Справа № 372/4143/18

Провадження № 2-78/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2020 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарях Євдокімова В.С., Бут Є.А., Тищенко І.Д., Денисенко Ю.С.,

прокурора Тарасенко А.С.,

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, обґрунтовуючи який вказав, що розпорядженням голови Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам загальною площею для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради. На підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217211 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217210 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028. Після цього, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 19.09.2008 за № 6390 та № 6385 відчужили належні їм земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_6 Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 19.09.2008, ОСОБА_6 23.06.2009 видано нові державні акти на право власності серії ЯЖ № 676087 на площу 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та серії ЯЖ № 691913 на площу 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028. В подальшому, ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу від 30.06.2009 за № 1289 та від 01.07.2009 № 1320 відчужив належні йому земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та відповідно площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_3 . В подальшому, на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на прав власності на земельну ділянку (згідно договорів купівлі-продажу) ОСОБА_3 об`єднано земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та відповідно площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 в земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064. Інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 відсутня. Згідно відомостей Державного земельного кадастру власником земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 є ОСОБА_3 . Аналізом додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області встановлено, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є незаконним та повинне бути визнане судом недійсним.

28 січня 2019 року було відкрито підготовче провадження по справі за загальними правилами позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на викладені обставини в позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник позивача Київської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Представник відповідача Обухівської РДА в судовому засіданні заявлені вимоги заперечив, та повідомив, що викладені обставини справи є безпідставними та не обґрунтованими.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та повідомив, що заявлені вимоги є безпідставними та не обґрунтованими, пропущено строк позовної давності, наддав до суду відзив.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, в тому числі й через офіційний веб сайт суду.

Вислухавши прокурора, представників сторін перевіривши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 загальною площею 0,24 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їм власність вищевказані земельні ділянки.

На підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217211 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217210 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028.

Після цього, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 19.09.2008 за № 6390 та № 6385 відчужили належні їм земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_6

Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу від 19.09.2008, ОСОБА_6 23.06.2009 видано нові державні акти на право власності серії ЯЖ № 676087 на площу 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та серії ЯЖ № 691913 на площу 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028.

В подальшому, ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу від 30.06.2009 за № 1289 та від 01.07.2009 № 1320 відчужив належні йому земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та відповідно площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 на користь ОСОБА_3 .

В подальшому, на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на прав власності на земельну ділянку (згідно договорів купівлі-продажу) ОСОБА_3 об`єднано земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та відповідно площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028 в земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064.

Інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 відсутня.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру власником земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 є ОСОБА_3 .

Так, ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Приймаючи оскаржуване розпорядження Обухівська районна державна адміністрація не виконала приписи статті 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», якою встановлено зокрема такий принцип діяльності органів виконавчої влади як законність.

Проаналізувавши інформацію, надану Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 09.11.2018 № 01-01/268, схеми накладення оспорюваних земельних ділянок встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 як у 2008 році, так і на сьогодні накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

За інформацією Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07.11.2018 за № 17-08/2223 встановлено, що водний об`єкт, що розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064 це природний водний об`єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища, як затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлової частини річки Стугна.

Згідно ст. 79 Водного кодексу України, річка Дніпро з її затоками, протоками та старицями належить до великих річок. Згідно ст. 88 Водного кодексу України, навколо великих річок і водосховищ на них встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Так, відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Більше того, ст. 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних правових висновків дійшли Верховний Суд у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 15.05.2018 у справі№ 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15.

Згідно ст. 186 Земельного кодексу України проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки.

Згідно ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що як на момент відведення у приватну власність громадян спірних земельних ділянок водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель являється Київська обласна державна адміністрація, а не Обухівська районна державна адміністрація.

Крім того, виходячи з вищевикладених норм, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,24 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

Так, згідно ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України громадянам для ведення індивідуального садівництва повинні надаватися виключно землі сільськогосподарського призначення, а не водного фонду.

Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-81цс14, від 14.05.2014 у справі № 6-35цс14 та від 13.11.2013 у справі № 6-123ц13.

З огляду на викладене, Обухівська районна державна адміністрація незаконно розпорядилася землями водного фонду площею 0,24 га у зв`язку х тим, що вона не є розпорядником даних земель в розумінні ст. 149 Земельного кодексу України та всупереч вимогам ст. 84 Земельного кодексу України.

Крім того, статтями 88, 89 Водного кодексу України та статтями 60, 61 Земельного кодексу України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Таким чином, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 земельних ділянок загальною площею 0,24 га для ведення індивідуального садівництва, прийнято всупереч вимог ст. ст. 20, 59, 60, 84, 118, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист права власності на земельні ділянки здійснюється шляхом, серед іншого, і визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Порушене право власності держави на спірні земельні ділянки підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно.

Отже, вказані земельні ділянки незаконно передані у власність громадянам та в подальшому перейшли у власність відповідача 2 за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506, яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, що прямо заборонений Законом, з грубим порушенням вимог ст. ст. 20, 59, 60, 84, 118, 122, 186 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України до ОСОБА_3 .

Право відповідача на спірні земельні ділянки виникло на підставі розпорядження та незаконних договорів купівлі-продажу, що вказує на те, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності протиправно поза волею власника.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, держава як власник спірного майна делегувала Обухівській районній державній адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Враховуючи що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника та в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі та в порядку визначеному вимогами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Як вище зазначено, у зв`язку з прийняттям вказаного вище розпорядження Обухівською районною державною адміністрацією та відведенням у приватну власність громадян земель водного фонду площею 0,24 га порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

За таких обставин, у даному позові від імені держави в якості позивача визначено Київську обласну державну адміністрацію, як органу в особі держави, поза волею якого спірні землі вибули з її власності, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи необізнаність про наявні факти порушень, а також те, що Київська обласна державна адміністрація з 2008 року і по теперішній час не наділена повноваженнями щодо виявлення порушень під час відведення у приватну власність на території області земель водного фонду, виявлені прокуратурою порушення на даний час залишаються не усунутими.

В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства (діючого на час виникнення спірних правовідносин) під час відведення земель водного фонду у власність фізичних осіб, а також через відсутність контрольних повноважень у Київської обласної державної адміністрації.

Таким чином, відведенням у приватну власність громадян спірних земельних ділянок порушено інтереси держави, як власника земельних ділянок, адже з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані в межах Української міської ради.

Київська обласна державна адміністрація, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки воно приймалось без її участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про передачу земель у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Київська обласна державна адміністрація на захист порушених прав держави до суду не зверталась.

Через неналежне виконання Київською обласною державною адміністрацією своїх повноважень щодо повернення державі незаконно відведених земель водного фонду, до цього часу залишається не усунутим порушення права власності держави на вказані землі та відповідний позов до суду не заявлено.

Вказане вище відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації як органу державної влади наділеного повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду та який не вживає відповідних заходів щодо поновлення порушених інтересів держави.

Крім того, незаконне вибуття земель водного фонду із державної власності у приватну, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, та інші, також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У висновках Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010, зазначено, що правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії.

В даному рішенні зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, місць відкритих для всіх, є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважає у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».

ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».

За таких обставин, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Установлено, що земля, віднесена розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, належала і належить до сьогодні до земель водного фонду. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку було безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до протиправного одержання вказаних земельних ділянок у власність.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Враховуючи вимоги ст. ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України слід зазначити, що законодавцем визначено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть надавати у власність та передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано в користування.

Більше того, можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Таким чином, законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку водного фонду площею 0,24 га із земель державної власності не могла жодна фізична особа, в тому числі й ОСОБА_3 .

Натомість остання набула таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землі стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади відповідного розпорядження та подальшого відчуження та об`єднання земельних ділянок.

ОСОБА_3 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності затоки річки Дніпро, її берегових ліній, прибережно-захисної смуги) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельних ділянок здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статтей 387, 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин позов прокуратури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15 та Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Відповідно до ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У даному позові об`єднано кілька вимог, зв`язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами, як основна та похідна вимога, та вимоги подані до одного відповідача.

Так, підставою позову є незаконне вилучення та передача у власність громадян спірних земельних ділянок водного фонду загальною площею 0,24 га для ведення індивідуального садівництва з перевищенням повноважень Обухівською районною державною адміністрацією.

Крім того, до надання спірних земельних ділянок у власність громадянам, вони перебували у державній власності як землі водного фонду.

Тільки в сукупності поданих доказів можна стверджувати про надання земель водного фонду у власність всупереч вимогам водного та земельного законодавства.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою, зокрема, в особі Київської обласної державної адміністрації відповідно до закону.

Враховуючи викладені вище обставини, виявлені судом грубі порушення законодавства при вибутті спірних земельних ділянок із державної власності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що порушене право держави підлягає судовому захисту, позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та узгоджуються з матеріалами справи, тому позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, в силу ст. 141 ЦПК України з відповідачів слід солідарно, на користь Прокуратури Київської області, стягнути судовий збір в сумі 3524 грн. 00 коп..

Керуючись ст. ст. 4, 10, 76, 81, 141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 4, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 17, 20, 21, 35, 60, 152, 153 Земельного кодексу України, ст. ст. 21, 393 Цивільного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 07.04.2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради» в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0027 та ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0028.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0064, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району.

Стягнути солідарно з Обухівської районної державної адміністрації , ОСОБА_3 на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 3524 грн.00 коп..

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко