КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/19282/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/448/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року м. Київ

колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого Болотова Є.В.,

суддів: Музичко С.Г., Поліщук Н.В.,

при секретарі Маштаковій Т.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року, ухваленого під головуванням судді Савицького О.А.,-

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь основний борг у сумі 10 452 475 грн 00 коп. та штраф у розмірі 5 085 785 грн 65 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачка не виконала у визначений строк свої зобов`язання за договором позики від 28 лютого 2013 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 541 914 грн 65 коп., з яких: 10 452 475 грн - сума основного боргу за договором позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року, 5 085 785 грн 65 коп. - штраф за договором позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року, 3 654 грн - сума сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні повних вимог, посилаючись на неповне дослідження всіх обставин справи, неправильну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти апеляційної скарги представник ОСОБА_1 зазначив, що апеляційна скарга не відповідає дійсним обставинам справи, мотиви та підстави щодо скасування рішення суду, вказані в ній, є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року зупинено до набуття законної сили рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представники ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечили.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що грошове зобов`язання, яке виникло у відповідачки за договором позики не виконане, тому позовні вимоги про стягнення суми позики та штрафу є обґрунтованими та доведеними.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 28 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 3004/2013/ST, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 5 400 000 грн 00 коп., що дорівнює 647 000 дол. США, по комерційному курсу продажу готівкової валюти ЗАТ КБ «Приватбанк», на день одержання грошей, готівкою. Факт одержання грошей підтверджується розпискою (Додаток № 1), яка є невід`ємною та складовою частиною цього договору, власноруч написаною позичальником, в момент передачі йому суми позики.

Згідно п. 1.3. договору, повернення позики здійснюється щомісяця, обумовленими позикодавцем та позичальником частинами, не пізніше шістнадцятої години тридцятого числа кожного календарного місяця, про що складається графік погашення позики (Додаток № 2), який є невід`ємною та складовою частиною цього договору.

Відповідно до п. 2 договору, строк повернення позики в термін до 30 квітня 2016 року.

Згідно п. 2.1. договору,зазначену вище суму грошей позичальникзобов`язується повернути позикодавцеві готівкою, у повному обсязі, у національній валюті, по комерційному курсу продажу готівкової валюти, доларів США, на день платежу.

Пунктом 7 договору встановлено, що якщо позичальниксвоєчасно не повернув суму позики, або якусь частину позики, згідно пунктів 1.2., 1.3., 2 цього договору, та додатка № 2 цього договору, позичальник з повною відповідальністю усвідомлює, що зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу, готівкою, у повному обсязі, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 0,5 процента від простроченої суми за кожен день прострочення виплат.

Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначив, що після отримання грошових коштів відповідачка до січня 2015 року здійснювала повернення позики частинами у відповідності до умов договору та графіку погашення заборгованості. Починаючи з лютого 2015 року відповідачка припинила повернення позики, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 03 липня 2015 року становить еквівалент 497 500 дол. США.

Крім того, за договором позики відповідачка взяла на себе обов`язок у разі порушення зобов`язання сплачувати штраф. Станом 03 липня 2015 року, розмір штрафу становить еквівалент 242 065 дол. США.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, одним з яких є сплата неустойки.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договорів, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Матеріали справи містять договір позики, підписаний сторонами у присутності свідків, розписку, яка є додатком № 1 до договору позики та погоджений сторонами графік погашення позики.

Договір позики № 3004/2013/ST від 28 лютого 2013 року не визнаний судом недійсним.

Встановлено, що відповідачка погашала заборгованість до лютого 2015 року, що підтверджується графіком погашення позики, який є додатком № 2 до договору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вбачається, що відповідачка позичила у позивача за договором позики кошти у розмірі еквівалентному 647000 дол.США, що на момент укладення договору становило 5 400 000 грн 00 коп., згідно графіка погашення позики відповідачка повернула грошові кошти у розмірі 149 500 дол. США.

Таким чином сума основного боргу становить 497 500 дол. США, що станом на 03 липня 2015 року за курсом НБУ становить 10 452 475 грн, штраф за договором позики становить 242 065 дол. США, що станом на 03 липня 2015 року за курсом НБУ становить 5 085 785 грн 65 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наданий представником ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції висновок судово-психіатричного експерта № 11 від 07 березня 2017 року, колегія суддів бере до уваги, проте зазначений доказ не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, оскільки договір позики від 28 лютого 2013 року не визнаний недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що кошти при підписанні договору позики № 3004/2013/ST та розписки від 28 лютого 2013 року відповідачка не отримувала, зазначені документи були написані з метою продовження строку повернення боргу, який виник ще у 2010 році, колегія суддів не приймає, оскільки вказані обставини не підтверджені жодними доказами.

Наявність між сторонами позикових відносин підтверджується договором позики від 28 лютого 2013 року та розпискою про отримання грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано суму у розмірі 2 300 дол. США станом на 30 травня 2014 року, та суму у розмірі 8 000 дол. США, які були передані представнику позивача у лютому 2015 року, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачкою належним чином не підтверджено факту повернення позивачу вказаних сум.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при визначенні розміру заборгованості також слід врахувати суму боргу, погашеного протягом 2010-2012 років у розмірі 181 500 дол. США, колегія суддів не приймає, оскільки зазначені грошові кошти не стосуються спірного договору позики, який укладено 28 лютого 2013 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачкою грошових коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки отримання боржником коштів підтверджується договором позики та розпискою.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що лише наявність оригіналу розписки не може бути достатнім доказом існування між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики та доказом отримання відповідачем коштів по розписці, є безпідставним та помилковим, оскільки за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми.

Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок штрафних санкцій не є належним доказом порушення відповідачем строків повернення позики, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідачкою зазначений розрахунок не спростований.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 16 лютого 2016 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 31 серпня 2020 року.

Головуючий Є.В. Болотов

Судді: С.Г. Музичко

Н.В. Поліщук