ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4177/20 Справа № 211/1212/19 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/1212/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Голуб О.О.

сторони:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Губар Антон Леонідович, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2020 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 січня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 06.02.2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № KRK0GІ0000003249, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 94 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 06 лютого 2023 року.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі.

Позичальник ОСОБА_1 не виконує належним чином умови договору, у зв`язку з чим, станом на 12 лютого 2019 року, утворилася заборгованість у розмірі 445 756,17 грн., яка складається з наступного: борг по кредиту - 87069,86 грн., борг по відсоткам - 87075,85 грн., борг по пені - 173195,21 грн., інфляційні втрати з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) - 39315,49 грн.; 3% річних з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) - 8475,00 грн.; інфляційні втрати з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року - 8098,47 грн.; 3% річних з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року - 2003,00 грн., та 10% від боргу - 40523,29 грн., яку позивач просив суд стягнути на свою користь та вирішити питання про судові витрати.

Уточнивши позовні вимоги 03 грудня 2019 року, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовився від позовних вимог в частині стягнення 10% від суми боргу у розмірі 40 523,29 грн. та просив суд додатково стягнути з відповідача подвійну ставку по п. 6.2. Договору на тіло кредиту та інфляційні втрати з усього боргу з 12 лютого 2019 року по теперішній час.

За таких обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 439 584,17 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 534,45 грн. та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском АТ КБ «ПРИВАТБАНК» позовної давності, посилаючись на те, що у 2013 році банк змінив термін виконання зобов`язань, а до суду з даним позовом звернувся лише у березні 2019 року.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року в сумі 439 584 гривні 17 коп., з яких: борг по кредиту, станом на 12.02.2019 року - 87069 гривень 86 коп.; борг по відсоткам, станом на 12.02.2019 року - 87075 гривень 85 коп.; борг по пені, станом на 12.02.2019 року- 173195 гривень 21 коп.; інфляційні втрати з суми заборгованості - 39315 гривень 49 коп.; 3% річних з суми заборгованості - 8475 гривень 00 коп.; інфляційні втрати з несплатою щомісячного платежу за період з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року - 8098 гривень 47 коп.; 3% річних з несплатою щомісячного платежу за період з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року - 2003 гривні 00 коп., подвійну ставку на тіло кредиту (п. 6.2 договору) за період з 12.02.2019 року по 12.12.2019 року в сумі 21 680 гривень 40 коп.; інфляційні втрати за період з 12.02.2019 року по 12.12.2019 року в сумі 12 670 гривень 89 коп., а також судовий збір в сумі 6686 гривень 34 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 1178 гривень 15 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду щодо звернення позивача до суду в межах строків позовної давності не відповідає матеріалам справи, адже у 2013 році АТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінив термін виконання зобов`язань за кредитом, направивши на адресу позичальника відповідну вимогу, яка була ним отримана 05 березня 2013 року, у зв`язку з чим з цього часу розпочинається перебіг трирічного строку позовної давності. Висновок суду першої інстанції щодо того, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у 2013 році не був належним кредитором, на думку відповідача, є хибним, оскільки судом взагалі не досліджувалося питання про те коли Державна іпотечна установа доставила в банк Вимогу зворотного відступлення прав вимоги, у порядку п. 4.1. Розділу 4 Договору відступлення прав вимоги №977/08 від 30.05.2008 року. При цьому, відповідач вказує й на те, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року ґрунтується на тому, що ухвала суду про витребування доказів не була виконана, суду не були надані докази щодо зворотного відступлення прав вимоги, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність у позивача прав кредитора саме через не доведення ним таких обставин, а не навпаки.

Також, відповідач зазначає, що за умовами укладеного кредитного договору, банк вправі нараховувати подвійні відсотки лише з моменту зворотного відступлення банку права вимоги кредитора, однак позивач заявив позовні вимоги про стягнення подвійних відсотків у порядку п. 6.2. Договору без надання підтвердження про отримання повідомлення щодо зворотного відступлення права вимоги.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не обґрунтовано наявністю у нього права вимоги у зв`язку з зворотним відступленням Державною іпотечною установою права вимоги згідно Договору №977/08 від 30.05.2008 року, тобто суд вийшов за межі позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Губара А.Л., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Бродька А.І., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором боржником в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, й наявності, у зв`язку з цим, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором та застосування до правовідносин сторін положень статті 625 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що, відповідно до Договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року, ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 94000,00 грн. під 15,00% річних, на строк до 06 лютого 2023 року. на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Кредит надавався на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (п. 1.4 договору).

Згідно пункту 2.4. Договору позичальник зобов`язувався щомісячно, до 6 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтет ними платежами в сумі не менше 1329,05 грн. шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань.

Пунктом 5.3. договору відповідач, як позичальник, зобов`язався належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за цим договором.

Згідно пункту 6.2 договору, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 11, 2.4 цього договору, позичальник сплачує кредитору відсотки за користування кредитором у подвійному розмірі від зазначеного в п. 1.1. нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п. 1.1 суми щомісячного платежу за цим договором. При встановленні кредитором у порядку,передбаченому п. 5.2.7 зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки. Цей пункт вступає в дію з моменту зворотного відступлення прав вимоги ПриватБанку по цьому договору.

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених п. 2.4, 6.2 даного договору, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити кредитору пеню у розмірі 0,15 від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні.

При непогашенні кредиту в строки, зазначені в п.п. 1.1., 2.4 цього договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п. 6.2 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості. Цей пункту вступає в дію з моменту зворотного відступлення прав вимоги ПриватБанку по цьому договору (п. 6.5. договору).

Відповідно до пункту 6.6. договору, при порушенні позичальником строків платежів по зобов`язанням, передбаченим цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі в межах 10% від суми невиконаного зобов`язання.

Позивач зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши ОСОБА_1 кредит в обумовленому розмірі, що не заперечувалося сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконував належним чином, у зв`язку з чим, за розрахунками позивача, заборгованість за кредитом складає 445756,17 грн., з яких: борг по кредиту станом на 12.02.2019 року - 87069,86 грн.; борг по відсоткам станом на 12.02.2019 року - 87075,85 грн.; борг по пені станом на 12.02.2019 року - 173195,21 грн.; інфляційні втрати з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) - 39315,49 грн.; 3% річних з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) - 8475,00 грн.; інфляційні втрати з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року - 8098,47 грн.; 3% річних з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року - 2003,00 грн., подвійна ставку на тіло кредиту (п. 6.2 договору) за період з 12.02.2019 року по 12.12.2019 року в сумі 21 680,40 грн.; інфляційні втрати за період з 12.02.2019 року по 12.12.2019 року в сумі 12 670,89 грн.

Вимоги банку щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, станом на 12.02.2019 року, у розмірі 87069,86 грн., боргу по відсоткам, станом на 12.02.2019 року, у розмірі 87075,85 грн., боргу по пені, станом на 12.02.2019 року, у розмірі 173195,21 грн. та боргу за відсотками, нарахованими у подвійній ставці на тіло кредиту (п. 6.2 договору), за період з 12.02.2019 року по 12.12.2019 року, в сумі 21 680,40 грн.,не суперечать умовам договору, які визначені сторонами і погоджені ними.

Судом встановлено, що відповідач не виконував умови договору в повному обсязі, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом, розмір якої останнім не спростовано.

При цьому, колегією суддів перевірено розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, та з`ясовано, що він визначений у відповідності із умовами Договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року, який підписано сторонами та чинність якого не оскаржується, у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги щодо недоведеності та необгрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що, позивачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не доведено наявність у нього права вимоги кредитом та за умовами укладеного кредитного договору, банк вправі нараховувати подвійні відсотки лише з моменту зворотного відступлення банку права вимоги кредитора, однак позивач заявив позовні вимоги про стягнення подвійних відсотків у порядку п. 6.2. Договору без надання підтвердження про отримання повідомлення щодо зворотного відступлення права вимоги, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Так, за умовами Договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року, пункт п. 6.2 даного договору вступає в дію з моменту зворотного відступлення прав вимоги ПриватБанку по цьому договору.

30 травня 2008 року між Державною іпотечною установою та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено Договір відступлення прав вимоги №977/08, згідно яким Банк передав, а Установа прийняла всі права вимоги за договорами вказаними у Додатку №1 до цього Договору, у тому числі й за Договором про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року (т. 2 а.с. 7678).

У пункті 1.3. цього Договору сторони визначили, що Установа передає, а Банк приймає всі права вимоги за договорами вказаними у Додатку №1 до цього Договору. Зазначений пункт набирає чинності на наступний робочий день з дня отримання від Установи Вимоги.

Повідомлення про відступлення права вимоги (вимога) по Договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року було направлено Державною іпотечною установою на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 12 квітня 2017 року та з 13 квітня 2017 року вважаються відступленими права вимоги за вказаним кредитним договором (т. 2 а.с. 112-116).

За таких обставин, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» набуло право вимоги за вказаним кредитним договором 13 квітня 2017 року та з цього часу вступив у дію пункт п. 6.2 Договору, у зв`язку з чим позивач має право нараховувати відсотки за користування кредитним и коштами у порядку та розмірі, визначеному цим пунктом.

Разом з тим, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 в суді першої інстанції просив застосувати позовну давність та відмовити в позові.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Як слідує з умов Договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року, сторони погодили, що позичальник зобов`язується щомісячно, до 6 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтет ними платежами в сумі не менше 1329,05 грн. шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань (п. 2.4.).

За повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або процентів у терміни, що передбачені цим Договором, позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% від простроченої суми за кожен випадок прострочення (п. 6.5.), відсотки у подвійному розмірі від зазначеного у п. 1.1. Договору, які сплачуються понад зазначену у пункті 1.1. суму щомісячного платежу (п. 6.2.) та таке прострочення надає банку право вимагати дострокового погашення заборгованості (п. 6.5., 5.2.4., 5.3.3.).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів 6 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд першої інстанції.

Позивач звернувся до суду з позовом 06 березня 2019 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по 06 березня 2016 року включно.

Доводи апеляційної скарги про те, що у 2013 році АТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінив термін виконання зобов`язань за кредитом, направивши на адресу позичальника відповідну вимогу, яка була ним отримана 05 березня 2013 року, у зв`язку з чим з цього часу розпочинається перебіг трирічного строку позовної давності, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року, з тих підстав, що 30 травня 2008 року між Державною іпотечною установою та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», було укладено Договір відступлення прав вимоги №977/08, згідно яким Банк передав право вимоги за вказаним Договором Державній іпотечній установі та є неналежним позивачем у справі, а тому немає права вимоги до боржника ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 159-160), тобто отримана останнім 05 березня 2013 року вимога АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про погашення заборгованості за кредитом не має правового значення, оскільки направлена на його адресу особою, яка не мала права вимоги, та не змінює перебіг позовної давності.

На підставі зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за Договором про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 рокуза період до 06 березня 2016 року, у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права поза межами строку позовної давності.

Разом з тим, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за щомісячними платежами за період з 06 березня 2016 року, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, а тому колегія суддів стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за тілом кредиту, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 68511,19 грн., заборгованість за відсотками, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 30880,53 грн., відсотки, згідно п. 6.2. цього Договору, за період з 12 лютого 2019 року по 12 грудня 2019 року, у розмірі 21 680,40 грн..

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Тобто, перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Таким чином, з урахуванням заявленої позовної давності до вимог про стягнення пені та заявлених позовних вимог щодо стягнення пені саме станом на 12 лютого 2019 року, обґрунтованою є вимога позову в частині стягнення пені за період із 06 березня 2018 року (12 місяців перед зверненням банку до суду) по 12 лютого 2019 року, що становить 54 922,65 грн. і саме ця сума пені підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_1 інфляційних втрат з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) у розмірі 39315,49 грн., 3% річних з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) у розмірі 8475,00 грн., інфляційних втрат з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року у розмірі 8098,47 грн.; 3% річних з несплатою щомісячного платежу в розмірі 1329,05 грн. з 06.04.2016 року по 12.02.2019 року у розмірі 2003,00 грн., інфляційних втрат за період з 12.02.2019 року по 12.12.2019 року у розмірі 12 670,89 грн., які нарахован у порядку статті 625 ЦК України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами, які випливають із грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16.

Згідно пункту 2.4. Договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року позичальник зобов`язався щомісячно, до 6 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 1329,05 грн., тобто на наступний день після зазначеного строку зобов`язання із внесення щомісячних ануїтет них платежів в сумі не менше 1329,05 грн. вважається простроченим та кредитор набуває права вимагати сплати цього платежу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення строків внесення щомісячних ануїтетних платежів, за період з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року, а також за прострочення строків виконання зобов`язань, за період з 12 лютого 2019 року по 12 грудня 2019 року 3% річних за прострочення строків внесення щомісячних ануїтетних платежів, за період з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При визначенні розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур`єр».

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Так, за період, зазначений АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в позові, з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року включно, інфляційні втрати на прострочену суму боргу в розмірі 1329,05 грн. з урахуванням індексу інфляції складають 8 098,47 грн. (т. 1 а.с. 16-74), а за період з 12 лютого 2019 року по 12 грудня 2019 року інфляційні втрати підлягають нарахуванню на прострочену суму боргу в розмірі 154 314,37 грн. (заборгованість за кредитом станом на 12 лютого 2019 року) та з урахуванням індексу інфляції складають 4984,34 грн., і саме ці суми підлягає стягненню з відповідача.

На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення, тобто, 3% річних за період з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року з простроченої суми в розмірі 1329,05 грн. становить: 2 003,00 грн. (т. 1 а.с. 16-74).

Позовні ж вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) у розмірі 39315,49 грн., 3% річних з суми 96103,94 грн. (борг кредит+відсотки+пеня станом на 06.03.2016 року) у розмірі 8475,00 грн., задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було надано доказів зміни терміну виконання зобов`язання 06 березня 2016 року, припинення нарахування відсотків за користування кредитними коштами в межах дії Договору про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року, а тому застосування ст. 625 ЦК України, у даному випадку, є неправомірним.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим скасовує рішення суду, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про часткове задоволення позовних вимог і стягує з відповідача на користь позивача 191 088 гривень 58 копійок, із яких: заборгованість за тілом кредиту, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 68511,19 грн., заборгованість за відсотками, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 30880,53 грн., пеня, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 54 922,65 грн., інфляційні втрати за прострочення строків внесення щомісячних ануїтетних платежів за період з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року, у розмірі 8 098,47 грн., 3% річних за прострочення строків внесення щомісячних ануїтетних платежів за період з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року, у розмірі 2 003,00 грн., відсотки, згідно п. 6.2. цього Договору, за період з 12 лютого 2019 року по 12 грудня 2019 року, у розмірі 21 680,40 грн., інфляційні втрати за прострочення строків виконання зобов`язань, за період з 12 лютого 2019 року по 12 грудня 2019 року, у розмірі 4984,34 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим колегія суддів стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 906,55 грн., тобто пропорційно до задоволених позовних вимог, а з позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь відповідача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5 669,68 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При цьому, згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Встановлено, що професійну правничу допомогу у справі позивачу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надавав адвокат Бродько А.І. (т. 1 а.с. 171, 207, 212) та за професійну правничу допомогу позивачем сплачено 1 176,15 грн.

Професійну правничу допомогу відповідачу у справі ОСОБА_1 надавало адвокатське об`єднання «ПЕРМАН», в особі адвоката Губара А.Л., та за ці послуги було сплачено 20 000,00 грн. (т. 1 а.с. 234-236).

З огляду на наведене та враховуючи часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», витрати на професійну правничу допомогу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягнення 512,14 грн. витрат, понесених на професійну правничу допомогу, а з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 - 11 306,00 грн.

Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Губар Антон Леонідович, - задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за Договором про іпотечний кредит №KRK0GІ0000003249 від 06.02.2008 року у розмірі 191 088 (сто дев`яносто одна тисяча вісімдесят вісім) гривень 58 (п`ятдесят вісім) копійок, із яких: заборгованість за тілом кредиту, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 68511,19 грн., заборгованість за відсотками, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 30880,53 грн., пеня, станом на 12 лютого 2019 року, у розмірі 54 922,65 грн., інфляційні втрати за прострочення строків внесення щомісячних ануїтетних платежів за період з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року, у розмірі 8 098,47 грн., 3% річних за прострочення строків внесення щомісячних ануїтетних платежів за період з 06 квітня 2016 року по 12 лютого 2020 року, у розмірі 2 003,00 грн., відсотки, згідно п. 6.2. цього Договору, за період з 12 лютого 2019 року по 12 грудня 2019 року, у розмірі 21 680,40 грн., інфляційні втрати за прострочення строків виконання зобов`язань, за період з 12 лютого 2019 року по 12 грудня 2019 року, у розмірі 4984,34 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 512,14 грн., та на оплату судового збору, у розмірі 2 906,55 грн., а всього у розмірі 3 418 (три тисячі чотириста вісімнадцять) гривень 69 (шістдесят дев`ять) копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 11 306 (одинадцять тисяч триста шість) гривень 00 (нуль) копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 5 669 (п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 07 вересня 2020 року.

Головуючий:

Судді: