КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 752/16137/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8581/2020

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 вересня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Хоменко В.С. в м. Київ 19 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В серпні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу, просив розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 2077, свідоцтво про шлюб від 21 грудня 1991 року.

Заявлені вимоги мотивував тим, що 21 грудня 1991 року зареєстрував шлюб із відповідачем, під час якого народжені сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом останніх років сімейне життя між позивачем та відповідачем поступово погіршувалося, що призвело до остаточного припинення шлюбних відносин. З квітня 2017 року вони проживають окремо одне від одного, ведення спільного господарства та сімейно-шлюбних відносин припинено. Подальше збереження шлюбу суперечить їх інтересам, оскільки такий шлюб був би виключно формальним, без справжніх сімейних відносин. Враховуючи наведене, беручи до уваги причини розірвання шлюбу, фактичні взаємини подружжя, вважав подальше сімейне життя і збереження шлюбу неможливо, зазначав про відсутність необхідності призначення строку на примирення, оскільки це суперечить його інтересам та інтересам відповідача. Спору щодо місця проживання неповнолітньої дитини у сторін немає.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що вони з позивачем завжди мали гармонійні і довірливі стосунки, у їх родині постійно панував лад і взаєморозуміння, вони завжди турбувалися один про одного та створювали найкращі умови для розвитку двох спільних дітей. Навіть дотепер вони підтримують гармонійні шанобливі стосунки, разом виховують неповнолітнього сина ОСОБА_4 , який є дитиною з особливими потребами, адже йому було діагностовано хворобу «дитячий аутизм».

Вказувала, що шлюб зареєстровано у 1991 році, а відтак на момент ухвалення оскаржуваного рішення він триває вже більше 28 років. Обставини, викладені позивачем у своїй позовній заяві про фактичне припинення між ними відносин з квітня 2017 року є надуманими та нею не визнаються. ОСОБА_2 досі відвідує її та дітей, продовжує підтримувати матеріальну сторону добробуту їхньої родини, піклується не лише щодо фінансових питань, а й підтримує дружню обстановку, з повагою та теплотою відноситься до неї як до матері їхніх дітей. Вказане надає плідного підґрунтя для відтворення необхідного рівня довіри, ніжності та прив`язаності один до одного, що з роками були ними втрачені з огляду на відсутність спільного дозвілля. Почуття любові між ними досі не втрачено, а тимчасовий розлад в сім?ї не є достатньою підставою для розірвання шлюбу, більше того, з часом їх відносини лише покращуються, вона переконана, що шлюб можна зберегти, а його розірвання може бути передчасним та безповоротно стане на заваді подолання чергової кризи у відносинах між ними, яка є характерною для їх віку. Наданий судом строк для примирення тривалістю три місяці був занадто малим для подолання бар`єрів у їхніх стосунках, пошуку компромісів та остаточного примирення. Суд помилково визначив обсяг заходів, які слід вжити для досягнення ними примирення, проігнорував наявні підстави для надання максимального строку для примирення.

Посилалася на зміст ст. ст. 5, 105, 109, 110, 112 СК України, ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, вказувала, що згідно рекомендації лікарів для стабілізації психоемоційного стану дитини ОСОБА_4 необхідне, зокрема, врегулювання конфлікту між батьками, в ідеалі - повернення батька в сім`ю та відновлення спілкування з сином. Роль батька у вихованні сина є вкрай важливою, особливо для хлопчика з особливими потребами, їхній син потребує спілкування та підтримки з боку обох батьків, він повинен виховуватися у повній родині та не бути позбавленим батьківського піклування, адже це є запорукою психічного здоров`я дитини. Їй важко уявити, як відреагує дитина, якщо дізнається про розірвання шлюбу, адже син є особливо вразливим до змін, тому така новина про розірвання шлюбу може мати негативні наслідки для його здоров`я.

Наголошувала на своїй незгоді з оскаржуваним рішенням, вважаючи, що розірвання шлюбу суперечить інтересам дитини, негативно вплине на його психоемоційний стан і погіршить стан здоров`я в цілому.

Вказувала, що рішення суду прийнято за її відсутності, без належного повідомлення про дату та час розгляду справи, суд проігнорував її заяву про зміну місця проживання, подану до суду 18 лютого 2020 року і не повідомив за належною адресою про час і місце розгляду справи.

Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначав, що внаслідок затягування розгляду справи відповідачем близько трьох років позивач був позбавлений можливості юридично розірвати шлюбні відносини, які фактично припинилися ще на момент подання позову. При цьому позивач продовжує утримувати своїх дітей, піклується про хворого сина та повністю забезпечує їх належний матеріальний рівень та духовний розвиток. Проте будь-яке примирення між сторонами та продовження шлюбних відносин є неможливим. Згідно релігійних звичаїв ОСОБА_2 одружився повторно та очікує на дитину від нових відносин.

Посилався на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод та п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України щодо розумності розгляду справ у суді.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що сім?я сторін фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім?ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя та їх дітей, суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків і можливість припинення шлюбу є їх основою, тому є наявні підстави для задоволення позову щодо розірвання шлюбу.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 21 грудня 1991 року у Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 2077 (а. с. 5 т. 1).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6 - 7 т. 1).

Згідно листа КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Шевченківського району м. Києва, філія № 1, від 18 жовтня 2017 року на запит ОСОБА_1 повідомлено, що після 4 років в результаті додаткових обстежень ОСОБА_4 виставлено діагноз "дитячий аутизм", перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: дитячий аутизм, підвищена нервово-рефлекторна збудливість, астено-невротичний синдром, консультований неврологом, психіатром, щорічно проходить курси підтримуючого лікування, зайняття з психологом, курси для розвитку; на даний час вирішується питання про надання дитині статусу дитини-інваліда; в зв`язку з погіршенням здоров`я ОСОБА_4 потребує постійного спостереження та профілактичного лікування, додаткового догляду (а. с. 67 т. 1).

На а. с. 7 - 8 т. 2 знаходиться висновок доктора психологічних наук, професора кафедри психокорекційної педагогіки Факультету спеціальної та інклюзивної освіти ОСОБА_7 про психологічний стан дитини ОСОБА_4 , без номера і дати, доданий до клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання строку для примирення.

Згідно наданого висновку, ОСОБА_8 протягом 8 років проходить психолого-педагогічне вивчення та психокорекцію в лабораторії діагностико-розвивальної допомоги факультету спеціальної та інклюзивної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. У результаті проведеної психокорекційної та педагогічно-розвиткової роботи з дитиною встановлено позитивну динаміку особистісного, розумового та емоційно-вольового розвитку, разом з тим, протипоказанням для дитини є контент розлучення батьків, готовність одного з них не жити разом з дитиною призводить до її неадекватної поведінки, дисгармонійного використання вербальних засобів, зниження психічного тонусу, виникнення (редицив) аутистичних розладів, а також порушенням аналітико-синтетичної функції мислення, внаслідок відсутності розуміння власного дискомфорту в ситуації відсутності одного із батьків; ОСОБА_4 , як і всі аутичні діти, схильний до стереотипного сприймання ситуацій, у разі зміни ситуації, зокрема тато не живе з родиною, але багато часу їй приділяє, стає незрозумілим для дитини, спрямовує його свідомість на нервовий зрив, вважає за потрібне рекомендувати всім зацікавленим соціальним інституціям не допустити розлучення між батьками задля гармонізації психофізичного стану їхньої дитини.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що протягом останніх років сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що призвело до остаточного припинення шлюбних відносин, з квітня 2017 року вони проживають окремо одне від одного, ведення спільного господарства та сімейно-шлюбні відносини припинені, подальше спільне проживання та збереження шлюбу вважав неможливим.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.

Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, сімейне життя не склалося, стосунки між ними погіршилися і тому подальше спільне життя стало неможливим, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд,враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст. 51 Конституції України), про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами залишилися теплі та дружні відносини, позивач досі відвідує її та дітей,шлюб, зареєстрований у 1991 році, можна зберегти, а його розірвання може бути передчасним та безповоротно стане на заваді подолання чергової кризи у відносинах між ними, яка є характерною для їх віку, апеляційний суд відхиляє, оскільки такідоводи щодо можливості збереження шлюбу ґрунтуються на припущеннях та спростовуються доводами позивача, який наполягає на розірванні даного шлюбу та вказує на обставини створення нової сім`ї.

В апеляційній скарзі відповідач заперечувала викладені позивачем у позовній заяві обставини фактичного припинення між ними відносин з квітня 2017 року, вважаючи такі обставини надуманими, разом із тим доказів на спростування даних обставин не подала, а в судовому засіданні представник відповідача не навела іншої дати припинення сімейних стосунків між сторонами.

Судом першої інстанції з`ясовано узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до з`ясування взаємовідносин між сторонами, що не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.

У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Апеляційний суд враховує, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 лютого 2019 року сторонам надавався строк для примирення три місяці, тобто до 28 травня 2019 року (а. с. 19 - 20 т. 2).

Після закінчення терміну для примирення та відновлення провадження в справі, а загалом впродовж трьох роківз моменту пред`явлення позову і станом на день розгляду апеляційної скарги, позивач не змінив свого наміру щодо розірвання шлюбу, що вбачається із відзиву на апеляційну скаргу, відтак апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недостатності строку на примирення, встановленого судом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, так як протягом тривалого часу сторони спільно не проживають, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловив.

А відтак перебування позивача в шлюбі з ОСОБА_1 не відповідає його інтересам.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про необхідність врахування інтересів дитини із особливими потребами, яка має діагноз «дитячий аутизм», її особливої вразливості і непередбачуваної реакції на розірвання шлюбу батьків, із посиланням в апеляційній скарзі на Конвенцію про права дитини, п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, апеляційний суд враховує, що сторони на момент звернення з позовом вже не проживали разом, що не спростовується доводами апеляційної скарги, а отже задоволення позову не призведе до змін в звичайному житті дитини в межах стосунків з батьком; питання про способи участі батька у вихованні дитини судом не вирішувалося і сторони не позбавлені можливості звернутися до суду із відповідним позовом, а відтак суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про необхідність повернення батька у сім`ї та відновлення спілкування з сином, апеляційний суд враховує, що дані обставини не мають прямої залежності від перебування сторін у шлюбі, а отже не є підставою для відмови в позові та скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилалася на розгляд справи у її відсутності, без повідомлення належним чином про час і дату розгляду справи.

Перевіряючи зазначені обставини, апеляційний суд враховує, що повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. ст. 128 - 130 ЦПК України.

Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

На а. с. 124 т. 2 знаходиться повідомлення про вручення відправлення, із якого вбачається, що судова повістка про виклик до суду у справі № 752/16137/17 на 19 лютого 2020 року о 14:30 вручена адресату ОСОБА_1 під її особистий підпис 12 лютого 2020 року, що свідчить про дотримання судом вимог ст. 128 - 130 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2020 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.