ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 920/385/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Васьковського О.В., Катеринчук Л.Й.,

за участю секретаря судового засідання - Хмельовського В.О.,

за участю представника Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» - Шевцова П.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (у режимі відеоконференції) Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за вх. № 4854/2020

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020

у складі колегії суддів: Отрюха Б.В. (головуючий), Полякова Б.М., Сотнікова С.В.

та на рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019

у складі судді Соп`яненко О.Ю.

у справі за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»

про стягнення 3 022 331,07 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

1. 24.10.2011 ухвалою Господарського суду Сумської області за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (далі - ПАТ «Сумихімпром») відповідно до статті 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) (в редакції, діючій до набрання чинності змінами, внесеними Законом від 22.12.2011 № 4212-VI).

2. 30.10.2012 судом введено процедуру санації боржника, керуючим санацією призначено голову правління ПАТ «Сумихімпром» Лазаковича І.В., розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Марченка Р.В.

3. 22.05.2019 ухвалою суду першої інстанції продовжено повноваження розпорядника майна ПАТ «Сумихімпром» у справі № 5021/2509/2011 арбітражного керуючого Марченка Романа Вікторовича; керуючим санацією ПАТ «Сумихімпром» у справі № 5021/2509/2011 призначено керівника боржника Лазаковича Ігоря Васильовича; провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» вирішено здійснювати із урахуванням особливостей провадження санації боржника його керівником відповідно до статті 53 Закону про банкрутство, продовжено строк процедури санації у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» на шість місяців до 22.11.2019.

4. ПАТ «Сумихімпром» є юридичною особою та відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», перебуває на обліку за місцем реєстрації в Сумському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту форми 10-ПІ за 2018 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ПАТ «Сумихімпром» у 2018 році становила 4 135 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 137 осіб. Разом з цим, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», становить 165 осіб.

6. Суди першої та апеляційної інстанції також встановили, що на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2018 році ПАТ «Сумихімпром» було створено 165 робочих місць для працевлаштування інвалідів за різними спеціальностями, що підтверджуються штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ «Сумихімпром» для працевлаштування осіб з інвалідністю, який введено в дію з 01.01.2018, загальна кількість штатних одиниць - 165.

7. Протягом 2018 року ПАТ «Сумихімпром» повідомляло Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подачі звітів форми № 10-ПІ. Крім того, ПАТ «Сумихімпром» щомісячно протягом 2018 року додатково подавалась інформація про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківський МСЕК, Сумську обласну громадську організацію інвалідів України «Поступ», Сумську обласну раду первинних організацій Українського фонду «Реабілітація інвалідів».

8. У 2018 році Сумським міським центром зайнятості на підприємство було направлено одну особу, а саме, Кальченко Н.В., яка відмовилася від працевлаштування, що підтверджується особистим підписом на направленні від 30.11.2018 № 18501801030016001.

Обґрунтування позову.

9. У квітні 2019 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ «Сумихімпром» про стягнення 3 022 331,07 грн, в тому числі: 3 020 518,76 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема за нестворення 28 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також 1 812,31 грн пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій; судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

10. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу у ПАТ «Сумихімпром» за 2018 рік, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році становив 165 робочих місць, з яких 28 робочих місць не було зайнято особами з інвалідністю, у зв`язку з чим відповідач-роботодавець до 15.04.2019 повинен був самостійно сплатити на користь позивача адміністративно-господарські санкції на суму 3 020 518,76 грн, що підтверджується Звітом ПАТ «Сумихімпром» про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік за формою № 10-ПІ. У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем нараховано пеню в розмірі 1 812,31 грн за один день - 16.04.2019.

Розгляд справи судами.

11. 25.06.2019 рішенням Господарського суду Сумської області у справі № 920/385/19 відмовлено в задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ПАТ «Сумихімпром» адміністративно-господарських санкцій в сумі 3 022 331,07 грн.

12. Відмовляючи в позові в частині застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, місцевий господарський суд виходив з того, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю покладається як на роботодавців, які такі робочі місця створюють, так і на державну службу зайнятості; водночас, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 02.04.2013 у справі № 21-95а13.

13. Суд дійшов висновку, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з вини відповідача, тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо сплати адміністративно-господарських санкцій.

14. У частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені суд першої інстанції послався на положення частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013), яка встановлює заборону на нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання боржником грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), а також на правову позицію викладену Верховним Судом України у постанові від 12.03.2012 у справі № 3-71гс12.

15. Крім того, місцевий суд зауважив, що відповідно до пункту 3.10 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінсоцполітики України від 15.05.2007 № 223, що встановлює механізм нарахування пені підприємствами, установами та організаціями, що використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня не нараховується.

16. 15.10.2019 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 920/385/19 апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі № 920/385/19 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі № 920/385/19 залишено без змін. Матеріали справи повернуто до Господарського суду Сумської області.

17. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду про те, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з вини відповідача, тому на нього не може бути покладена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у зв`язку з відсутністю в діях відповідача-роботодавця складу господарського правопорушення; відповідно відсутні й підстави для застосування до відповідача передбаченої цією статтею Закону пені за прострочення сплати таких санкцій.

18. Також апеляційний суд зазначив про обґрунтованість посилання місцевого суду на положення статті 12 Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013), зважаючи на обставини здійснення щодо підприємства-відповідача ПАТ «Сумихімпром» провадження у справі про банкрутство № 5021/2509/2011, порушеного ухвалою Господарського суду Сумської області 24.10.2011, із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, що визначає загальну заборону на нарахування штрафу та пені в період дії мораторію.

19. Додатково апеляційний господарський суд зауважив, що даний майновий спір розглядався в межах справи про банкрутство відповідача, тому прийняті за наслідком його розгляду процесуальні документи повинні відповідати процесуальним формам, які передбачені Законом про банкрутство (ухвала, постанова); однак, прийняття місцевим судом рішення від 25.06.2019 як виду судового рішення за результатами розгляду позовних вимог у даній справі не є підставою для його скасування в апеляційному порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові 05.06.2018 у справі № 925/1770/15.

20. 06.02.2020 постановою Верховного Суду постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 у справі № 920/385/19 скасовано, справу № 920/385/19 передано на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

21. Верховний Суд зазначив, що в порушення вимог статей 73, 76, 77, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд під час апеляційного перегляду справи не перевірив чи дійсно відповідачем створені робочі місця для осіб з інвалідністю, чи відповідали такі робочі місця спеціальним вимогам щодо працевлаштування осіб з додатковими соціальними гарантіями на основне робоче місце, чи враховано відповідачем особливості робочих місць для працевлаштування інвалідів та чи могли запропоновані відповідачем вакансії бути зайняті особами з інвалідністю, виходячи з характеру виконуваної роботи.

22. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що визначення відповідачем у звітності за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2018 рік вакантних посад для осіб з інвалідністю як 0,5 штатних одиниць не виконує гарантій та завдань Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» щодо інваліда як особи із стійким розглядом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, у зв`язку з чим держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами, в тому числі трудових прав інвалідів, і не допускати їх дискримінації, поряд з іншими працівниками, яким роботодавцем запропоновано робоче місце із повною зайнятістю.

23. Крім того, Верховний Суд зауважив, що розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем вакантними робочими місцями для осіб з інвалідністю у 2018 році встановлено в розмірі від 2 527 грн до 2 308 грн з урахуванням премій, надбавок, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що є нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі - 3 723 грн, який встановлено статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік». Натомість, апеляційний суд не надав оцінки відповідності розміру заробітної плати за запропонованими відповідачем посадами для осіб з інвалідністю законодавчо гарантованому розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на 2018 рік та не дослідив, чи відповідає така заробітна плата гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом (частина 4 статті 43 Конституції України).

24. Колегія суддів Верховного Суду вказала, що при новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду належить перевірити обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з урахуванням вимог частин першої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо забезпечення працевлаштування інвалідів на робочих місцях в межах законодавчо встановленого нормативу як за основним робочим місцем з гарантуванням їм оплати праці у розмірі, не нижчому від визначеного законом на відповідний календарний рік; надати оцінку відповідності створених відповідачем робочих місць у 2018 році згідно даних поданої ним звітності до центру зайнятості за формою № 3-ПН вимогам до робочого місця особи з інвалідністю в розумінні Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»; врахувати обставини здійснення щодо підприємства-відповідача провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство, порушеного ухвалою суду 24.10.2011 з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, та з огляду на встановлене прийняти обґрунтоване рішення за результатами апеляційного перегляду рішення місцевого суду 25.06.2019 про розгляд спору про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в порядку статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

25. 13.05.2020 постановою Північного апеляційного господарського апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі № 920/385/19 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі № 920/385/19 залишено без змін. Матеріали справи повернуто до Господарського суду Сумської області.

26. Суд апеляційної інстанції за результатом нового апеляційного розгляду дійшов висновку, що ПАТ «Сумихімпром» вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то й вина відповідача щодо непрацевлаштування осіб з інвалідністю відсутня, у зв`язку з чим немає підстав до застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та нарахування пені.

27. Що стосується вимог щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 1 812,31 грн, апеляційний господарський суд вказав, що оскільки відсутні підстави для стягнення основної заборгованості, відповідно відсутні підстави для покладення відповідальності на боржника в якості стягнення пені.

28. Також, судом апеляційної інстанції зауважено, що ані Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а ні Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю», а ні Кодексом законів про працю України не встановлено заборони на встановлення особам з інвалідністю неповного робочого часу відповідно до якого заробітна плата виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

29. 18.06.2020 Сумським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів поштою подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду через Північний апеляційний господарський суд касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 та рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі № 920/385/19 та прийняти нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

30. Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вказує, що касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 та на рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 подано на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

31. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції за результатом нового розгляду даної справи не було враховано вказівки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у цій справі.

32. Скаржник вказує, що інформація ПАТ «Сумихімпром» про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві у 2018 році була зазначена у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма 10-ПІ), який складено 15.01.2019 і наданий до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у 2019 році, не могла реально сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2018 році.

33. Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вважає, що направлення відповідачем листів до Зарічного МСЕК, Сумського міжрайонного МСЕК, Обласної МСЕК, Ковпаківської МСЕК про направлення на підприємство відповідача робітників-інвалідів для можливого працевлаштування також носило формальний характер, оскільки, вищевказані організації відповідно до повноважень займаються іншою діяльністю, тому і відповідей на листи надано не було.

34. Звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», які направлялись відповідачем до Сумського міського центру зайнятості про наявність вакантних посад, як стверджує позивач, оформлені з порушенням Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 31.05.2013 № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 № 1476).

35. Оскільки вжиті заходи не могли забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на даному підприємстві, відділення Фонду вважає, що посилання Відповідача на листи та подання звітів про наявність вакантних посад не є підставою звільнення його від відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

36. У той же час, відділення Фонду вважає, що прослідковується формальне ставлення відповідача до виконання обов`язків, передбачених статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. У копіях звітів «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (форма № 3-ПН), з якими ПАТ «Сумихімпром» зверталось до Сумської філії Сумського обласного центру зайнятості у 2018 році, зазначено, що підприємство пропонує 0,5 штатної одиниці від посад діловод, оператор комп`ютерного набору, підсобний робітник, прибиральник службових приміщень розміром заробітної плати (у тому числі премії, надбавки, інші заохочувальні та компенсаційні виплати) - 2 527 грн, тобто менше від розміру мінімальної заробітної плати затвердженого Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік». Вищевказані вимоги до заявленої вакансії, на думку скаржника, не тільки не забезпечують соціально-економічні гарантії на належні умови роботи, а фактично унеможливлюють працевлаштування особи, навіть, без особливих потреб за станом здоров`я.

37. Крім того, скаржник зазначає, що відповідач самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій, визнавши факт невиконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю на своєму підприємстві (рядок 06 звіту за формою 10-ПІ).

38. Щодо вимог про стягнення пені, скаржник зазначає, що системний аналіз норми частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство дає підстави стверджувати, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Зобов`язання боржника сплатити пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій виникло після порушення судом провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, тобто пеня, згідно розрахунку, доданого до позовної заяви, нарахована за період з 16.04.2019 до 16.04.2019 року (включно), є поточною заборгованістю. Скаржник посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 11.06.2012 у справі № 21-179а12, відповідно до якої, щодо зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями, згідно із загальними правилами, нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

39. 21.08.2020 від ПАТ «Сумихімпром» до Касаційного господарського суду надійшов відзив на касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якому відповідач зазначає про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими та правомірними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

А. Щодо суті касаційної скарги.

40. Заслухавши присутнього у судовому засіданні представника відповідача, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає про таке.

41. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

42. Відмовляючи в позові про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій на суму 3 020 518,76 грн, самостійно розрахованих відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (том 1, а.с. 9), суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що незайнятість 28 робочих місць, створених для працевлаштування осіб з інвалідністю у ПАТ «Сумихімпром» у 2018 році, виникла не з вини відповідача, який вжив всіх можливих заходів щодо інформування відповідних органів й установ про потребу у працевлаштуванні осіб, яким встановлена інвалідність; спірні робочі місця залишились вакантними у зв`язку з ненаправленням для працевлаштування на підприємства-відповідача осіб з інвалідністю уповноваженими органами, що свідчить про відсутність в діях відповідача складу господарського правопорушення, передбаченого частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

43. Основним питанням, на яке слід відповісти при розгляді цієї справи в касаційному порядку, є те, чи дотримався відповідач вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо зобов`язання виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

44. Розкриваючи це питання, слід вказати щодо «зон відповідальності» як підприємства, так і державної служби зайнятості стосовно працевлаштування інвалідів.

45. Усталена судова практика судів касаційної інстанції (Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) свідчить, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості (постанови від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 21.08.2018 у справі № К/9901/29529/18, від 22.01.2020 у справі № 920/472/16(5021/2509/2011), від 17.06.2020 у справі № 5021/2509/2011, від 24.06.2020 у справі № К/9901/31243/19) .

46. При цьому, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

47. Судова колегія акцентує увагу, що положеннями частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено обов`язок роботодавця, серед іншого, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

48. Як встановлено судами, відповідач направляв до Сумського міського центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» в період січня-грудня 2018 року, з якої вбачається, що відповідач звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 36 вакансій для працевлаштування на посади «діловод 0,5 шт.од.» - 6 вакансій, «оператор комп`ютерного набору 0,5 шт.од.» - 10 вакансій, «підсобний робітник 0,5 шт.од.» - 10 вакансій та «прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од.» - 10 вакансій (том 1, а.с. 83-142).

49. Ці докази повинні були аналізуватися як судом першої, так і апеляційної інстанції в розрізі відповідності таких пропозицій роботодавця щодо вакансій зі ставкою оплати 0,5 положенням частини третьої статті 18, частини п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», спрямованості і духу цього Закону, а також положенням статті 56 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

50. Так, згідно з частиною першою статті 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

51. Тобто, на переконання судової колегії, домовленість про умови праці з неповним робочим днем має укладатися саме за згодою обох сторін; і саме під час прийняття на роботу або згодом, але ніяк не при створенні робочого місця для потенційного працівника, якому встановлено інвалідність.

52. Частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно частини першої цієї статті, вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

53. Водночас, розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем вакантними робочими місцями для осіб з інвалідністю у 2018 році встановлено в розмірі від 2 527 грн до 2308 грн з урахуванням премій, надбавок, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що є нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі - 3 723 грн, який встановлено статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік».

54. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки відповідності розміру заробітної плати за запропонованими відповідачем посадами для осіб з інвалідністю законодавчо гарантованому розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на 2018 рік та не дослідили, чи відповідає така пропозиція щодо працевлаштування осіб з інвалідністю гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом (частина 4 статті 43 Конституції України), з огляду на те, що таке місце роботи для цих осіб є основним (частина п`ята статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

55. Саме про дослідження цих доводів через призму системного аналізу вищенаведених положень закону наголошував Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у цій справі при передачі її на новий апеляційний розгляд. Однак, це залишилося без реагування судом апеляційної інстанції.

56. Також поза увагою судів залишилося питання віднесення позовних вимог про стягнення 3 020 518,76 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році до поточних зобов`язань боржника-відповідача і відповідно розповсюдження/нерозповсюдження дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство в частині нарахування пені на суму адміністративно-господарських санкцій.

57. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

58. Водночас, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не відповідають зазначеним вище вимогам.

59. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

60. Верховний Суд вважає, що ті доводи, що їх наводив позивач при розгляді справи в судах першої і апеляційної інстанцій, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від судів першої та апеляційної інстанцій їх повного дослідження, надання їм та поданим доказам оцінки і відображення у судових рішеннях.

61. Оскільки належний розгляд судом позовної заяви у цій справі має наслідком встановлення обставин та надання вичерпної оцінки доводам учасників справи та поданим доказам, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 300 ГПК України, то судова колегія вважає за необхідне скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

62. Судова колегія вважає, що допущені процесуальні порушення, перераховані вище, є такими помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Відтак, судові рішення, прийняті з порушенням норм процесуального права щодо обґрунтованості судового рішення, не можуть вважатися такими, що відповідають приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд, а тому підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

63. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати оцінку доводам і запереченням усіх учасників справи і поданим ними доказам та вирішити спір відповідно до вимог закону.

В. Висновки про правильне застосування норм права.

64. Суди попередніх інстанцій надали неналежну оцінку доводам учасників справи та поданим доказам. Отже, спір вирішено при недостатньому дослідженні доказів, поданих учасниками на підтвердження своєї позиції, ненаданні доводам учасників відповідної правової оцінки, що є порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема, статей 86, 236 ГПК України.

Г. Розподіл судових витрат.

65. Виходячи з приписів статті 129 ГПК України, суд вирішує питання про розподіл судових витрат у разі, якщо справа вирішується по суті. У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Таким чином, оскільки постановою Верховного Суду у цій справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, то в цьому випадку касаційним судом справа по суті не вирішувалась, а тому і відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за вх. № 4854/2020 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 та рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі № 920/385/19 скасувати, а справу № 920/385/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Г. Пєсков

Судді О.В. Васьковський

Л.Й. Катеринчук