ПОСТАНОВА

Іменем України

18 серпня 2020 року                                                                м. Кропивницький

справа № 392/260/19

провадження № 22-ц/4809/859/20

       Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий - Дьомич Л.М. (суддя - доповідач),

судді – Карпенко О. Л., Мурашко С. І.,

за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ; представник – адвокат Іващенко Олександр Петрович;

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року (суддя Кавун Т.В.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

ОСОБА_1 звернувся до Маловисківського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача несплаченої суми боргу за договором позики у розмірі 349 536,61 грн. та інфляційних втрат у розмірі 86 622,90 грн., а також моральної шкоди в сумі 300 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за проханням відповідача 04 квітня 2014 року погодився надати позику у сумі 150000,00 грн., що по курсу 12,98 грн. за один долар США становить 15 689,61 доларів, 26 травня 2014 року – в сумі 17000,00 грн., 28 травня 2014 року – в сумі 1000,00 грн., що складало 1583 доларів США. Кошти надавав за умови їх повернення до 04 жовтня 2014 року. Стверджує, що саме на зазначених умовах між сторонами укладено договір позики, про що ОСОБА_2 написано розписку та отримано кошти.

Однак, у погоджений сторонами строк позичальник свої зобов`язання не виконав, кошти не повернув. Протягом 2015 року відповідачем частково повернуто кошти в загальній сумі 60 442,00 грн. У Маловисківському відділі поліції ГУ НП в Кіровоградській області відкрито кримінальне провадження за фактом заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, в ході якого відповідач погодився повернути кошти.

Оскільки отримані за договором позики кошти відповідачем повернуті не були, просить стягнути заборгованість в сумі 349536,61 грн. (12496,84 долари США по курсу, який станом на 25 січня 2019 року складав 27,95 грн. за один долар США), 86 622,90 грн. інфляційних втрат та 300 000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Відповідно до відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 пред`явлений позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано до суду письмового договору позики, на підставі якого, за його доводами, відповідачем було отримано заявлену у позові суму. За викладених обставин, безпідставними є також вимоги про стягнення інфляційних втрат та моральної шкоди. Крім того, заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 22-23). Заяву про застосування строку позовної давності подано також окремим документом (а.с. 127).

У відповіді на відзив позивач зазначив, що в матеріалах кримінального провадження наявні докази, що підтверджують отримання коштів ОСОБА_2 , обіцянки про їх повернення та відмову повернути. Вважає, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки строк його перебігу співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов (а.с. 24-25).

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження факту укладення договору позики не надано оригінал договору, укладеного між сторонами. Оригінал розписки про отримання відповідачем коштів від позивача відсутній також в матеріалах кримінального провадження. Матеріали кримінального провадження не підтверджують факт укладення договору позики між сторонами, а також факт передачі грошей. Оскільки стороною не доведено обставини, на які він вказує в позові, судом не встановлено підстав для задоволення позову.

Судом відмовлено у застосуванні строку позовної давності з тих підстав, що не можливо встановити, коли позивач дізнався про порушення свого права.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року у даній справі, згідно з якою просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що судом першої інстанції не було надано можливості пояснити про всі обставини справи, а надані письмово судом проігноровані, докази – не досліджені. Судом не взято до уваги його стан здоров`я та наявні рекомендації до оперативного втручання, і що кошти, які були передані відповідачу за договором позики та ним не повернуті, призначалися позивачем саме для оплати лікування. Стверджує, що матеріали кримінального провадження містять докази, які підтверджують факт укладення договору позики між сторонами та факт передачі відповідачу коштів.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2020 року з підстав, що в ній наведені, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Згідно з ухвалою від 09 червня 2020 року продовжено скаржнику строк, встановлений для усунення недоліків апеляційної скарги.

Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 червня 2020 року звільнено скаржника від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі; відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

10 липня 2020 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого не погоджується з доводами скарги та вважає її такою, що не підлягає задоволенню. Вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем доводів позовної заяви (а.с. 184).

04 серпня 2020 року закінчено підготовчі дії; справу призначено до розгляду в апеляційному суді, про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.

У визначеному процесуальним законом порядку учасників справи повідомлено про дату, час та місце засідання суду апеляційної інстанції у даній справі.

14 серпня 2020 року позивачем подано додаткові письмові пояснення у справі, у зв`язку з його неможливістю за станом здоров`я прибути в засідання апеляційного суду. На переконання скаржника, матеріали даної справи, а також матеріали кримінального провадження містять достатньо доказів обґрунтованості пред`явлених ним вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступного.

Обставини, встановлені судами

За доводами ОСОБА_1 , який є інвалідом ІІІ групи, має ураження опорно-рухового апарату та потребує лікування, призначені на оплату оперативного втручання кошти в сумі 150000,00 грн., а в подальшому ще в сумах 17000,00 грн. та 1000,00 грн., були передані ним відповідачу, який отримав зазначені кошти та зобов`язався повернути до 04 жовтня 2014 року, про що написав відповідну розписку.

Матеріали справи ні розписки, ні навіть копії зазначеної розписки відповідача не містять. Позивач повідомив суд про неможливість надання оригіналу розписки через втрату.

На підтвердження своїх доводів позивачем надано до суду ксерокопію аркушу із неодноразово закресленими записами щодо сум отриманих коштів (приблизне значення), а також дати та розміру повернення коштів (а.с. 62). Як стверджує позивач, ці записи є розрахунком боргу, який складений ОСОБА_2 та вручений 21 березня 2017 року в присутності працівників поліції та свідка.

Позивачем також надано до суду копію довідки регіональної філії ПАТ КБ «ПриватБанк» від 16 листопада 2016 року, зі змісту якої вбачається, що 26 травня 2014 року з його карткового рахунку на картку відповідача було перераховано кошти в сумі 17000,00 грн., а 28 травня 2014 року – в сумі 1000,00 грн. (а.с. 60).

Також ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи, в якості доказів, копію сторінки газети «Маловисківські вісті» зі статтею, у якій виражено вдячність відповідачу за надану ним матеріальну допомогу (а.с. 64); копію роздруківки sms листування щодо повернення коштів (а.с.65-69).

За клопотанням представника позивача судом першої інстанції було витребувано у Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області матеріали кримінального провадження №12016120190000845 від 14 листопада 2016 року (а.с. 35).

З матеріалів кримінального провадження, наданого на вимогу суду першої інстанції, вбачається, що 14 листопада 2016 року внесено відомості до ЄРДР за ч.1 ст. 190 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 про надання ним у борг ОСОБА_2 коштів у сумі 197 000,00 грн., які останнім не було повернуто; розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню (а.с. 5, 7 матеріалів кримінального провадження).

Відповідно до письмових пояснень позивача, наданих поліції, у квітні 2014 року ним надано у борг ОСОБА_2 150 000,00 грн. на строк до 04 жовтня 2014 року; сума, яка підлягає поверненню складала 195 000,00 грн. (сума позики з відсотками) та 2000,00 грн. за зняття. ОСОБА_2 було складено відповідну розписку про отримання коштів та зобов`язання повернути позику у строк. Приблизно в кінці січня 2016 року громадянин ОСОБА_3 забрав розписку з наміром допомогти і зробити копію документа. Документ позивачу повернуто не було (а.с. 13 матеріалів кримінального провадження).

Зі змісту протоколу допиту свідка від 08 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує факт отримання ним від позивача коштів у сумі 150 000,00 грн., однак стверджує, що вся сума позики разом з відсотками ним повернута у повному обсязі (а.с. 21-22 матеріалів кримінального провадження).

До матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 також долучались роздруківки sms повідомлень з мобільного телефону, копії банківських документів, копії яких наявні також в матеріалах даної справи. Наразі досудове розслідування триває.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підставою позову у даній справі є невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу коштів за договором позики у формі наданої відповідачем розписки. Оскільки невиконання відповідачем умов договору позики спричинило позивачу душевні страждання, останній також просить стягнути моральну шкоду у визначеному в позові розмірі.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18.

Разом з тим, як встановлено судами, у позивача відсутній підписаний відповідачем документ (розписка), зміст якого підтверджував би факт отримання відповідачем у позику від позивача коштів у сумі 150000,00 грн., 18000,00 грн. та 1000,00 грн., містив зобов`язання відповідача повернути позичальнику зазначені кошти; умови та строк такого повернення.

Позивачем відсутність розписки не заперечується, стверджується про неможливість її надання до суду, у зв`язку з втратою документа за обставин, які перевіряються в рамках кримінального провадження№12016120190000845.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України  суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

За вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання щодо доказів, враховується інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Виходячи із наведених вимог процесуального закону, обов`язкових до врахування як учасниками справи, так і судом, та враховуючи підстави пред`явленого позивачем доказу, належним, допустимим та достатнім доказом виникнення у відповідача зобов`язання з повернення коштів є надана ним позивачу розписка відповідного змісту, подана до суду в оригіналі або належним чином засвідченій копії.

Інші докази, що містяться в матеріалах справи, в розумінні процесуального закону не є належними та допустимими доказами на підтвердження доводів позивача.

Так, у довідці ПАТ КБ «Приватбанк» про переказ відповідачем на рахунок позивача коштів у сумі 18000,00 грн. та 1000,00 грн. (а.с. 60) відсутня інформація про призначення перерахування коштів, а тому відсутні підстави стверджувати про здійснення операції на виконання умов договору позики. Зміст sms – повідомлень, роздруківка яких надана позивачем, не може бути взята до уваги судом, у зв`язку з відсутністю доказів ідентифікації суб`єктів листування, приладів зв`язку, з яких таке листування велось. Зміст газетної статті не має відношення до обставин справи, які підлягають доказуванню у даній справі.

Не відповідає вимогам щодо доказів та доказування у цивільному процесі також надана позивачем до суду ксерокопія, яку позивач називає написаним відповідачем розрахунком боргу ОСОБА_2 (а.с. 62).

Судом враховано, що у матеріалах кримінального провадження наявна аналогічна ксерокопія, долучена за супровідним листом ОСОБА_1 (а.с. 54, 62 матеріалів кримінального провадження), а, отже, доводи позивача про те, що зазначений розрахунок був вручений йому відповідачем у присутності працівників поліції та свідка не можуть вважатися достовірними.

Розписка це документ, який свідчить не тільки про умови зобов`язання, але є підтвердженням передачі коштів. Цей документ у позичальника відсутній.

За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов.

Оскільки вимоги про стягнення інфляційних втрат та моральної шкоди є похідними від вимоги про стягнення заборгованості за договором, суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують.

В частині строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, необхідно зазначити наступне.

Як визначено нормами ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.ст. 261, 266, 267 ЦК України  перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) про те, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

З наведеного вбачається, що суд не може відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, якщо він одночасно посилається на наявність й інших підстав для відмови у задоволенні позову.

Оскільки судом встановлено необґрунтованість та безпідставність вимог позивача, вимоги щодо строку позовної давності у даній справі застосуванню не підлягають.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду у даній справі є необґрунтованою, оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

                                            П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року -, без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Карпенко

С. І. Мурашко