ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/1472/18 Номер провадження 22-ц/814/1458/20Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Абрамова П.С., Дряниці Ю.В.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рябченка Павла Федоровича на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2019 року, ухвалене суддею Бугрієм В.М., повний текст рішення складено 23 квітня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, треті особи: Управління майном комунальної власності міста, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25.12.1998 року за № 282.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він зі своєю родиною до 1988 року проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1 , який було вирішено знести, а на його місці побудувати новий будинок.

Зазначає, що рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 23 лютого 1988 року № 554 його матері ОСОБА_3 на сім`ю з трьох осіб було надано тимчасове житло по АДРЕСА_2 з метою відселення з будівельного майданчика.

Відповідно до двостороннього зобов`язання між квартиронаймачем ОСОБА_3 та забудовником – управлінням «Полтаваагропищепром» позивач та його родина звільнили квартиру у житловому будинку, який підлягав знесенню, а забудовник після введення в експлуатацію 45-тиквартирного жилого будинку повинен був надати ОСОБА_3 в цьому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 у власність та для постійного проживання, при умові звільнення квартири АДРЕСА_5 , яку було надано тимчасово.

Вказує, що свої зобов`язання ОСОБА_3 виконано у повному обсязі, у зв`язку з чим вважає незаконним рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради   від 25 грудня 1998 року № 282, яким визнано нечинним зобов`язання щодо надання сім`ї позивача квартири АДРЕСА_6 .

З урахуванням наведеного просив поновити строки звернення до суду, які пропущені із поважних причин; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради за № 282 про часткову зміну рішень міськвиконкому від 27 березня 1991 року № 135, 28 травня 1997 року № 167, 23 березня 1998 року № 67, яким пункт № 8 додатку до рішення міськвиконкому від 27 березня 1991 року № 135 про надання двокімнатної квартири АДРЕСА_6 громадянці ОСОБА_3 на склад сім`ї з п`яти осіб, при відселенні з будівельної ділянки вважати таким, що втратив чинність.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційні скарзі представник позивача ОСОБА_4 , посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, прохає скасувати рішення, ухваливши нове по суті його позовних вимог.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що місцевим судом не вірно надано оцінку фактам та доказам, наявним у матеріалах справи, зокрема тому, що він разом зі своєю родиною: матір`ю ОСОБА_3 , її чоловіком ОСОБА_5 , дружиною ОСОБА_6 та сестрою ОСОБА_7 до 1988 р. проживав у АДРЕСА_1 .

Крім того, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради № 544 від 23.11.1988 р. матері ОСОБА_3 на сім`ю з трьох осіб надано тимчасове житло по АДРЕСА_2 з метою відселення з будівельного майданчика, а рішенням виконкому № 453 від 23.11.1988 року ОСОБА_1 в складі сім`ї з двох осіб надано житло по АДРЕСА_7 з метою відселення з будівельного майданчика.

Не взято до уваги місцевого суду те, що відповідно до двохстороннього зобов`язання, до 01.12.1988 року, ОСОБА_1 та родина звільнили дану квартиру у житловому будинку, який підлягав знесенню, а в свою чергу забудовник управління «Полтаваагротехпищепром» після введення в експлуатацію 45-ти квартирного жилого будинку повинно було надати ОСОБА_3 у власність та для постійного проживання двохкімнатну квартиру АДРЕСА_6 , при умові звільнення квартири АДРЕСА_5 , яку було надано тимчасово.

ОСОБА_3 звільнила цю квартиру, чим виконала двостороннє зобов`язання, що підтверджується наданням квартири у відповідності до рішення виконкому № 135 від 27.03.1991 р. Після чого оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради № 282 від 25.12.1998 року фактично через сім років скасовано їх попереднє рішення, яким була надана квартира сім`ї Тацій, без повідомлення про це власника квартири ОСОБА_3 , яка залишилася проживати у цій квартирі до 09.06.2014 року по день своєї смерті.

Висновки суду про те, що ОСОБА_3 відмовилася виконувати двохстороннє зобов`язання, є невірними.

Вважає безпідставними посилання місцевого суду на обізнаність позивача з 1999 року про наявність рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради № 282 від 25.12.1998 року, оскільки це не відповідає дійсності.

Рішення суду першої інстанції було предметом апеляційного та касаційного розгляду.

Так, постановою Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду  м. Полтави від 19 квітня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд суд касаційної інстанції вказав на те, що суд апеляційної інстанції на зміст статей 256, 267 ЦК України, відповідно до яких відмова у позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду можлива лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, уваги не звернув, внаслідок чого залишив без змін ухвалене у справі рішення місцевого суду, яким були встановлені лише фактичні обставини справи, проте оцінка доказам судом надана не була.

Відповідно до ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач, третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися. Про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Інтереси позивача в суді апеляційної інстанції представляє адвокат Літвінова-Бородіна Н.В.

Відповідач Полтавська міська рада свого представника до суду не направила. Про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка осіб, належним чином повідомлених про день, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, третьої особи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, з урахуванням висновків Верховного Суду, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 вересня 1988 року рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 453 надано ОСОБА_1 на сім`ю з двох чоловік квартиру АДРЕСА_8 з метою відселення з будівельного майданчика.

Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів від 23 листопада 1988 року № 554 надано ОСОБА_3 на сім`ю з трьох чоловік двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , з метою відселення з будівельного майданчика.

На підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів від 23 листопада 1988 року № 554, між квартиронаймачем ОСОБА_3 та забудовником - управлінням «Полтаваагротехпищепром» укладено двостороннє зобов`язання, згідно якого квартиронаймач зобов`язувалась тимчасово переселитися на час будівництва 45-ти квартирного житлового будинку до квартири    АДРЕСА_5 , а забудовник - управління «Полтаваагротехпищепром» зобов`язувалося після здачі в експлуатацію 45-ти квартирного житлового будинку надати квартиронаймачу ОСОБА_3 двокімнатну квартиру в цьому будинку при умові повного звільнення квартири АДРЕСА_5 .

У серпні 1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було здійснено обмін житла.

ОСОБА_3 отримала ордер на квартиру АДРЕСА_8 на сім`ю з трьох осіб.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів від 27 березня 1991 року № 135 та додатку до нього - Списку громадян  від 27 березня 1991 року № 135, на заселення в квартиру АДРЕСА_6 підлягали 5 осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , які на той час проживали за адресою АДРЕСА_7 .

Згідно цього Списку, квартира АДРЕСА_8 не підлягала заселенню, а після виселення з неї вказаних вище осіб, мала використовуватися як службова.

ОСОБА_3 та члени її родини відмовилися виконувати двостороннє зобов`язання та Список громадян на заселення від 27 березня 1991 року № 135, відповідно до яких вони мали повернути одну з квартир маневрового фонду, що надавалися їм на час відселення виконавчим комітетом Полтавської міської ради народних депутатів, а натомість отримати квартиру АДРЕСА_6 .

ОСОБА_3 разом з чоловіком самовільно, без отримання ордера та здійснення реєстрації за місцем проживання (прописки) вселилась в квартиру АДРЕСА_6 . Зазначена інформація викладена в листі виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів №П2-1/914 від 14 червня 1994 року. Факт вселення матері також підтверджує ОСОБА_1 .

Сестра позивача ( ОСОБА_2 ) разом з чоловіком ( ОСОБА_8 ) залишилися проживати по АДРЕСА_7 .

Місцем свого проживання ОСОБА_1 у позовній заяві вказано: АДРЕСА_9 , але згідно з паспортом НОМЕР_1 , виданого Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 14 серпня 1996 року, він з 21 грудня 1990 року по 17 березня 1998 року, а також з 16 березня 1999 року по 10 вересня 2014 року (на час подання даної позовної заяви від 13 травня 2014 року у справі № № 2/554/35/15) був зареєстрований по АДРЕСА_7 .

Зазначені обставини встановлені рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 січня 2015 року у справі   № 2/554/35/15 за позовом ОСОБА_1 до Управління майном комунальної власності міста Полтави про визнання права користування житловим приміщенням, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18.02.2015 р. та відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради «Про часткову зміну рішень міськвиконкому від 27 березня 1991 року № 135, 28 травня 1997 року № 167, 23 березня 1998 року № 67 та заселення окремих квартир» від 25 грудня  1998 року № 282, пункт № 8 додатку до рішення міськвиконкому від 27 березня  1991 року №135 про надання 2-кімнатної квартири АДРЕСА_10 , ОСОБА_3 на склад сім`ї з п`яти осіб, при відселенні з будівельного майданчика, визначено вважати таким, що втратив чинність.

Листом житлового відділу виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів від 06 січня 1999 року у відповідь на звернення ОСОБА_3 , їй було повідомлено про прийняте рішення міськвиконкому від 25 грудня 1998 року № 282 та про його зміст.

Про обізнаність позивача ОСОБА_1 з рішенням міськвиконкому  від 25 грудня 1998 року № 282 свідчать постановлені за його позовом рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 січня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про пропуск позивачем позовної давності до даних правовідносин.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині підстав відмови в задоволенні позову, з огляду на таке.

Статтею 256 ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність у статті 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

05 квітня 2018 року представник виконавчого комітету Полтавської міської ради подав відзив, в якому також просив застосувати позовну давність до позовних вимог.

Між тим, відмовляючи у позові за пропуском позовної давності, суд першої інстанції не з`ясував та не зазначив у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду, на що також не було звернуто увагу судом апеляційної інстанції, що призвело до скасування 08.04.2020 р. Верховним Судом постанови апеляційного суду від 03.07.2019 р., а справу передано до апеляційного суду на новий розгляд (т. 1 а.с. 211-216, т.2 а.с. 53-56).

Переглядаючи рішення місцевого суду з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 08.04.2020 р., колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст. 58 Житлового Кодексу УРСР, єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення є ордер, який надається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 вселився до квартири АДРЕСА_6 на підставі ордеру, який є підставою для вселення в житлове приміщення, ним не надано.

Як встановлено рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 січня 2015 року у справі № 2/554/35/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року, відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів «Про часткову зміну рішень міськвиконкому від 27.03.91 №135, 28.05.97 №167, 23.03.98 №67 та заселення окремих квартир" від 25 грудня 1998 року №282 Пункт №8 додатка до рішення міськвиконкому від 27.03.91 р. №135 про надання 2-кімнатної квартири  АДРЕСА_10 , ОСОБА_3 на склад сім`ї з 5-ти осіб, при відселенні з будівельного майданчика вважати таким, що втратив чинність».

Тобто, з 25 грудня 1991 року  ОСОБА_3 , а також позивач ОСОБА_1 проживали за адресою: по АДРЕСА_9 , не лише без ордера, але й за відсутності рішень виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів, котрі б надавали право на отримання ордера для заселення в дану квартиру.

Отже, Тацій В.В. був неналежним користувачем квартири АДРЕСА_11 ). Разом з тим, зазначена особа фактично була зареєстрована по АДРЕСА_7 з 16 березня 1999 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Зважаючи, що ОСОБА_3 була неналежним користувачем квартири АДРЕСА_6 , то, відповідно, ОСОБА_1 також є неналежним користувачем даної квартири і не має правових підстав для отримання права на проживання в спірній квартирі.

Враховуючи те, що єдиною підставою для вселення та відповідно проживання в квартирі є ордер, якого ОСОБА_1 не має, то його позовні вимоги до Полтавської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25.12.1998 року за № 282 задоволенню не підлягають.

Рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 282 від 25.12.1998 р. в частині внесення змін є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_3 разом з сім`єю не виконали вимоги попереднього рішення Полтавського міськвиконкому № 554 від 23.11.1988 р. та не звільнили квартиру, яка надавалася їм з маневренного фонду. У зв`язку з чим відсутні підстави для визнання вказаного рішення незаконним.

При цьому, ОСОБА_3 зазначене рішення за життя не оскаржувала.

Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 виконала вказане рішення та звільнила квартиру не може бути прийнято до уваги, оскільки в даній квартирі фактично залишилися проживати члени її родини, які також повинні були виконати рішення, звільнивши квартиру, яка належала до маневренного фонду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 3,4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рябченка Павла Федоровича задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, треті особи: Управління майном комунальної власності міста, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25.12.1998 року за № 282, відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя                                                                   О.В.Чумак

Судді: П.С.Абрамов

Ю.В. Дряниця