справа №619/3102/17

провадження №2/619/898/20

УХВАЛА

іменем України

26 серпня 2020 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

третя особа: Служба у справах дітей Дергачівської райдержадміністрації Харківської області.

Суть питання, що вирішується ухвалою.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про поділ майна подружжя.

ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

ОСОБА_1 та його представник адвокат Братовченко М.А. подали до суду заяви про залишення первісного позову без розгляду.

У підготовчому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Тарасенко Г.О. просила відмовити у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду та прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом.

Мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд.

Суд дійшов висновку про залишення первісного позову без розгляду та відмову у прийнятті зустрічного позову з таких підстав.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Розгляд справи по суті не розпочато.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, виходячи з принципу диспозитивності процесу, клопотання позивача ОСОБА_1 про залишення його позову без розгляду підлягає задоволенню.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Отже, умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним. Тобто такими, що виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно, і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

Доцільним є сумісний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.

Кожна із зазначених вище умов для прийняття зустрічного позову носить самостійний характер, і при наявності будь-якої з них зустрічний позов приймається судом для спільного розгляду з первісним позовом.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. При винесенні ухвали про об`єднання позовів в одне провадження, суд повинен вирішити питання про відповідність зустрічної позовної заяви вимогам про взаємопов`язаність і доцільність спільного розгляду зустрічного та первісного позовів.

Отже, при вирішенні питання про прийняття зустрічного позову суд вирішує наступні питання: чи виникають позовні вимоги з одних правовідносин, чи можуть вимоги за позовами зараховуватися, чи виключить задоволення зустрічного позову повністю або частково задоволення первісного позову.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року зазначено, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об`єднання і роз`єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими статтями 123 - 126 ЦПК України (в попередній редакції). Відповідач має право пред`явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання (частина перша статті 123 ЦПК України (в попередній редакції), а треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу шляхом пред`явлення позову до однієї чи обох сторін до закінчення судового розгляду (частина перша статті 34 ЦПК України) (в попередній редакції). Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі). Роз`єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи (зокрема, у зв`язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи кількох з позивачів або відповідачів). У разі роз`єднання позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз`єднання позовів і копія пред`явленого позову.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Безумовно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частин 1-2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу способами, які не заборонені законом, перелік яких не є вичерпним.

Тлумачення ч. 2 ст. 193 та ч. 1 ст. 194 ЦПК України дає підстави вважати, що зустрічний позов - це самостійна матеріально-правова вимога відповідача до позивача, пред`явлена ним у порядку і в строки, встановлені законом, до позивача для її спільного розгляду з первісним позовом в одному і тому ж провадженні за наявності для цього відповідних умов та підстав.

Згідно положень ст. 193 ЦПК України прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов`язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції. Відповідно за відсутності свавільності суду першої інстанції у порядку розгляду цього питання чи встановлення відсутності порушень при цьому прав сторін чи інших осіб, суд вищої інстанції не вправі втручатися в згадану дискрецію суду першої інстанції.

За пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Первісний позов ОСОБА_1 суд залишає без розгляду, тому відсутні правові підстави для прийняття зустрічного позову.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року Європейський суд з прав людини зазначав, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Отже, відмова у прийнятті зустрічного позову не є порушенням права ОСОБА_2 на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не перешкоджає їй звернутися до суду з вказаним позовом в загальному порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 (справа № 931/643/19 провадження № 61-19556св19) вказав, що відповідно до частин першої, другої та третьої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Статтею 353 ЦПК України визначений вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, та не передбачено можливість такого оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 193, 257 ч. 1 п. 5, 258-261, 351-354, пунктом 15.5 ч.1 «Перехідні положення» Розділу ХІІІ ЦПК України, суд

постановив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про поділ майна подружжя залишити без розгляду.

Відмовити у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про поділ майна подружжя.

Роз`яснити, що ОСОБА_2 з даними позовними вимогами в порядку, встановленому ЦПК України, може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ухвала в частині залишення позову без розгляду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 31 серпня 2020 року.

Суддя Є. А. Болибок