Справа № 458/649/18

2-о/458/2/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2020 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кшик О.І.,

секретар судового засідання Сисан С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Турка Львівської області цивільну справу № 458/649/18 за заявою ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

15.06.2018 ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, подала до суду заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ Луганської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганська Луганської області від шлюбу з ОСОБА_3 народився син ОСОБА_2 , з яким вони були зареєстровані та проживали в Луганську за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить їм з сином на праві спільної часткової власності по ј частці кожному, а інша половина квартири належить її батькам. Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась у липні 2014 року, вона з сином були вимушені залишити окуповану частину території Луганської області та переселитись в с. Радич Турківського району Львівської області, де і проживають на даний час, як внутрішньо переміщені особи, взятті на відповідний облік. Такими діями Російської Федерації щодо України, а саме збройною окупацією, порушено їх громадянські права і свободи, вони втратили житло, налагоджений побут, зв`язки з близькими людьми.

Встановлення юридичного факту - вимушеного переселення з окупованої території України обумовлене метою визначити статус заявника та її сина, як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного та міжнародного права.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, вимоги підтримала та просила заяву задовольнити.

У судове засідання представник заінтересованої особи Міністерство соціальної політики України не з`явився, 25.08.2020 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Мінсоцполітики.

Представник заінтересованої особи Посольства Російської Федерації в Україні в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі.

Суд завчасно і у встановленому порядку рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення надіслав на адресу Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) повідомлення про виклик в судове засідання 27.08.2020 о 12.45.

Відповідно до змісту вказаного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення воно було вручено особі, уповноваженій адресатом на одержання пошти, 11.08.2020. Однак, представник заінтересованої особи Посольства Російської Федерації в Україні у судове засідання не прибув, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення даної справи, не заявляв.

Враховуючи зазначені обставини, суд вирішив розглядати справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Водночас у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Суд встановив, що відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_1 , який виданий 11.04.2017 Турківським РС ГУ ДМС України у Львівській області, ОСОБА_1 народилася у м.Луганськ, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (арк. справи 30).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. справи 31).

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 17.04.2014 ОСОБА_1 разом із сином, на праві спільної сумісної власності, володіють половиною квартири, по 1/4 кожен, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 32-33)..

05.11.2014 року ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була взята на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з довідкою від 05.11.2014 року № 1328000032 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання їх: АДРЕСА_2 ( арк. справи 36).

ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що їх із малолітнім сином вимушене переселення в липні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області. Вказували про те, що метою встановлення такого факту є визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Згідно зі ст.4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У ч.ч.1 ст.ст.4, 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст.1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Частиною 4 статті 2 Закону України від 18.01.2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15.04.2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч.2 ст.64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

З урахуванням внесених змін до Конституції України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.

Частина 4 статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», §313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v.Azerbaijan», §129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRy справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», §109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див.§§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).

При розгляді цієї справи, судом врахована правова позиція, висловлена у постановах Верховного Суду в справі №755/14659/16-ц та в інших постановах цього суду в справах №752/6366/16-ц, №428/8076/16-ц, №428/1397/16-ц, №243/7029/17, №417/3852/17, №428/12368/16-ц, №363/2981/16-ц, в яких зазначено про факт збройної агресії Російської Федерації проти України та те, що встановлення факту причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією Російської Федерації та конкретними обставинами в житті заявників, можливо лише шляхом звернення до суду, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового шляху встановлення такого факту.

Згідно з ч.1 та п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до ч3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Провівши аналіз вищевказаних положень закону, суд приходить до висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.

Отже, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч.4 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у липні 2014 року заявника ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

При вирішенні справи, суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської та Донецької областей є загально відомими, а тому не підлягають доказуванню, згідно приписів ч.3 ст.82 ЦПК України.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Факт збройної агресії Російської Федерації на території України, в тому числі і щодо окремих районів Донецької та Луганської областей є загальновизнаним, неодноразово обговорювався на засіданнях ООН, періодично мова про це йде і на офіційному сайті Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, в тому числі і щодо необхідності вироблення державної стратегії захисту внутрішньо переміщених осіб, публікації, а тому в силу чинного законодавства окремого доказування не потребує.

Враховуючи вище викладене, а також те, що заявник ОСОБА_1 переселилася з сином з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном в результаті збройної агресії Російської Федерації, суд дійшов до висновку, що подана заява є підставною та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 82, 89, 247, 265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Заяву ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в липні 2014 року з окупованої території Луганської області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Судові витрати не відшкодовуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Дата ухвалення судового рішення 27.08.2020.

Суддя О.І.Кшик