Справа № 2-185/08

Головуючий в 1 інстанції - Чередниченко Н.П.

Доповідач - Білич І.М.

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

місто Київ вул. . Солом’янська, 2 – а

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2008 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Білич І.М.

суддів: - Котули Л. Г., Волкової Л.О.

при секретарі: Тороп Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення збитків та моральної шкоди,

встановила:

У листопаді 2006 року позивач звернувся до суду з позовом -про стягнення збитків та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі, протиправно мешкають у квартирі власником якої є він та його дружина. У зв’язку з чим ним були понесені матеріальні збитки у розмірі 21 675 гривень та спричинена моральна шкода - 7 000 гривень. У ході розгляду справи позовні вимоги позивачем були збільшені у частині стягнення матеріальних збитків до 29 463 гривень 90 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2008 року ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, та просив її задовольнити.

Відповідач будучи також представником співвідповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін які з’явилися у судове засідання, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом було встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.12.2002 року було встановлено факт проживання відповідача ОСОБА_4 та померлого ОСОБА_6 однією сім’єю. 12 серпня 2002 року останній вчинив заповіт на користь ОСОБА_4, яким заповів їй все належне йому майно.

На день смерті ОСОБА_6 його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 мали право на обов’язкову частку у спадщині, так як були непрацездатні.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.07.2004 року за ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було визнано право на 1/3 частину квартири за кожним. Також з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнута компенсація вартості цієї частини, а саме 15242, 16 грн. з кожного.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.11.2004 року вказане рішення було частково змінено, а саме виділено ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у спільну власність квартиру АДРЕСА_1. Урешті рішення залишене без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

Також у відповідності до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17.07.2006 року відповідачі по справі підлягали виселенню з квартири. Останні виконали рішення добровільно, про що свідчить акт державного виконавця від 21.12.2006 року.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог районний суд виходив з того, що позивач по справі не надав суду доказів спричинення відповідачами збитків під час проживання у зазначеній вище квартирі. А також доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку проте, що відповідачі вселилися та проживали до 2004 року в спірній квартири на законних підставах, а після 2004 року ( рішення суду від 06.07.2004 року ) за згодою самого відповідача та його дружини ( у зв’язку з невиплатою грошових коштів за рішенням суду ).

У матеріалах справи відсутні докази, щоб підтверджували факт того, що починаючи з липня 2004 року позивач та його дружина ставили питання про виселення відповідачів із спірного приміщення.

При цьому за час проживання відповідачі несли всі витрати пов’язані з утриманням квартири. Рахунки по сплаті комунальних послуг на ім’я ОСОБА_4 свідчать про оплату заборгованості та поточних нарахувань до постановления рішення суду, а саме - 06.07.2004 року. У той час відповідачем не надано доказів того, що він та його дружина будучи власниками спірної квартири несли витрати по її утриманню.

Посилання апелянта на те, що ним були реально не одержані кошти, а отже він зазнав збитків внаслідок неотримання доходів із-за неможливості здати квартиру у найм, грунтуються лише на припущеннях. Які не можуть служити доказом по справі у відповідності до вимог ст. 60 п.4 ЦПК України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростувують, а тому її слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.