Постанова

Іменем України

07 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 490/3098/17

провадження № 61-5741св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у складі судді Гуденко О. А. від 05 жовтня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Прокопчук Л. М., від 13 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позову вказав, що у березні 2016 року під час зборів членів садівничого товариства «Соснове» (далі - СТ «Соснове») на території вказаного товариства відповідач ОСОБА_2 під час виступу перед членами товариства негативно висловлювалась відносно нього як голови садового товариства, а саме звинувачувала його в розкраданні разом із іншими членами товариства майна товариства, та інших махінаціях, а також зазначала про порушення відносно нього кримінальних проваджень та притягнення його до кримінальної відповідальності.

Зазначені відповідачем відомості не підтверджені доказами та не відповідають дійсності. Поширена відповідачем негативна інформація щодо нього порушує його особисті немайнові права, зокрема, ганьбить його честь, гідність, завдає шкоду його діловій репутації, формує думку, що він є людиною низьких моральних принципів та має характер наклепу, отже, не є оціночним судженням, а тому підлягає спростуванню.

На підставі викладеного позивач просив суд визнати недостовірною інформацію відносно нього, поширену відповідачем на зборах членів СТ «Соснове» та відео, в якому вона звинуватила позивача у фінансових махінаціях, пов`язаних із господарською діяльністю товариства, та зобов`язати відповідача не пізніше наступного дня від набрання рішенням у цій справі законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом виступу на зборах членів СТ «Соснове» з повідомленням про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач, поширивши вказану інформацію, надала власну оцінку діям позивача як особи, яка є головою правління СТ «Соснове», членом якого вона є, сплачує членські внески і має право голосу на загальних зборах його учасників, тобто висловила суб`єктивні оціночні судження з приводу діяльності позивача як виборної особи, які, в силу вимог закону, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поширена відповідачем інформація є негативною та недостовірною, оскільки містить факти причетності позивача до події, яка має ознаки кримінального правопорушення, тому за відсутності доказів на підтвердження вказаного порушує презумпцію невинуватості.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 2010 року ОСОБА_1 є головою правління СТ «Соснове», а відповідач ОСОБА_2 - членом цього товариства.

20 березня 2016 року під час незапланових зборів членів СТ «Соснове» на території цього товариства по вул. Будівельників, 32 в с. Баловне Миколаївської області ОСОБА_2 як член товариства висловилась щодо діяльності правління товариства і щодо необхідності підняти на майбутніх загальних зборах товариства питання щодо переобрання членів правління та неправомірності їх діяльності, зокрема вказала на відсутність корінців від чеків про сплату членських внесків, що є документами суворої звітності, та припустила, що «вони обидва їх знищили, ці документи, а гроші в карман», а також висловила думку щодо витрат на прибирання сміття та надання матеріальної допомоги за кошти членів товариства.

Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що «вони різали 15 км труб за гроші членів товариства, вивезли їх, а потім ще і продали, а гроші собі в карман»; «раніше він якщо і крав щось, то тихесенько трошки підщипував від товариства, а зараз він вже гребе екскаватором».

Також відповідач вказала, що відносно позивача порушено три кримінальні справи, інтереси позивача у яких представляють юристи, послуги яких оплачуються за кошти товариства.

Свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є членами товариства, показали, що на незапланованих зборах членів товариства 20 березня 2016 року відповідач з метою зайняття посади голови правління товариства зазначила, що позивач привласнює собі кошти товариства.

Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 показали, що на вказаних незапланових зборах членів товариства обговорювалася діяльність правління та ревізійної комісії товариства, ніяких конкретних звинувачень щодо позивача відповідач не висловлювала, а вони зібралися для того, щоб обговорити витрату спільних коштів товариства.

Зі змісту судових рішень Новоодеського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2011 року, від 07 червня 2016 року та від 31 січня 2017 року у справах № 2-1952/2010, № 482/1628/15-ц, № 482/839/16-ц за позовами членів садового товариства до СТ «Соснове» про зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди вбачається, що за наслідком розгляду цих справ судом зобов`язано СТ «Соснове» відновити постачання електроенергії у садівничі будинки шляхом підключення до електромережі, визнано дії СТ «Соснове» по відключенню електропостачання до будинків членів садового товариства незаконними.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач висловила суб`єктивні оціночні судження з приводу діяльності позивача як голови правління садового товариства, тобто особи, рівень критики якої є значно ширшим.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (Газета «Україна-центр» проти України, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Аналогічні положення роз`яснено судам у абзаці 3, 4 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Отже, під час ухвалення оскаржуваного рішення суди підставно врахували, що позивач обіймав посаду голови правління садового товариства, а отже межа допустимої критики щодо нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується продукуванням інформації щодо такої особи членами садового товариства.

Фактично ОСОБА_1 просить спростувати інформацію, яка по суті є громадською критикою з приводу того, як він виконував свої обов`язки голови правління садового товариства, а тому колегія суддів вважає, що поширення вказаної інформації не призвело до порушення особистих немайнових прав позивача.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки поширені ОСОБА_2 на незапланованих зборах членів садового товариства висловлювання не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, що виключає можливість визнання їх недостовірними. При цьому чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Зазначене вказує на те, що зазначена інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановили відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Разом із тим суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доводам позивача щодо неправдивості поширеної відповідачем інформації стосовно наявності порушених кримінальних проваджень щодо нього, вказавши, що із наданих ОСОБА_2 пояснень вбачається, що вона, поширюючи цю інформацію, мала на увазі наявність вказаних вище судових рішень про визнання незаконними дій правління товариства, ухвалених за наслідком розгляду цивільних справ.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара