Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #88475247

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 569/12918/16-ц

провадження № 61-22534св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 28 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - Банк) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 485, відповідно до якого надано в кредит грошові кошти, в сумі 13 000 дол. США, зі сплатою відсотків в розмірі 13 % річних, зі строком остаточного повернення кредиту не пізніше 27 вересня 2010 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 вказаного кредитного договору, 28 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором та утворення по ньому заборгованості, ПАТ «Державний ощадний банк України», після неодноразової зміни розміру заявлених позовних вимог, остаточно просило суд стягнути на його користь із відповідачів в солідарному порядку заборгованість по кредитному договору, розмір якої, станом на 04 грудня 2017 року, становив 11 756,71 доларів США та 127 065,28 грн, з яких:

залишок неповернутої позики - 10 025,32 доларів США;

залишок прострочених, нарахованих відсотків 760,65 доларів США;

нарахована та несплачена пеня по кредиту - 118 104,36 грн;

нарахована та несплачена пеня по відсотках - 8 960,92 грн;

3 відсотки річних на суму простроченого кредиту - 902,28 доларів США;

3 відсотки річних на суму простроченої заборгованості по відсотках - 68,46 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 485 від 29 вересня 2007 року, яка станом на 04 грудня 2017 року складає 11 756,71 доларів США та 127 065,28 грн, з яких: залишок позики в сумі 10 025,32 доларів США; залишок прострочених, нарахованих відсотків в сумі 760,65 доларів США; нарахована та несплачена пеня по кредиту в сумі 118 104,36 грн; нарахована та несплачена пеня по відсотках в сумі 8 960,92 грн; 3 відсотки річних на суму простроченого кредиту в сумі 902,28 доларів США; 3 відсотки річних на суму простроченої заборгованості по відсотках 68,46 доларів США.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_2 , який є солідарним боржником із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 485 від 29 вересня 2007 року, яка станом на 04 грудня 2017 року складає 11 756,71 доларів США та 127 065,28 грн, з яких: залишок позики в сумі 10 025,32 доларів США; залишок прострочених, нарахованих відсотків в сумі 760,65 доларів США; нарахована та несплачена пеня по кредиту в сумі 118 104,36 грн; нарахована та несплачена пеня по відсотках в сумі 8 960,92 грн; 3 відсотки річних на суму простроченого кредиту в сумі 902,28 доларів США; 3 відсотки річних на суму простроченої заборгованості по відсотках 68,46 доларів США.

Стягнуто з поручителя ОСОБА_3 , яка є солідарним боржником із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 485 від 29 вересня 2007 року, яка станом на 04 грудня 2017 року складає 11 756,71 доларів США та 127 065,28 грн, з яких: залишок позики в сумі 10 025,32 доларів США; залишок прострочених, нарахованих відсотків в сумі 760,65 доларів США; нарахована та несплачена пеня по кредиту в сумі 118 104,36 грн; нарахована та несплачена пеня по відсотках в сумі 8 960,92 грн; 3 відсотки річних на суму простроченого кредиту в сумі 902,28 доларів США; 3 відсотки річних на суму простроченої заборгованості по відсотках 68,46 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 6 669,90 грн судового збору та 150,00 грн. витрат за подання оголошення у засоби масової інформації.

Повернуто ПАТ «Державний ощадний банк України» надмірно сплачений судовий збір в сумі 2 533,42 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, а тому зі ОСОБА_1 та його поручителів ця заборгованість та штрафні санкції підлягають стягненню в солідарному порядку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2017 року скасовано.

В задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.

Стягнуто із ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 10 104,45 грн, в рахунок відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Витрати, понесені по оплаті судового збору за подання позову віднесено на рахунок позивача.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звернувшись 11 червня 2009 року до приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису щодо звернення стягнення на належний ОСОБА_1 на праві приватної власності транспортний засіб - легковий автомобіль Тойота Корола в рахунок дострокового погашення всієї суми заборгованості по кредитному договору, укладеному 28 вересня 2007 року між останнім та ПАТ «Державний ощадний банк України», в розмірі 11352,99 доларів США, останнє фактично змінило кінцевий строк виконання зобов`язання ОСОБА_1 , а тому позивач мав би пред`явити свої позовні вимоги до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 протягом двох років із 11 червня 2009 року, але фактично пред`явив ці вимоги до останніх лише 10 жовтня 2016 року, тобто, вже після того як відбулось припинення поруки відповідно до умов укладених договорів поруки та положень статті 4 статті 559 ЦК України. А тому, позовні вимоги до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором № 485 від 28 вересня 2007 року було пред`явлено після припинення поруки. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 має бути відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду із вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У липні 2018 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16. У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно, його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. При цьому індекс інфляції, 3 % річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Крім того, враховуючи, що виконавчий напис на договорі застави автомобіля фактично не виконаний, заборгованість не сплачена, а кредитний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та враховуючи те, що судом першої інстанції стягнуто заборгованість за останні три роки - тобто в межах строків позовної давності, постанова суду апеляційної інстанції є незаконною.

Аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2019 року матеріали цивільної справи № 569/12918/16-ц надійшли до Верховного Суду та 14 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

Судами встановлено, що 28 вересня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 485, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 13000,00 доларів США, при цьому позичальник має сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, відповідно до п. 4.1. кредитного договору було укладено договір застави транспортного засобу від 28 вересня 2007 року; договори поруки: №485/1 від 28 вересня 2007 року з ОСОБА_2 та № 485/2 від 28 вересня 2007 року з ОСОБА_3 .

Банком повністю виконано свої зобов`язання за кредитним договором, що підтверджується розпорядженням ОПЕРВ від 28 вересня 2007 року на 13000,00 доларів США.

Станом на 04 грудня 2017 року заборгованість за кредитним договором становить: 11 756,71 доларів США та 127 065,28 грн, з яких: залишок позики в сумі 10 025,32 доларів США; залишок прострочених, нарахованих відсотків в сумі 760,65 доларів США; нарахована та несплачена пеня по кредиту в сумі 118 104,36 грн.; нарахована та несплачена пеня по відсотках в сумі 8 960,92 грн.; 3 відсотки річних на суму простроченого кредиту в сумі 902,28 доларів США; 3 відсотки річних на суму простроченої заборгованості по відсотках 68,46 доларів США.

10 лютого 2009 року банком відповідачам направлено повідомлення-вимоги про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором, які залишені без виконання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Позивач виконав зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, а відповідач порушив умови договору щодо сплати кредиту та процентів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як встановлено судами, 11 червня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Констрикіним В.І. було вчинено виконавчий напис на договорі застави та звернуто стягнення на належний ОСОБА_1 на праві приватної власності транспортний засіб - легковий автомобіль Тойота Корола, державний номерний знак НОМЕР_1 , в рахунок дострокового погашення всієї суми заборгованості по кредитному договору, укладеного 28 вересня 2007 року між останнім та ПАТ «Державний ощадний банк України», в розмірі 11352,99 доларів США.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво180 зазначено, що: «вчиненням виконавчого напису нотаріуса позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто, такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання. […] Встановивши, що кредитор скористався засобом позасудового захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, чим на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання на 27 липня 2012 року, а даний позов до позичальника та поручителя пред`явлено лише у квітні 2016 року, тобто зі спливом загальної позовної давності (3 роки), встановленої статтею 257 ЦК України та шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, визначених частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог».

Таким чином, вчиненням 11 червня 2009 року виконавчого напису, яким звернуто стягнення на належний ОСОБА_1 на праві власності транспортний засіб, в рахунок дострокового погашення всієї суми заборгованості по кредитному договору банк здійснив право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання.

Відповідач ОСОБА_1 вимогу щодо дострокового повернення кредиту не виконав, тобто позовні вимоги щодо стягнення кредиту та відсотків є обґрунтованими.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 264 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З даним позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся 10 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

Тому позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 10 025,32 доларів США та заборгованості по процентах за користування кредитом у розмірі 760,65 доларів США пред`явлені після спливу позовної давності про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем в заяві від 06 липня 2017 року (арк. спр. 123-124).

Звертаючись до суду з даним позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» , в тому числі просили стягнути нараховану та несплачену пеню по кредиту в сумі 118 104,36 грн, яка нарахована за період з 04 грудня 2014 року по 03 грудня 2017 року, в межах строку позовної давності, встановлено пунктом 7.7 кредитного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення неустойки.

Таким чином у справі, що переглядається, після вчинення 11 червня 2009 року виконавчого напису банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Але тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

(1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

(3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У справі, що переглядається, 3 % річних були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зроблено висновок, що «натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором підлягає обрахуванню починаючи з 12 червня 2009 року, позов подано до суду лише 10 жовтня 2016 року, тобто позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушених прав, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову, однак не зазначив у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Таким чином, мотивувальну частину постанови апеляційного суду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 належить змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону.

За змістом частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

За змістом договорів поруки (пункт 4.2) порука припиняється, якщо кредитор протягом двох років від дня настання строку виконання зобов`язань по кредитному договору №485 від 29 вересня 2007 року не пред`явить вимог до поручителя.

Враховуючи, що після вчинення 11 червня 2009 року виконавчого напису змінився строк виконання основного зобов`язання, банк мав право звернутись з вимогою до поручителів протягом двох років.

З позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся 10 жовтня 2016 року, тобто порука припинилась, тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з поручителів необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_1 ухвалено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в цій частині змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, у іншій частині оскаржене судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація