Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 563/69/17

провадження № 61-19300св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Корецького районного нотаріального округу Степанюк Інна Віталіївна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шеремет А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позов мотивовано тим, що 04 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № ROCWGA00001743, згідно з яким позичальник отримав кредит у розмірі 24 500 доларів США й зобов`язався повернути суму кредиту та сплатити передбачені договором платежі. У забезпечення цього договору, 05 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідач передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

24 травня 2011 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужив житловий будинок АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки на користь ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що вказаний договір укладено за наявності обтяження іпотекою, без згоди іпотекодержателя, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 24 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2017 року у складі судді Загородько Н. А. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між відповідачами були відсутні належним чином зареєстровані обтяження й в тому числі іпотечне, щодо заборони відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 24 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Корецького районного нотаріального округу Степанюк І. І. і зареєстрований в реєстрі за № 457.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку, який є предметом іпотеки, укладений між відповідачами без згоди іпотекодержателя ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому в силу вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку» є недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції до правовідносин, що склалися між сторонами не застосував положення статей 203, 215 ЦК України та помилково зробив висновки відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку». Договір іпотеки та кредитний договір не були предметом позову в суді першої інстанції, й відповідно жодних деталей по кредиту, заборгованості чи іпотеці не досліджувалося. Інших доказів, які б свідчили про недійсність оспорюваного правочину позивач не надав. При укладенні договору купівлі-продажу від 24 травня 2011 року відповідачами було дотримано усіх вимог, передбачених діючим на момент вчинення правочину законодавством, які необхідні для дійсності та законності даного договору. На момент укладення такого договору були відсутні заборони відчуження нерухомого майна. У зв`язку з чим відсутні будь-які правові підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Ухвалами Верховного Суду від 15 червня 2018 року та від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу № 563/69/17 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 04 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № ROCWGA00001743, згідно з яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 24 500 доларів США й зобов`язався повернути суму кредиту та сплатити передбачені договором платежі.

У забезпечення кредитного договору, 05 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

24 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки.

Згоду на відчуження іпотечного майна ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 не надавало.

Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 мав статус іпотекодавця, а договір купівлі-продажу іпотечного майна, вчинений за відсутності згоди іпотекодержателя.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має

право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц (провадження № 14-138цс19) вказано, що: «згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 898-ІVіпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону № 898-ІV). У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України)».

ПАТ КБ «ПриватБанк» просило визнати недійсним правочин, для якого законом встановлена нікчемність, а тому суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про задоволення вказаної позовної вимоги.

З урахуванням викладеного Верховний Суд не може залишити в силі й рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу з тих підстав, що на час укладення оспорюваного договору

купівлі-продажу між відповідачами були відсутні належним чином зареєстровані обтяження й в тому числі іпотечне, щодо заборони відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» з підстав, викладених вище.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Що стосується судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, понесених ОСОБА_2 у розмірі 3 200 грн та ОСОБА_1 у розмірі 3 200 грн, то оскільки касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені частково, то судовий збір за подання касаційних скарг підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скаргиОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнитичастково.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 3 200 гривень (три тисячі двісті гривень) судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 200 гривень (три тисячі двісті гривень) судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко М. Ю. Тітов