27.08.20

22-ц/812/1390/20

Провадження №22-ц/812/1390/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року                                             м. Миколаїв

                                                                                   Справа № 490/2084/19

Миколаївський апеляційний суд у складі  колегії суддів:

головуючого судді  – Шаманської Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Колосовського С.Ю.

із секретарем судового засідання – Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу 

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН»

про визнання квартири спільною сумісною власністю, визначення частки у праві власності та зняття обтяження з частини квартири

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Черенковою Н.П. 2 червня 2020 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 2 червня 2020 року,

у с т а н о в и в:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Надра» про визнання квартири спільною сумісною власністю, визначення частки у праві власності та зняття обтяження з частини квартири.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у 2007 році передала своїй доньці ОСОБА_2 14 700 доларів США з метою купівлі квартири АДРЕСА_1 . Передачу коштів оформили розпискою.

В подальшому їй стало відомо, що донька оформила договір купівлі-продажу зазначеної квартири на себе, не враховуючи частки позивачки.

Окрім коштів, наданих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 отримала кредит у ВАТ «КБ «Надра» з цільовим призначенням – придбання спірної квартири. Вказану квартиру передала в іпотеку Банку. На підставі іпотечного договору на квартиру накладені обтяження у вигляді заборони відчуження.

Вказувала, що протиправними діями ОСОБА_2 порушено її права співвласника квартири та вона не може розпорядитись своєю власністю.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати спільною сумісною власністю з ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Визначити її 1/12 частку у спірній квартирі. Припинити іпотеку та скасувати обтяження у вигляді заборони відчуження на 1/12 частку квартири.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважав, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, оскільки оскарження договору купівлі-продажу призведе до повернення сторін договору у первісний стан та ніяким чином не захистить прав позивача на частку у майні. При цьому суд не дав належної оцінки змісту розписки, яку було складено відповідачкою під час отримання коштів, та в якої зазначено про їх отримання для набуття визначеного майна у спільну сумісну власність.

У відзиві на апеляційну скаргу правонаступник ПАТ КБ «Надра» - ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року до участі у справі в якості правонаступника ПАТ КБ «Надра» залучено – ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН».

У судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином ( а.с. 104-108).

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність. Апеляційну скаргу підтримує.

У зв`язку з викладеним, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглядалась у відсутність сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність   та обґрунтованість судового рішення в межах доводів  та вимог апеляційної скарги,   колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 листопада 2007 року ОСОБА_2 уклала кредитний договір № 08/11/2007/840К-3382 з ВАТ КБ «Надра» строком до 10 листопада 2028 року, за умовами якого отримала 159 746,18 доларів США з цільовим призначенням для купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 22 листопада 2007 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 174 443 доларів США та 14 696,82 доларів США покупець передала до оформлення цього договору.

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено іпотечний договір, відповідно до якого вказана квартира в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передана іпотекодержателю – Банку. Вартість квартири визначена в 174 443 доларів США.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 посилалась на те, що у жовтні 2007 році передала своїй доньці ОСОБА_2 14 700 доларів США з метою купівлі зазначеної квартири, про що свідчить розписка, датована 5 жовтня 2007 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 отримала від своєї матері грошові кошти в сумі 14 700 доларів США для придбання у сумісну з нею власність квартири АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини, на думку позивачки, є підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності з застосуванням відповідних наслідків, а саме: припинення іпотеки та скасування обтяження у вигляді заборони відчуження на 1/12 частку вищезазначеної квартири.

Втім, захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно із статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно з законом по своїй волі, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15.

Положеннями статті 392 ЦК України визначено, що власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право заперечується або не визнається іншою особою.

Позов про визнання права власності характеризується такими визначальними ознаками: 1) наявність дійсного, а не уявного спору про право з особою, яка не визнає право позивача або оспорює його, вважаючи майно своєю власністю; 2) відсутність зобов`язальних правовідносин між позивачем і відповідачем з приводу спірного майна; 3) обов`язок позивача довести правомірність підстав набуття права власності на спірне майно.

       Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 , яка є власницею квартири не заперечує право власності позивача на спірну квартиру.

       До того ж, між сторонами існували зобов`язальні правовідносини, в силу яких, відповідачка зобов`язувалася оформити спірну квартиру у спільну сумісну власність, проте зазначених зобов`язань не виконала.

       Договір купівлі-продажу квартири (в частині що стосується покупців цієї квартири) сторонами не оспорювався.

Наявність зазначених обставин, унеможливлює захистити права позивача у обраний нею спосіб захисту порушеного права, як то визнання за нею права власності на спірну частину квартири в порядку передбаченому ст. 392 ЦК України.

За таких обставин, доводи позивача про помилковість висновків суду першої інстанцій щодо невірно обраного способу захисту порушеного права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є наслідком невірного тлумачення норм матеріального права.

Таким чином суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, та дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Проте це не позбавляє позивача права захисти свої права і іншій спосіб.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну  скаргу   ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий                           Н.О. Шаманська

Судді: В.В. Коломієць

С.Ю. Колосовський

Повний текст постанови складено 1 вересня 2020 року.