ПОСТАНОВА

Іменем України

01 вересня 2020 року                                                        м. Кропивницький

справа № 404/6526/17

провадження № 22-ц/4809/1101/20

       Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,

учасники справи:

позивач – АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МЕГАБАНК»;

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в режимі відео конференції апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року у складі судді Бершадської О.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ПАТ «МЕГАБАНК» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом виселення, зняття з реєстрації з житлового приміщення.

В обґрунтування позову зазначав, що 27 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Мегабанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Мегабанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №46-04П/2008, згідно якого останньому надано кредит на споживчі цілі в розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) грн. 00 коп. Додатковою угодою від 12.08.2008 сума кредиту збільшена до 270 000,00 (двісті сімдесят тисяч) грн. 00 коп.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Публічним акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С.С., про що зроблено реєстровий запис №3618 від 27.05.2008. ОСОБА_1 надано в іпотеку ПАТ «Мегабанк» нерухоме майно: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на праві приватної власності.

В зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх обов`язків за Кредитним договором Банк був вимушений звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на прилюдних торгах. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.01.2012, яке було залишене  без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25.04.2012, позов  задоволено, звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під АДРЕСА_1 , який належить Іпотекодавцю, з метою задоволення грошових вимог, які виникли з Кредитного договору. Рішення суду набрало законної сили 25 квітня 2012 року.

В зв`язку з не реалізацією предмета іпотеки на прилюдних торгах, ПАТ «Мегабанк» прийняв рішення про залишення за собою вищезазначеного нерухомого майна, в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду. На підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого Кіровським відділом державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції від 29 липня 2015 року, 17 лютого 2016 року ПАТ «Мегабанк» видано свідоцтво про право власності, посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Степановою Н.М., про що зроблено реєстровий запис №16.

Таким чином, після проведення державної реєстрації 17.02.2016 ПАТ «МЕГАБАНК» набув право власності на зазначене житлове приміщення, але до теперішнього часу не має можливості реалізувати своє законне право відповідно до ст. 317 ЦК України, якою передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Вказує, що на адресу відповідачів, банком було направлено цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення листи-вимоги щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом звільнення житлового приміщення. Дані листи-вимоги відповідачами отримані 27.04.2017, про що свідчать підписи на поштових повідомленнях.

Позивач вважає, що оскільки закінчився строк для звільнення житлового приміщення, а відповідачі   в добровільному порядку не звільнили житлове приміщення, їх виселення повинно здійснюватися у примусовому порядку. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійснені прав власника позивача, який не може вільно користуватись будинком та розпоряджатися ним. Оскільки відповідачі не є власниками житла, вони підлягають виселенню у зв`язку з тим, що незаконно займають будинок.

Банк просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, а саме, припинити право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 , що належить Публічному акціонерному товариству «Мегабанк», шляхом виселення в примусовому порядку та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що житлове приміщення, з якого він просить виселити відповідачів, придбано за рахунок кредитних коштів.

Суд дійшов висновку, що позивач набув право власності на спірний житловий будинок у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, і з цих підстав просить виселити колишнього власника, яка передала в іпотеку будинок, придбаний нею не за рахунок кредиту, а також членів її сім`ї, а відтак відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідачів та зняття з реєстрації місця проживання із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла, в зв?язку з чим вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги позивача

В апеляційній скарзі, представник позивача ОСОБА_3 зазначив, що не погоджується з рішенням, вважає, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Вважає, що суд неправомірно послався на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 40 Закону України  «Про іпотеку» та статті 109  ЖК УРСР, а саме, неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення.  Виниклі правовідносини у даній справі не є подібними до виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення, оскільки звернення стягнення на жиле приміщення вже відбулось, до ухвалення судового рішення про виселення мешканців.

На думку позивача, висновок суду першої інстанції про те, що позивач набув права власності на спірний житловий будинок у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, і з цих підстав просить виселити колишнього власника, яка передала в іпотеку будинок, придбаний нею не за рахунок кредиту, - є хибним, оскільки позивач просить виселити колишнього власника не з підстав зверненням стягнення на предмет іпотеки, а у відповідності до статті 391 Цивільного кодексу України.

Звертає увагу суду, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (постанова Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №212/6724/17).

Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що виникнення права членів сім`ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а, отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім`ї на користування цим будинком. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членами сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування га розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивш разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року (справа № 6-57цс 11).

Враховуючи, що на теперішній час АТ «МЕГАБАНК» є добросовісним набувачем та законним власником будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , попередні мешканці цього будинку самостійно його не звільняють та не знімаються з реєстрації місця проживання, згоди на те, щоб вищезазначені особи були зареєстровані в даному будинку АТ «МЕГАБАНК» не давав, в зв`язку з цим порушуються права АТ «МЕГАБАНК» як власника будинку, у відповідності приписів ст.41 Конституції України, ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 346, 391 ЦК України, позовні вимоги АТ «МЕГАБАНК» підлягають задоволенню.

Позивач просив скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року та задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволення позову та вірно застосував усталену практику Верховного Суду, яка засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української PCP. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Крім того, відповідач вказує, що наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору будинку, обмежує право останніх на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української PCP на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Тобто, іпотекодержатель АТ «МЕГАБАНК», як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірним будинком і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у будинку.

Враховуючи зазначене, відповідач просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

27 травня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Мегабанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Мегабанк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №46-04П/2008, згідно з яким останній отримав кредит на споживчі цілі в розмірі - 200 000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22,00 процентів річних, на строк з 27 травня 2008 року до 26 травня 2018 року.

Додатковою угодою від 12 серпня 2008 року до вказаного кредитного договору сума кредитних коштів збільшена до 270 000,00 грн.

Забезпеченням виконання зобов`язання за Кредитним договором № 46-04П/2008 від 27 травня 2008 року та за додатковою угодою до нього від 12 серпня 2008 року, виступає іпотека об?єкта нерухомості, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , яка виступила майновим поручителем за виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань, передбачених кредитним договором та, яке передано відповідачем Банку в іпотеку, відповідно до Іпотечного договору від 27.05.2008, що посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу, Панчишиною С.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3618. Предмет іпотеки належить відповідачеві, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л.В., від 26.10.2001, реєстровий номер 1120 та зареєстрованого в Обласному комунальному підприємстві «КО ООБТІ» 18.12.2007, за реєстраційним №21466553, номер запису 2093 в книзі 8. Право власності на нерухоме майно підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17092155 від 18.12.2007.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.01.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25.04.2012, позов Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1 , треті особи - служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради та ВГІРФО Кіровського ВМ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки — задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці площею 740,3 кв.м, матеріали стін, будівель та споруд: дерев?яні, мазані, обкладені цеглою, загальною площею 197,5 кв.м., житловою площею 51,2 кв.м., позначено на плані літерами “АА1а1а2”, побутові споруди, льох літ.”В”, колонка”+”, замощення літ.”І”, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 21466553, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Кіровоградське обласне об?єднане бюро технічної інвентаризації 18 грудня 2007 року у реєстровій книзі за №8 та за реєстровим № 2093, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) і задовольнити за рахунок реалізації вказаного будинку вимоги Публічного акціонерного товариства «Мегабанк», що виникли з кредитного договору №46-04П/2008 від 27 травня 2008 року, та які станом на 11 січня 2011 року становлять 279 011 грн. 02 коп. і складаються з: 260 582, 18 грн. - суми залишку по кредиту; 5696, 32 грн. - суми штрафу за невиконання прийнятих на себе зобов?язань щодо повернення кредиту згідно з Додатком №1; 8 485, 03 грн. - суми штрафу за невиконання прийнятих зобов?язань згідно з п.3.2.3 Договору; 4 247, 49 грн. - суми пені за порушення зобов?язання, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною продажу в розмірі 390 766 ,00 грн. - суми вартості предмета іпотеки, визначеної сторонами в договорі іпотеки №3618 від 27.05.2008. Стягнуто, солідарно, з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість в розмірі 84 850, 30 грн. - суму нарахованих та не сплачених відсотків; 1725, 50 грн. - судового збору та 120 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

17 лютого 2016 року ПАТ «Мегабанк» набуло право власності на житловий будинок за АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо прилюдні торги не відбулися, серія та номер: р.№16, виданого 17.02.2016 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Степановою Н.М. (т. 1, а.с. 6, 7-8).

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована у спірному будинку з 02 березня 2010 року (т. 1, а.с. 26 ).

06 березня 2017 року, 26 квітня 2017 року ПАТ «Мегабанк» на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслано лист-вимогу про звільнення житлового будинку (т.1, а.с. 9-18).

31.10.2018 відбулось перетворення юридичної особи позивача - ПАТ «МЕГАБАНК», а саме зміна його організаційно-правової форми з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» (скорочена назва ПАТ «МЕГАБАНК») в ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МЕГАБАНК» (скорочена назва АТ «МЕГАБАНК»), про що свідчить витяг Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.04.2019 за №1005206078, станом на 04.04.2019 (т. 1, а.с. 220-225).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ПрАТ «МЕГАБАНК» підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача Манько О.М. заперечила проти доводів скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_2 , який належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону України «Про іпотеку».

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною другою статті 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

За змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки, придбаним не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції визначив, що оскільки спірне житлове приміщення придбане іпотекодавцем не за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою, правові підстави для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання їм іншого постійного житла відсутні. 

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

У даній справі, встановивши, що предмет іпотеки належить іпотекодателю ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л.В. від 26.10.2001 реєстровий номер 1120 та зареєстрованого ОКП «КО ООБТІ» 18.12.2007 року за реєстраційним № 21466553, номер запису 2093 в книзі 8, також право власності на нерухоме майно підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17092155 від 18.12.2007, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного будинку, оскільки він придбаний не за рахунок кредитних коштів, отриманих відповідно до кредитного договору від 27 травня 2008 року № 46-04П/2008 та додаткової угоди від 12 серпня 2008 року до нього, а тому виселення відповідачів із будинку не можливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18) та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі справа № 359/10886/15-ц (провадження № 61-9180св19).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.

Доводи позивача про те, що відповідачі були зареєстровані у спірному будинку, який є предметом іпотеки, без згоди іпотекодержателя, що унеможливлює виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, не впливають на правильність висновків районного суду з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).

Законність реєстрації місця проживання відповідачів у будинку по АДРЕСА_1 банк не оспорював в судовому порядку.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Виходячи з вищевикладеного, на підставі аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, що їх регулюють, судова колегія вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 379, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

       Повний текст судового рішення складено 01 вересня 2020 року.

       Головуючий суддя                                                        А.М. Головань

       Судді                                                                                 О.Л. Карпенко

                                С.І. Мурашко