Справа №2-2244/09

РІШЕННЯ

Іменем України

24 квітня 2009 року Шевченківський районний суд м.  Києва у складі: головуючого - судді Малинникова О.Ф. при секретарях - Мягкій Т.Ю.,  Комаревцевій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ТДВ "Альянс Україна" про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі,  виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,  відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

У серпні 2008 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТДВ "Альянс Україна" про поновлення на роботі,  виплату середньомісячного,  заробітку за час вимушеного прогулу,  відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивач зазначив,  що він працював бізнес-тренером у ТДВ "Альянс Україна". У липні 2008 року отримав попередження від нового керівництва про переведення на роботу провідного фахівця Тренінг-центру,  а у разі незгоди - звільнення за п.6  ст. 36 КЗПП України. Після співбесіди з керівництвом він подав заяву про звільнення за п.1  ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) з 25 липня 2008 року. При цьому йому було обіцяна виплата відповідних компенсацій (бонусів) за перше півріччя,  що складало у цілому суму до 40000 грн. Йому повідомили 23 липня про відмову у виплаті бонусів у сумі,  яку було обумовлено,  а 25.07.2008 року видано наказ про звільнення. Він 28 липня 2008 року направив заяву відповідачу,  у якій просиз надіслати йому у зв'язку з хворобою копію наказу,  трудову книжку,  тоді ж на його рахунок надійшло 10 000грн. замість обіцяної суми 40 000грн..

Крім того йому завдано матеріальну та моральну шкоду,  оскільки він втратив можливість професійної реалізації. З огляду на викладене,  просив поновити його на посаді бізнес-тренера,  виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу,  відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30000 грн. Втрата роботи спричинила матеріальну шкоду,  оскільки він 27.12.2007 року взяв кредит на будівництво і не має можливості його виплачувати

Представник відповідача у письмових поясненнях проти позову заперечив,  посилаючись,  що відповідач був звільнений з роботи згідно з поданою ним заявою за угодою сторін. Будь-якого примусу до цього з боку адміністрації не було. Як стало відомо позивач займається власним бізнесом,  працює керівником ТзОВ "Тріо грошового потоку". Представник відповідача,  посилаючись на відсутність передбачених законодавством підстав для визнання незаконним звільнення позивача та задоволення інших його вимог,  просив відмовити у задоволенні його вимог.

У додаткових поясненнях від 25 лютого 2009 року позивач стверджує,  що відповідач не виконав у повному обсязі як було обіцяно всю суму бонусу за підсумками півріччя.

Суд,  заслухавши пояснення сторін,  їх представників,  дослідивши матеріали справи,  вважає позов таким,  що не піддягає задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи,  ОСОБА_1  наказом Генерального директора ТДВ "Альянс Україна" від 4 червня 2007 року був зарахований на посаду керівника проекту з розвитку каналів продажів з тримісячним випробувальним строком,  працював на посаді бізнес-тренера Департаменту розвитку каналів продажів,  Бізнес-тренера Тренінг центру цього ж Департаменту.

Згідно із заявою від 22.07.2008 року позивач просив звільнити його за угодою сторін 25.07.2008 року (а.с. 7). Наказом № 50 зв-к від 25 липня 2008 року його було звільнено з посади бізнес-тренера Департаменту розвитку каналів продажів у цей же день за п.1  ст. 36. КЗПП України з виплатою компенсації за невикористані дні відпустки та додаткової компенсації у сумі 11110 грн.

Звертаючись до суду з позовом,  ОСОБА_1  пред'явив вимоги про визнання звільнення незаконним та поновлення його на роботі,  стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди,  посилаючись на те,  що він вимушений був написати заяву про звільнення у зв'язку несприятливим психологічним кліматом,  погрозами та тиском з боку керівництва,  а також,  що не було виповнено відповідачем у повному обсязі обіцянка виплати при звільненні бонусу за перше півріччя у сумі 40 000 грн.,  а не 10 тисяч грн.,  як йому було виплачено.

Відповідно до п.1  ст.  36 КЗПП підставами припинення трудового договору є,  зокрема угода сторін. Як зазначено у п.8

Постановами Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" при домовленості між працівником і власником підприємства,  установи,  організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1  ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк,  визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Досліджуючи матеріали справи,  у тому числі пояснення позивача,  викладені у позовній заяві,  заперечення представник відповідача показання свідків,  надані сторонами документи та інші матеріали справи у їх сукупності,  суд встановив,  що доказів,  які б з достовірністю підтверджували доводи позивача про те,  що його примусили подати заяву про звільнення судом не встановлено.

Як вже зазначалось,  наказом від 25 липня 2008 року позивача було звільнено за п. 1  ст. 36. КЗПП України з посади бізнес-тренера Департаменту розвитку каналів продажів згідно з поданою ним заявою(а.с. 7). Із змісту наказу вбачається,  що відповідач зазначив про виплату позивачу додаткової компенсації у сумі 11 ПО грн.,  яка була на переведена на його рахунок. Вимоги позивача про поновлення на роботі пов'язані із неотриманням суми,  яку йому начебто було обіцяно при звільненні. Проте він не пред'явив позов про виплату йому цієї суми до суду,  а у позовній заяві послався на погрози та тиск з боку адміністрації,  не наводячи переконливих доводів щодо суті цих погроз та тиску. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив,  що займаючи посаду директора,  був безпосереднім керівником позивача та поставив підпис про погодження на звільнення на заяві позивача про звільнення,  коли на заяві стояли підписи позивача та директора з продажу,  але пояснив що позивач не хотів звільнятись,  не надавши аргументів та конкретних причин стосовно відносин позивача з керівництвом,  що призвели до його звільнені з роботи. Свідок пояснив,  що з 1 серпня 2008 року він також був звільнений за угодою сторін. Свідок ОСОБА_3,  яка працювала у відповідача з листопада 2007 року по вересень 2008 року показала,  що вона не знає причини подачі позивачем заяви про звільнення,  але стверджує,  що він не мав наміру звільнятись. їй відомо із слів інших,  що його звільнення пов'язане з невиконанням позивачем своїх обов'язків. Щодо відносин між позивачем та адміністрацією їй також невідомо.

З огляду на викладене суд дійшов висновку,  що підстав для задоволення позову про визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі не вбачається,  оскільки його доводи про те,  що його примусили подати заяву про звільнення не знайшли підтвердження при розгляді справи. Вимог щодо стягнення недоплаченої,  на його думку,  компенсації позивачем не заявлено.

Що стосується решти вимог позивача про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та матеріальної і моральної шкоди,  заподіяної звільненням,  то у задоволенні цих вимог має бути відмовлено,  оскільки відсутні підстави для задоволення позову про визнання звільнення незаконним та поновлення його на роботі.

Враховуючи викладене,  на підставі п.1  ст. 36,   ст.  ст.  235, 237-1 КЗпП України,  керуючись  ст.  ст. .10, 11, 57.60, 88, 209, 212, 213, 214, 215,  218, 223 ЦПК України,  суд –

Вирішив

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТДВ "Альянс Україна" про поновлення на роботі,  виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,  відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Заява про оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається у строк,  встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду через Шевченківський районний суд м.  Києва,  який ухвалив оскаржуване рішення.