Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #88523240
Єдиний державний реєстр судових рішень

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

07 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 578/789/19

провадження № 51-4176ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4  адвоката ОСОБА_5 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2020року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням 

ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Славгород Краснопільського району Сумської області та жителя цього АДРЕСА_1 , 

у вчиненні злочинів, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.15 та пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (даліКК).

Суть питання

За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2020 року ОСОБА_4 засуджено до покарання за: п. 13 ч. 2 ст. 115 КК  у виді позбавлення волі на строк 15років; пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК  у виді довічного позбавлення волі; ч. 2 ст. 15 та пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК  у виді позбавлення волі на строк 10 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, вчинив умисне вбивство ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_8 за таких обставин.

Так, 11 січня 2019 року приблизно о 20:00,  ОСОБА_4 , перебуваючи у будинку, що розташований на АДРЕСА_2 ), будучи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних відносин, які виникли внаслідок словесного конфлікту, діючи з прямим умислом, обхопив обома руками за шию ОСОБА_6 та почав її здавлювати до того моменту, поки останній не втратив свідомість, після чого кинув потерпілого на ліжко, а сам пішов до іншої кімнати, де взяв металеву сокиру та, повернувшись до кімнати, умисно наніс ОСОБА_6 не менше трьох ударів сокирою у голову, заподіявши тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці вчинення злочину.

Далі, приблизно о 20:20, ОСОБА_4 після вчинення умисного вбивства ОСОБА_6 , накривши тіло останнього ковдрою, пішов до столу на кухні, де продовжив вживати спиртне. У цей час до будинку прийшов ОСОБА_7 , який, піднявши ковдру, запитав у ОСОБА_4 , що трапилося з ОСОБА_6 , на що засуджений, розуміючи, що його дії по вчиненню вбивства потерпілого можуть бути викриті, бажаючи уникнути відповідальності за вчинений злочин, взяв у руки сокиру та підбіг до ОСОБА_7 і, діючи з прямим умислом та з метою приховування раніше вчиненого ним злочину, двічі ударив сокирою у голову ОСОБА_7 , від чого останній впав на підлогу. Продовжуючи свої злочинні дії, направленні на позбавлення потерпілого життя, ОСОБА_4 наніс ще не менше трьох ударів сокирою у голову потерпілого та один удар в шию, завдавши тілесні ушкодження від яких ОСОБА_7 помер на місці, а ОСОБА_4 , накривши його тіло ковдрою, пішов на кухню, де знову продовжив вживати спиртне.

Також цього ж дня, приблизно о 20:50, під час того, як ОСОБА_4 сидів на кухні, до будинку прийшов ОСОБА_8 та помітив на підлозі тіло ОСОБА_7 , яке було накрите ковдрою. ОСОБА_4 , помітивши, що ОСОБА_8 почав підіймати ковдру та, зрозумівши, що його дії по вчиненню вбивства ОСОБА_6 та ОСОБА_7 можуть бути викриті, бажаючи уникнути відповідальності за вчинені злочини, з метою їх приховування, взяв у руки сокиру і підбіг до ОСОБА_8 , де, діючи з прямим умислом наніс два удари сокирою у голову потерпілому, від яких останній впав на підлогу. Не зупинившись на скоєному та продовжуючи свої злочинні дії, направленні на позбавлення життя ОСОБА_8 , ОСОБА_4 наніс ще приблизно три удари сокирою у голову потерпілого. Будучи впевненим, що ОСОБА_8 також помер, ОСОБА_4 залишив сокиру біля крісла і знову продовжив вживати спиртні напої і через сильне алкогольне сп`яніння заснув на кріслі у будинку.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразилися у нанесенні ударів сокирою по голові ОСОБА_8 , виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але завдяки своєчасно наданій кваліфікованій медичній допомозі потерпілий залишився живий, тобто злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі засудженого.

Сумський апеляційний суд ухвалою від 13 серпня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій  ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і пом`якшити призначене її підзахисному покарання, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Суть доводів захисника зводиться до її вказівок на те, що судом першої інстанції при обранні ОСОБА_4 міри покарання не в повній мірі було враховано наявність пом`якшуючих його покарання обставин  щирого каяття та активного сприяння засудженого у розкритті злочину. Так, ОСОБА_5 вказує, що поведінка засудженого після вчинення злочинів свідчить про щире каяття останнього, а те, що на досудовому слідстві він у повному обсязі визнав свою вину в пред`явленій йому підозрі, погодився брати участь в слідчому експерименті, під час якого підтвердив свої пояснення, що стало єдиним доказом у справі на підтвердження його винуватості,  про активне сприяння ОСОБА_4 у розкритті злочину. Також захисник зазначає, що засуджений під час судових засідань неодноразово заявляв про повне визнання своєї вини, а також надавав пояснення щодо досліджуваних доказів і жодним чином не намагався спростувати доведеність обвинувачення. Стверджує, що ОСОБА_4 щиро вибачався за вчинені злочини та заявляв суду про бажання принести свої вибачення та співчуття особам, які визнані потерпілими у справі, однак вони в судові засідання не з`являлися. Неврахування судом першої інстанції вказаних обставин, на думку захисника, призвело до призначення ОСОБА_4 занадто суворого покарання. Також зазначає, що на наведені обставини було вказано і в апеляційній скарзі сторони захисту, однак апеляційний суд не встановив наявності в засудженого таких пом`якшуючих обставин.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, установлених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.15 та пунктами 9, 13 ч.2 ст. 115 КК, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності і обґрунтованості судових рішень в цій частині захисник не оскаржує.

Доводи захисника щодо суворості призначеного  ОСОБА_4 покарання у виді довічного позбавлення волі є безпідставними.

Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. 

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправленнята попередження вчинення нових злочинів. 

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкцією ч. 2ст. 115 КК встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Положеннями ст. 64 ККпередбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбаченихКК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. 

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_4 покарання у виді довічного позбавлення волі врахував: характер та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів (два особливо тяжких злочини та замах на особливо тяжкий злочин), особу засудженого, котрий є судимою особою, яка вчинила злочин маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, на обліках в диспансерах не перебуває, розлучений, не працює, має негативну характеристику за місцем проживання. Крім того, суд врахував відсутність обставин, що пом`якшують покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння відніс до обставини, що його обтяжує. Також при призначенні ОСОБА_4 покарання суд врахував конкретні обставини вбивства ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також замаху на вбивство ОСОБА_8 , спосіб їх вчинення, а також те, що ОСОБА_4 вже був засуджений за вбивство до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років та, звільнившись з місць позбавлення волі, на шлях виправлення не став, вів асоціальний спосіб життя та знову вчинив особливо тяжкі злочини, поставившись до життя трьох людей без будь-якої поваги, позбавивши двох з яких  життя, а ОСОБА_8 в результаті його дій став особою з інвалідністю пожиттєво, що також свідчить про те, що для засудженого життя іншої людини не становить найвищої цінності. 

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про особливу небезпечність особи ОСОБА_4 для суспільства та неможливість застосування до нього остаточного покарання у виді позбавлення волі на певний строк. У зв`язку з цим місцевий суд обґрунтовано визначив ОСОБА_4 вид остаточного покарання за сукупністю злочинів  довічне позбавлення волі. 

Не погоджуючись із вироком місцевого суду засуджений ОСОБА_4 та його захисник  адвокат ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких наводили доводи щодо невідповідності призначеного судом ОСОБА_4 покарання через суворість, які аналогічні доводам, викладеним захисником у касаційній скарзі. 

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив доводи, викладені стороною обвинувачення в апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для її задоволення, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. 

Доводи захисника щодо неврахування судами наявності у ОСОБА_4 пом`якшуючих покарання обставин  щирого каяття та активного сприяння засудженого у розкритті злочину, є неспроможними.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. 

Так, місцевий суд у рішенні вказав, що надані ОСОБА_4 , під час досудового розслідування та судового розгляду справи, зізнання та розкаяння мали формальний характер, бо з них фактично вбачалося, що він не мав умислу на вбивство осіб.Крім того, засуджений не висловлював жодної критичної оцінки щодо своєї протиправної поведінки, не висловлював простого співчуття та не просив пробачення у потерпілихбрата ОСОБА_8 та сестри ОСОБА_6 під час їх перебування в залі суду, а зробив це тільки перед судовими дебатами у відсутність вказаних осіб.

Що стосується активного сприяння розкриттю злочинів, то, як зазначив місцевий суд, ОСОБА_4 під час вчинення злочинів знаходився у стані сильного алкогольного сп`яніння, через що пам`ятав не усі обставини вчинених ним злочинів та надав як органам досудового розслідування, так і суду неповні відомості про вчинені злочини, а продемонстровані ним механізми нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та ОСОБА_6 тільки частково відповідали механізму утворення таких ушкоджень.

Таким чином доводи захисника щодо наявності у ОСОБА_4 пом`якшуючих покарання обставин є безпідставними.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків судів попередніх інстанцій з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, сторона захисту у касаційній скарзі не навела.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що за обставин цього кримінального провадження покарання, призначене ОСОБА_4 , є законним, справедливим та співмірним характеру вчинених дій, а тому Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість, оскільки призначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк не буде достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 428 КПКсуд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п.2 ч. 2ст. 428 КПКвважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4  адвоката ОСОБА_5 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 16 червня 2020року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3 

 

  • Номер: 11-п/816/415/19
  • Опис: Обвинувальний акт відносно Паньківа С.О. за ч.2 ст.115 КК України.
  • Тип справи: на подання (клопотання ) про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого
  • Номер справи: 578/789/19
  • Суд: Сумський апеляційний суд
  • Суддя: Ковтунович Микола Іванович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 14.06.2019
  • Дата етапу: 18.06.2019
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація