Судове рішення #8849963

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

        

ПОСТАНОВА

Іменем України


16.04.10Справа №2а-2807/10/14/0170



   Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді  Кірєєва Д.В., при секретарі БеловоїЮ.Г., за участю представників сторін:

від позивача – Пужієнко, паспорт,

від відповідача – Андросенко, представник за дов.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом   ОСОБА_1          

до Військової частини А 2320              

про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,

 

Суть спору: До Окружного адміністративного суду АР Крим звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини А 2320 (далі – відповідач) про визнання дій військової частини А2320 по невиплаті грошової компенсації за неотримане речове майно неправомірними та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно на суму 2063,59  грн., судових витрат.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.02.10р. відкрито провадження по справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, з мотивів викладених у письмовому запереченні.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в Військовій частині А 1346. Наказом командира Військової частини А 1346 від 01.09.2007 № 163 позивач звільнений з військової служби за станом здоров’я з правом носіння військової форми одягу за пунктом 85 підпунктом «В» Положення про проходження військової служби солдатами (матросами) сержантами і старшинами Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року N 1053/2001 (чинність якого поширювалась на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на час звільнення). На час звільнення ОСОБА_1 перебувала  на речовому забезпеченні у Військової частини А0279.

Відповідно до Директиви Міністра Оборони України від 18.01.08р. №322/1/1 та Директиви командувача Військово-Морський Сил Збройних Сил України від 28.01.08р. №ДК-14/1/27, з 01.09.08р. військові частини А0279, А0299, А3111, А3341, А0506 реформовані у військову частину А2320. Військова частина А2320 організаційно входе до складу Військово-Морських Сил України та безпосередньо підпорядкована військовій частині А2542.(а.с.7)

Таким чином, всі правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та військовою частиною 0279 і Військовою частиною А2230, у тому числі з виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що відповідно до довідки № 399 від 03.12.07р. (а.с.10) та довідки № 158 від 03.12.07р. (а.с.11) за підписом начальника продовольчої та речової служби військової частини А0279 позивач не отримав речове майно на суму 1258,82 грн. та компенсацій на суму 804,77 грн.

Судом встановлено, що відповідач визнавав факт наявності заборгованості по виплаті компенсації за речове майно та пояснював неможливість її погашення відсутністю коштів військової частини та зупиненням дії Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".  

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем ОСОБА_1 не  виплачена, а відповідач відмовляється від погашення заборгованості.

Судом встановлено, що Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”№ 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Але судом встановлено, що Законом України № 328-V від 03.11.2006 введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом,та на яку не поширюється зупинення, встановлене  Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.

Частиною 1 статті   91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас  або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом  дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Позивач у позовних вимогах заявив про бажання одержати компенсації за неотримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що являється його правом відповідно до п. 27 Положення.

Відповідно  до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни.           З’ясовуючи  питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України  гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Утверджуючи та забезпечуючи  права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист  і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2008 рік” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Отже, виключення Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість  скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.

Враховуючи викладене Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)"  визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”від 28.12.2007 р. № 107-VI .

Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за неотримане речове  майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті   91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок  речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних  та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків пропуску строку звернення  до суду з позовними вимогами, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст.99,100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що відповідач надав позивачу довідку - розрахунок 03.12.07р., тобто саме на таку дату визнав наявність заборгованості зі сплати компенсації за неотримане відповідачем у військової частині А0279 речове майно. Суд вважає, що оскільки ОСОБА_1 зверталася до Військової частини А2542 у вересні 2008р. та до Військової частини А2320 у грудні 2009р. з вимогами про надання їй інформації про розформування військової частини А0279 та просила вказати правонаступника цієї частини і фактично дізналася про належність правовідносин у січні 2010 року, а тому при звернені до адміністративного суду у лютому 2010р. строк, встановлений КАС України, позивачем не пропущений.

З урахуванням викладеного, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Військової частини А2320 (ЗКПО 24980339) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) компенсацію за неотримане речове майно в сумі 2063,59 грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 21,00 грн.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви  про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.  

Постанова може бути оскаржена через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Апеляційного суду АР Крим.

Суддя                                                                          Кірєєв Д.В.

           

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація