.04.2020 (вх. № 5271/20 від 13.04.2020) та додаткових письмових поясненнях б/н від 15.06.2020 (вх. № 7297/20 від 16.06.2020).

У заяві свідка ОСОБА_1 підтверджено, що орендні платежі за весь період оренди сплачувалися позивачу готівкою в орендованому приміщенні, свідком чого він був. Разом з тим, позивач відмовлялася на вимогу відповідача надавати будь-які документи, які б підтвердили факт оплати.

У заяві свідка ОСОБА_2 вказано, що він особисто, як відповідальний за проведення бухгалтерії відповідача, отримував готівку з банківського рахунку для подальшого розрахунку з позивачем (орендарем по договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019). Також зазначено, що відповідач повідомляла його про той факт, що позивач не надає документів про отримання коштів за оренду.

Частиною 9 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка.

Разом з тим, за клопотанням відповідача та за згодою самих свідків останніх судом викликано до суду в судове засідання для дачі пояснень.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

01.04.2019 між підприємцем Александрук Л. Я. (орендодавець) та підприємцем Ковалюк О. І. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно п. 1.1 - 1.3 якого орендодавець зобов`язався передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язався прийняти у строкове платне користування приміщення, яке знаходиться по вул. Шевченка, 46 в м. Косові Косівського району Івано-Франківської області , загальною площею 57 кв. м, та зобов`язався сплачувати орендодавцеві орендну плату.

У п. 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що передання-приймання приміщення здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників сторін. При переданні приміщення, складається акт передання-приймання, який підписується членами двосторонньої комісії.

Строк оренди за цим договором складає 5 років з дати підписання акту передання-приймання (п. 4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що договір може бути розірвано за згодою сторін, при письмовому повідомленні і в термін не менший, як 2 (два) місяці (60 днів).

Розмір орендної плати за приміщення, у цілому складає 7500 грн 00 коп. Орендна плата не включає витрати на комунальні послуги, пов`язані з використанням та утриманням орендованого приміщення у тому числі, витрат на газ, електроенергію, воду, каналізацію, телефон, інтернет, прибирання приміщення та прилеглої до приміщення території. Орендар компенсує орендодавцеві вартість використаної електроенергії та газу відповідно до показників контролюючих приладів. Всі інші комунальні та експлуатаційні платежі орендар сплачує самостійно (п. 5.1 договору).

Згідно п. 5.2, 5.3 договору орендна плата сплачується не пізніше 25 числа перед настанням поточного місяця. Першу орендну плату орендар вносить 25 числа перед настанням поточного місяця за перший і останній місяці оренди приміщення.

У п. 5.5 договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця або в готівковому порядку в касі орендаря.

Розмір орендної плати змінюється при коливанні курсу долара в 15 %.

30.12.2019 позивач зверталася до відповідача з повідомленням про те, оренда приміщення по вул. Шевченка, 46 в м. Косові Косівського району Івано-Франківської області буде припинена з 28.02.2020 (через 60 календарних днів від 30.12.2019 - моменту звернення з даним повідомленням).

28.01.2020 позивач зверталася до відповідача з повідомленням про те, оренда приміщення по вул. Шевченка, 46 в м. Косові Косівського району Івано-Франківської області буде припинена з 29.03.2020 (через 60 календарних днів від 28.01.2020 - моменту звернення з даним повідомленням).

30.01.2020 відповідач направила на адресу позивача лист-відмову, в якому вказала, що згоди на розірвання договору не надає, зазначила, що свої зобов`язання за договором виконує належним чином. При цьому вказала, що умовами договору сторони передбачили можливість розірвання договору у позасудовому порядку виключно за згодою сторін, при письмовому повідомленні.

07.02.2020 позивач зверталася до відповідача з претензією щодо розірвання договору оренди, у зв`язку із істотним порушенням його умов, при цьому вимагала у строк до 29.03.2020 звільнити орендоване приміщення, сплатити заборгованість по орендній платі в сумі 75000 грн 00 коп. та заборгованість по штрафних санкціях у розмірі 3375 грн 0 коп.

У лютому 2020 року відповідач надала відповідь на претензію, в якому вказала на те, що не вважає договір розірваним, а боргу по орендних платежах не існує, оскільки був сплачений. Разом з тим просить зменшити розмір орендної плати з урахуванням п. 5.6 договору.

25.03.2020 відповідач звернулася до позивача з повідомленням про розірвання договору оренди внаслідок істотної зміни обставин пов`язаних з обов`язковим зупиненням діяльності через введення карантину, при цьому просила створити комісію зі сторони позивача та 30.03.2020 прибути на об`єкт оренди для підписання акту прийому-передачі.

Орендоване відповідачем майно повернуто позивачу на підставі акту прийому-передачі (повернення приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Шевченка, 46, м. Косів ) від 30.03.2020, який підписано двома сторонами. Крім того, у акті сторонами зазначено, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 є розірваним за згодою сторін, При цьому відповідач зазначив, що таке рішення прийнято у зв`язку з карантином, що позбавляє орендаря здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Згідно п. 9.2 договору у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар несе відповідальність за цим договором у вигляді штрафу у розмірі 5 % від розміру орендної плати за кожен несвоєчасно здійснений платіж передбачений п. 5.1 даного договору.

За період з 01.04.2019 до моменту звернення до суду відповідачу нараховано штраф в сумі 3750 грн 00 коп. (7500 х 5% х 10).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Із змісту ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Укладаючи договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 сторони погодили всі його істотні умови.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 ЦК України).

В порушення п. 3.1, 3.2 договору сторонами не було складено акту приймання-передачі приміщення, відтак неможливо чітко визначити момент передачі майна у користування на підставі укладеного 01.04.2019 сторонами договору оренди нежитлового приміщення. Суд допускає можливість існування й інших правовідносин між сторонами до укладення договору, в тому числі орендних.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

У п. 5.5 договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця або в готівковому порядку в касі орендаря.

Як стверджує відповідач кошти за оренду приміщення сплачувались позивачу готівкою в касі орендаря. Однак, письмові докази, а саме первинні документи, які б могли підтвердити проведення оплати у сторін відсутні.

Наведений факт підтверджено свідком ОСОБА_1 .

Враховуючи ті обставини, що позивач не визнавав факт проведення попередніх оплат, орендна плата за лютий 2020 року сумі 7500 грн 00 коп. відповідачем сплачена позивачу шляхом поштового переказу.

Представник позивача не заперечив даного факту, разом з тим вказав, що такий вид оплати суперечить розділу 5 договору в цілому. Кошти позивачем не отримано.

Позивач зазначає, що в безготівковому порядку орендна плата не здійснювалась. Разом з тим, сам позивач запропонувавши укласти договір не вказав жодного свого рахунку, на який можна було б перераховувати кошти за оренду приміщення. В той же час, в самій претензії позивач вказує, що відповідачем не здійснювалась орендна плата в безготівковому порядку на користь позивача з 01.04.2019 по 25.01.2019, тобто мова йде виключно про безготівковий рахунок, який відповідачу не був і не є відомим.

Щодо іншого передбаченого сторонами способу оплати - в касі орендаря, суд зазначає, що саме орендодавець прийняв на себе обов`язок прибути до орендаря і отримати відповідні кошти.

Будь-яких доказів того, що орендодавець з`являлася до орендаря, з метою отримання орендних платежів, а орендар відмовилася провести відповідну оплату позивачем не подано.

Бухгалтерський облік фізичною особою-підприємцем повинен здійснюватись з урахуванням ряду правових актів, а саме: Закону України "Про бухгалтерський облік", Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, який затверджено постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148, тощо.

Жодних бухгалтерських документів, які б свідчили про існування орендних відносин між сторонами позивачем суду не надано.

Показання свідків підтверджують вищевказане.

З урахуванням клопотання відповідача, суд зобов`язував Александрук Л. Я. з`явитися до суду для дачі пояснень, зокрема і щодо отримання коштів за оренду.

Однак, вимоги суду з боку позивача залишились не виконаними. Будь-яких пояснень щодо неможливості прибути в судові засідання позивач не надала.

Крім того, позивачем у позовній заяві не наведено жодної правової норми на підставі якої заявлено вимогу про стягнення коштів (як основного боргу по орендних платежах, так і по штрафних санкціях).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Тягар доказування позивача виникає з моменту пред`явлення позову, а відповідача - тільки після того, як останній вважатиме надану позивачем сукупність доказів загрозливою для свого стану. На підставі правила про розподіл доказового тягаря формується позиція сторін у справі, надаються і вивчаються докази, а також приймається судове рішення. Звертає на себе увагу особливість застосування правила залежно від позицій сторін. Тягар доказування позивача і відповідача істотно відрізняються. Позивач пов`язує себе своєю ініціативою, тому він завжди є активною стороною. Тягар доказування позивача існує завжди. Відповідач - сторона, що вибирає варіант захисту: від активного заперечення до повного мовчання. Відповідно він сам може по-різному визначити для себе тягар доказування

Суд звертає увагу сторін на ст. 42 ГК України, згідно якої господарська діяльність здійснюється на власний ризик.

Статтями 42, 44 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Таким чином, приймаючи до уваги загальні положення стосовно ведення підприємницької діяльності, позивач мав би самостійно передбачати відповідні наслідки у разі погодження умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019, укладеного між сторонами та неналежного його виконання.

Верховний Суд при розгляді справи № 910/1121/19 про стягнення коштів зазначив, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати принцип "contra proferentem" (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) при тлумаченні положень договорів в рамках розгляду судових спорів.

Висновки Верховного Суду, які ґрунтуються на принципі "contra proferentem", свідчать про те, що сторонам слід детально прописувати положення договорів, оскільки будь-які неточності будуть тлумачитися проти них. Нерозуміння природи договору не звільняє від обов`язку його виконання.

Щодо поданих відповідачем речового (електронного) доказу та переписок у месенджері "Viber", суд зазначає наступне.

Законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють електронний документообіг, а саме Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронний цифровий підпис".

Стаття 42 ГПК України передбачає, що документи (в тому числі докази) можуть подаватися до суду в електронній або паперовій формі. При цьому в першому випадку такі документи скріплюються електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП), у другому - власноручним підписом учасника справи (його представника).

Відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій ЕЦП.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Таким чином, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.

Відтак, суд зазначає, що роздруківка електронної переписки без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.

Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 9901/43/19. Крім того, аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 19.12.2018 у справі № 226/1204/18, від 04.12.2018 у справі № 2340/3060/18, від 23.11.2018 у справі №813/1368/18, від 14.12.2018 у справі № 804/3580/18, від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18.

Дослідивши наявну у матеріалах справи роздруківку текстових повідомлень за допомогою мобільного додатку "Viber", суд звертає увагу на те, що остання не містить електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису, що дозволило б достеменно ідентифікувати осіб, які складали відповідні повідомлення.

Відтак, суд не приймає в якості належних та допустимих електронних доказів роздруківку відповідних текстових повідомлень у мобільному додатку "Viber" та запис телефонної розмови між сторонами.

Суд оцінює критично твердження відповідача щодо нікчемності договору оренди нежитлового приміщення, оскільки воно є суперечливим, адже, як стверджує відповідач з однієї сторони - договір не посвідчений нотаріально, з іншої - договір виконано в повному обсязі, а жодних взаємних зобов`язань на сьогодні між сторонами не існує.

Розглянувши заяву позивача про часткову відмову від позовних вимог, зокрема в частині розірвання договору оренди, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Дослідивши заяву, суд встановив, що вона підписана повноважною особою - представником і прийняття такої відмови від позову не суперечить закону і не порушує права чи інтереси інших осіб.

Суд також вважає за необхідне роз`яснити сторонам наслідки відмови позивача від позову.

Такими наслідками, відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України, є: у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

За правилами ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Розглянувши подану позивачем заяву та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відмова позивача від позову належним чином оформлена, підписана повноважним представником позивача, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, у зв`язку з чим суд приймає таку відмову та закриває провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Висновок суду.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В контексті наведеного, в частині заявлених вимог про стягнення заборгованості з орендної плати (основний борг, штрафні санкції) в позові слід відмовити, в частині заявленої вимоги про розірвання договору оренди нежитлового приміщення - провадження у справі закрити.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При поданні позову позивачем оплачено судовий збір у розмірі 4204 грн 00 коп. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в позові в частині стягнення заборгованості з орендної плати (основний борг, штрафні санкції) та закриття провадження у справі в частині заявленої вимоги про розірвання договору оренди, з підстав відмови позивача від позову, судові витрати, понесені позивачем, слід залишити за останнім.

Водночас, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, в судовому засіданні представник відповідача заявила про намір подати докази понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 118, 129, 165, 178, 202, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

в частині заявленої вимоги про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Александрук Л. Я. та Фізичною особою-підприємцем Ковалюк О. І. - провадження у справі закрити.

В частині заявленої вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 78750 грн 00 коп. (сімдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят грн. 00 коп.), з яких 75000 грн 00 коп. (сімдесят п`ять тисяч грн. 00 коп.) - основний борг, 3750 грн 00 коп. (три тисячі сімсот п`ятдесят грн. 00 коп.) - штрафні санкції - в позові відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем залишити за останнім.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.09.2020

Суддя Т. В. Стефанів