Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 344/303/16-ц

провадження № 61-42697св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня

2018 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Горейко М. Д., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що протягом багатьох років не було вжито жодних заходів щодо забезпечення законності виконавчого провадження щодо виконання вироку від 24 листопада 1997 року Івано-Франківського обласного суду, який стягнув, зокрема, з ОСОБА_2 на користь позивача 65 625,00 грн як відшкодування матеріальної шкоди та 3 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди (далі - вирок).

ОСОБА_1 просив стягнути з Держави України в особі ДКС України на його користь 50 000,00 грн моральної шкоди, заподіяної незаконною бездіяльністю прокуратури.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 02 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які би вказували на наявність фактів завдання йому моральної шкоди, протиправності відповідних дій відповідачів і причинного зв`язку між зазначеними фактами та негативними наслідками, які настали; позивач пов`язує факт завдання йому моральної шкоди з неналежним реагуванням на його звернення та незгодою зі змістом відповідей прокуратури, які не свідчать про беззаперечне завдання позивачеві моральної шкоди та які можна перевірити й оскаржити у встановленому законом порядку.

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 02 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що постановлене у даній справі рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:

- передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду;

- скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 рокута постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року, ухвалити нове, яким його позов задовольнити повністю або справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд іншим «законним» складом суду;

Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотивує касаційну скаргу так:

- суди першої й апеляційної інстанцій неправомірно вважали недоведеним факт заподіяння моральної шкоди позивачеві внаслідок протиправної бездіяльності прокуратури;

- заявлена вимога безпосередньо відповідає предметній юрисдикції, передбаченій у статті 19 ЦПК України;

- у позивача відсутній публічно-правовий спір з прокуратурою;

- позивач має право вибору, до якого суду звертатись, зокрема до адміністративного з вимогами щодо визнання діянь чи рішень незаконними та щодо відшкодування без будь-яких зобов`язальних вимог, або до цивільного з єдиною вимогою - про стягнення відшкодування заподіяної незаконними діями чи рішеннями майнової або моральної шкоди;

- існує юрисдикційний спір, який виник через порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції та полягає у «нав`язаному» прокуратурою судам способі відмови у задоволенні позову за відсутністю попередніх рішень адміністративних судів.

Доводи інших учасників справи

10 жовтня 2018 року прокуратура Івано-Франківської області через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, таким що постановлені у відповідності до норм матеріального та процесуального права із врахуванням всіх обставин справи.

Позивачем не було надано доказів, які б свідчили про незаконність дій чи бездіяльність відповідача, в тому числі прийняття незаконного рішення. Також не надано належних і допустимих доказів, які б вказували на заподіяння моральної шкоди позивачу та не доведено самого факту заподіяння такої шкоди, як і протиправності відповідних дій посадових осіб органів прокуратури Івано-Франківської області.

Вважає, що суди дійшли до обґрунтованого переконання про безпідставність вимог позивача та про відмову у стягненні моральної шкоди

Рух касаційної скарги та матеріалів справи у суді касаційної інстанції

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційну скаргу 21 серпня 2018 року передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 344/303/16-ц з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

23 жовтня 2018 року матеріали цивільної справи № 344/303/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 344/303/16-ц 23 жовтня 2018 року передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвало Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справу № 344/303/16-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала мотивована тим, що оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, справа № 344/303/16-ц, відповідно до правил частини шостої статті 403 ЦПК України, в редакції, чинній на час постановлення ухвали.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 рокута постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року повернуто на розгляд відповідній колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована відсутністю підстав для прийняття справи для продовження розгляду у Великій Палаті Верховного Суду, а тому відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) підлягає поверненню відповідній колегії для розгляду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 344/303/16-ц 14 червня 2019 року передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня

2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що вироком Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року ОСОБА_2 було визнано винним та покарано на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому майна, а також було стягнуто в користь ОСОБА_1 - 65 625,00 грн майнової та

3 000,00 грн моральної шкоди.

Встановлено, що вирок Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року щодо стягнення в користь ОСОБА_1 - 65 625,00 грн майнової та

3 000,00 грн моральної шкоди є невиконаним.

Неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів з приводу тривалого невиконання вироку Івано-Франківського обласного суду

від 24 листопада 1997 року щодо стягнення в користь ОСОБА_1 -

65 625,00 грн майнової та 3 000,00 грн моральної шкоди залишилися без результатними.

Вирішуючи спір та, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які би вказували на наявність фактів завдання йому моральної шкоди, протиправності відповідних дій відповідачів і причинного зв`язку між зазначеними фактами та негативними наслідками, які настали.

Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Право на судовий захист гарантується Конституцією України (статті 8, 56, 129-1), міжнародними договорами України і включає, у тому числі, і право на виконання судового рішення у розумний строк, яке реалізується за допомогою створення державою умов і забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України, пункт перший статті 6 Конвенції).

Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням щодо кола осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

З урахуванням комплексного аналізу статей 3, 15, 16, 23, 1167 ЦК України компенсація за порушення права на виконання судового рішення у розумний строк як захід відповідальності держави має на меті відшкодування заподіяної немайнової шкоди фактом порушення процедурних умов, що забезпечують реалізацію цього права упродовж розумного строку, незалежно від наявності чи відсутності вини органів, на які покладено обов`язок щодо виконання судових актів, інших державних органів та їх посадових осіб, хоча законом у цьому випадку передбачена умисна форма вини особи, що завдала моральної шкоди.

Розглядаючи вимоги про компенсацію, суд встановлює факт порушення права на виконання судового рішення в розумний строк, виходячи зі змісту судових актів та інших матеріалів справи з урахуванням правової та фактичної складності справи, поведінки заявника, ефективності та достатності дій суду або судді, що здійснюються з метою своєчасного розгляду справи, ефективності та достатності дій органів, організацій або посадових осіб, на які покладено обов`язок щодо виконання судових актів, характер дій та діяльності, спрямованих на своєчасне виконання судового акта, загальної тривалості провадження у справі і виконання судового акта.

Оскільки сам факт порушення права на виконання судового акта в розумний строк свідчить про заподіяну немайнову шкоду (порушення права на судовий захист), а її відшкодування не залежить від вини органу або посадової особи. Особа, яка звернулася із заявою про компенсацію, не повинна доводити наявність цієї шкоди. Встановлення факту порушення права на виконання судового акта (рішення) в розумний строк є підставою для присудження компенсації.

Дії органів, організацій або посадових осіб, на яких покладено обов`язки з виконання судового акта, визнаються достатніми й ефективними, якщо вони здійснюються з метою своєчасного виконання такого акта. При цьому необхідно враховувати, зокрема, своєчасність видачі належним чином оформленого виконавчого документа, направлення його судом або стягувачем до органу, організації або посадовій особі, на яких покладено обов`язки щодо виконання судових актів, а також з`ясовувати, чи не викликана затримка у видачі або направленні виконавчого документа поведінкою заявника, наприклад шляхом ненадання ним реквізитів банківського рахунка.

Не можуть розглядатися як підстава, яка виправдовує порушення розумних строків виконання судового акта, обставини, пов`язані з організацією роботи органів і посадових осіб, які виконують судові акти.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Європейського суду з прав людини проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Європейського суду з прав людини з цього питання. У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02; у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, заява № 67534/01; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року, заява № 74221/01; у справі «Козачек проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 29508/04).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» від 26 квітня 2005 року, заява № 29439/02; у справі «Крищук проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 1811/06).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, наголосив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язком держави. При цьому держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

У справі «Скордіно проти Італії» Європейський суд з прав людини визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.

Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії» від 10 квітня 2008 року, заява № 21071/05, пп. 49 і 51), вимагають такого: позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява

№ 36813/97, п. 195); призначене відшкодування має бути виплачене без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 198); процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 200); норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 201); розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).

У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26 липня 2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24 - 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується в разі встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3 000,00 Євро кожному заявнику в заявах, які стосуються невиконання рішень тривалістю понад три роки, та 1 500,00 Євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Європейський суд з прав людини також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування майнової шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір, але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пп. 203 - 204, та у справі «Вассерман проти Росії», заява

№ 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у разі надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, п. 100).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди в разі надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд зазначає, що відповідач належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача - фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Щодо обставин справи, які були підставою для відшкодування моральної шкоди позивачу, слід відзначити, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.

Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, а також невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів понад

22 роки, Верховний Суд дійшов висновку, що в цьому випадку моральна шкода має бути відшкодована у сумі 25 000,00 грн.

При цьому Верховний Суд вважає доводи заявника про те, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути стягнений у сумі 50 000,00 грн, необґрунтованими, виходячи з такого.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини суд у своїх рішеннях присуджував з держави в рахунок відшкодування моральної шкоди в середньому від 1 500,00 до 3 000,00 Євро, посилаючись на встановлення тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Верховний Суд наголошує, що таке відшкодування моральної шкоди обґрунтовується в рішеннях ЄСПЛ саме відсутністю ефективного національного засобу захисту.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача, відновлено шляхом відшкодування моральної шкоди, розмір якої Верховний Суд визначив за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача судом України, а не міжнародною судовою установою, яка захищає такі права у разі неотримання особою ефективного національного засобу юридичного захисту.

За наведених вище обставин, ураховуючи надмірно тривалий характер правопорушення (понад 22 роки), що полягав у невиконанні рішення суду, при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, Верховний Суд з урахуванням глибини та ступеня моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав у зв`язку із тривалим невиконанням рішення суду, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості дійшов висновку про стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000,00 грн, що буде відповідати глибині і ступеню моральних і фізичних страждань потерпілого.

Аналогічні висновки, щодо тривалого невиконання судового рішення, зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 463/4475/18 (провадження № 61-17289св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня

2018 року та постанова апеляційного суду Івано-Франківської області

від 31 липня 2018 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь

ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000,00 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За правилами частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про задоволення позовних вимог, а позивач відповідно до імперативної норми пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позову про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 02 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун