Справа № 22ц-1431/2010 Головуючий у 1 інстанції -
Литвиненко В.І.
Категорія - цивільна Доповідач – Мамонова О.Є.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого-судді Мамонової О.Є.,
суддів: Губар В.С., Шемець Н.В.,
при секретарі: Рачовій І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії ,-
в с т а н о в и в:
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2009 року визнано неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова щодо виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі меншому, ніж встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року та зобов'язано відповідача провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням їй розміру як дитині війни на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про соціальний захист дітей війни" за вказаний період і здійснити відповідні виплати на користь позивача за виключенням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне, необ’єктивне з’ясування дійсних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт вказує, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” забороняється використання коштів Пенсійного фонду України на цілі, не передбачені цим Законом, при цьому ч.2 ст. 73 цього ж Закону однозначно встановлює, що кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Апелянт наполягає на тому, що позивачу виплата підвищення до пенсії у 2008 році здійснювалась у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, тобто в законодавчо встановлених розмірах та в повній мірі з коштів, закладених в Державному бюджеті України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
По справі встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком і відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни (а.с.4).
Статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, яка з врахуванням рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 р. № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 р. у справі № 1-28/2008 щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”, діє в редакції, що діяла до 1 січня 2007 р., передбачено, що дітям війни пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Таким чином, висновок суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача ґрунтується на нормах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Судом також враховано, що відповідачем надбавка частково виплачена у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для проведення відповідних виплат дітям війни є безпідставними, оскільки питання наявності чи відсутності таких видатків не є предметом даного спору і виходять за межі заявлених вимог.
Посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України також є необґрунтованими, оскільки судом не ухвалювалось рішення про проведення виплат за рахунок власних джерел фінансування ПФУ.
Доводи апелянта щодо невірного застосування судом ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставними, оскільки положення ч.3 ст.28 даного Закону не є перешкодою для застосування мінімальної пенсії за віком для розрахунку інших, пов'язаних з нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч.1 цієї статті.
Доводи апелянта про те, що виплати позивачу за період, визначений постановою суду, проводились згідно вимог діючого законодавства та за рахунок коштів, закладених у Державному бюджеті, суперечать вищевикладеному, зокрема положенням Конституції України, Закону України "Про соціальний захист дітей війни", і тому не можуть бути правовою підставою для скасування законного судового рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова - відхилити.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: