справа № 2-858/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

30 березня 2010 року                   Залізничний районний суд міста Львова

в складі:    

головуючого судді     Ліуша А.І.

при секретарі         Спанчак О.Г.

з участю адвокатів     ОСОБА_1 та ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та усунення перешкод у користуванні квартирою, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя та усунення перешкод у користуванні квартирою покликаючись на те, що за час перебування у шлюбі, 8 серпня 1995 року вона з відповідачем, за 8500 доларів США, придбали кв. № 68 на вул. Караджича 14а у м.Львові, але покупцем у договорі купівлі-продажу був зазначений лише ОСОБА_4 Для придбання вищезгаданої квартири їй було надано, її братом ОСОБА_5, 6000,00 дол. США, про що він надав заяву під присягою, а іншу частину суми, 2500 доларів США, надав ОСОБА_4 Таким чином вважає, що їхні частки з ОСОБА_6 у власності на вищезгадану квартиру повинні бути у такому співвідношенні: 70% (6000/8500) або 7/10 частини квартири за нею, 30% (2500/8500) або 3/10 частини квартири за ОСОБА_6 Окрім того вважає, що обставиною, яка має істотне значення для цієї справи, є проживання з нею та перебування на її утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_7 Просить поділити майно, яке є у спільній власності – кв. № 68 на вул. Караджича 14а у м.Львові, у таких ідеальних частках: ОСОБА_3 – 7/10 ідеальних частини квартири; ОСОБА_4 – 3/10 ідеальних частини квартири.

У судовому засіданні позивач давши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, доповнила позовні вимоги та, у зв’язку з тим, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, просить зобов’язати ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні кв. № 68 на вул. Караджича 14а у м. Львові.  

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що спірна квартира придбана лише за його кошти, які він заощадив з попередньою дружиною ОСОБА_8 та які отримав після розлучення з нею. З ОСОБА_8 він домовився, що після розлучення не буде претендувати на спільну квартиру, натомість отримає заощаджені ними кошти для придбання власної квартири. Позивач до придбання спірної квартири жодного відношення не мала, квартиру підшуковував лише він та оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири, документів про право власності на квартиру відбулось лише на його ім’я. Також позивач погодилась з тим, що він не прописав її у спірній квартирі, оскільки їй було відомо, що спірна квартира їй не належить.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, промови адвокатів, дослідиши матеріали справи № 2-207/96 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, справи №2-1535/09 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, оригінал рішення у справі № 2-232/93 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, який міститься у підшивці рішень за 1993 рік, дослідивши інші матеріали справи, суд вважає, що позов слід задоволити частково.

Судом встановлено, що сторони, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перебували у шлюбі з 17 червня 1995 року по 2 квітня 2009 року. /справа № 2-1535/09 а.с. 6, 30/. Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1. /справа № 2-1535/09 а.с. 13/

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно ст. 22 КпШС, чинного на час придбання спірного майна,  майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

 Ст. 24 КпШС, чітко передбачено, яке саме майно відноситься до роздільного майна подружжя а саме: майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Виходячи з наведених норм закону, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте за час шлюбу. Визнання такого майна особистою власністю одного з подружжя потребує обгрунтованого доведення.

Як безспірно встановлено в ході розгляду справи, за час перебування у шлюбі сторони, які постійно працювали та отримували відповідну платню, придбали майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: квартиру № 68 на вул. Караджича 14а у м.Львові, що стверджується договором купівлі-продажу квартири від 8 серпня 1995 року, реєстраційним посвідченням від 9 серпня 1995 року та технічним паспортом квартири від 9 серпня 1995 року. /а.с. 9, 68, 69-70/ Вартість та час придбання спірного майна, сторонами не оспорюються. Наявність іншого спільного майна подружжя судом не встановлено.

Згідно ст. 28 КпШС, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Враховуючи зазначені норми закону, призначення майна, його належність та місце знаходження, інтереси неповнолітнього сина сторін ОСОБА_7, який в даний час прописаний у спірній квартирі та забезпечений житлом, що стверджується довідкою з місця проживання про склад сім’ї і прописку від 21 квітня 2009 року /а.с. 67/, суд вважає можливим розподіл спірного майна вчинити виходячи з рівності долей сторін у спільному майні продружжя та виділити у власність позивача ОСОБА_3 Ѕ частину квартири № 68 на вулиці Караджича 14а у місті Львові, у власність відповідача ОСОБА_4 Ѕ частину квартири № 68 на вулиці Караджича 14а у місті Львові, яка є спільним майном подружжя.

Обставин, які б заслуговували на увагу та свідчили про необхідність проведення розподілу спільного майна подружжя із відступом від рівності часток подружжя, судом, в ході судового розгляду не встановлено, не зазначено таких обставин і сторонами.

Суд відхиляє покликання позивача на необхідність поділу спірного майна із відступом від рівності часток подружжя оскільки її частка у спільному майні є значно більшою, на придбання спірної квартири нею надано 6000,00 дол. США, які були подаровані її братом ОСОБА_5, що стверджується його письмовою заявою під присягою від 17 листопада 2008 р. та копією митної декларації від 9 січня 1994 року, оскільки вказаною заявою ОСОБА_5 жодним чином не стверджується, що дана сума використана позивачем саме на придбання спірної квартири та внесена, як частка у спільному майні подружжя. /а.с. 6, 21/

Крім того ст.ст. 44, 46 та 244 ЦК  (у редакції 1963 року), передбачено, що повинні укладатись у письмовій формі угоди громадян між собою на суму понад 100 крб. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатись, для підтвердження угоди, на покази свідків. Також договір дарування на суму понад 50 крб. повинен бути нотаріально посвідчений.

Однак позивачем, суду, не надано жодних доказів на підтвердження виконання нею положень вказаного закону.

Також, враховуючи вказані положення закону, суд відхиляє пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_12 та ОСОБА_16 з приводу одержання позивачем значної суми коштів на придбання спірного майна саме від брата та матері, які на той час проживали у США та використання коштів у сумі 6000,00 дол. США на придбання кв. № 68 на вул. Караджича 14а у м. Львові. Крім того, дані свідки пояснили, що про факт придбання квартири із залученням коштів позивача в сумі 6000,00 дол. США їм відомо лише зі слів позивача.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_16 в судовому засіданні також пояснили, що сторони з 1993-1994 років проживали однією сім’єю та вели спільне господарство.

Свідок ОСОБА_18, дочка позивача, в судовому засіданні пояснила, що сторони спільно проживали з 1993 року та спільно відкладали кошти для купівлі квартири.

Свідок ОСОБА_17, в судовому засіданні пояснила, що вона, як дільничий лікар, постійно надавала необхідну допомогому сторонам за час їх проживання у шлюбі. Сторони сіпльно проживали спочатку у кв. 61 на вул. Караджича 14а у м.Львові а згодом у кв. 68 на вул. Караджича 14а у м.Львові.

Оцінюючи покази даних свідків, в цій частині, суд надає їм віри оскільки вони знаходяться у об?єктивному взаємозв?язку з іншими матеріалами справи, нічим не спростовані, доповнюються та уточнюються іншими доказами.

Також суд вважає, що відповідачем не доведено, що спірне майно є його особистою власністю, оскільки покликання відповідача на те, що спірна квартира придбана лише за його кошти, які він заощадив з попередньою дружиною ОСОБА_8 та які він отримав після розлучення з нею, є загальними,  неконкретними та не відповідають дійсним обставинам справи. Окрім посилання на покази свідків, відповідачем не надано суду жодних належних доказів, щодо придбання ним особисто спірного майна, наявність у нього коштів в сумі 8000,00 дол. США та спрямування саме цих коштів на придбання кв. 68 на вул. Караджича 14а у м.Львові. «Личная карточка на денежное довольствие 1993-1996 р.р.», на яку також покликається відповідач, підтверджує лише його дійсну можливість здійснити купівлю квартири, однак жодним чином не підтверджує придбання ним спірної квартири лише за власні кошти. /а.с. 71-74/

Суд критично оцінює пояснення відповідача з приводу оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири, документів про право власності на квартиру лише на своє ім’я, згоди позивача з тим, що відповідач відмовився прописати її у спірній квартирі та покликання на дані обставини, як такі що свідчать про те, що спірна квартира є лише його особистою власністю, оскільки  в ідповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Свідок ОСОБА_8, в судовому засіданні пояснила, що при розлученні з відповідачем віддала йому гроші за які він мав намір придбати житло, а відповідач зобов’язався не претендувати на їхню квартиру. У кв. № 8 на вул. Каховській у м.Львові, відповідач проживав ще два роки після розлучення.

Свідок ОСОБА_9, в судовому засіданні зазначила, що після розлучення ОСОБА_8 та ОСОБА_4, відповідач узяв гроші, а матері ОСОБА_8, залишилась квартира. Після розлучення відповідач проживав із ОСОБА_8 ще два роки.

Свідок ОСОБА_10, в судовому засіданні повідомив, що влітку 1993 року відповідач попросив взяти на зберігання 8000,00 дол. США. У 1995 році відповідач сказав, що йому потрібні гроші для придбання квартири і він їх повернув.

Свідок ОСОБА_13, в судовому засіданні ствердив, що протягом 1993-1995 років він приїзджав до відповідача на вул. Каховську 8 у м.Львові та підвозив його у справах. Про придбання спірної квартири, йому нічого не відомо.

Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, в судовому засіданні пояснили, що відповідач переселився у спірну квартиру в кінці літа 1995 року. Про факт переселення у спірну квартиру свідку ОСОБА_15 відомо зі слів дочки ОСОБА_8

Оцінюючи покази даних свідків суд не надає їм віри, оскільки вони не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, є загальними, неконкретними та суперечливими. Свідки відповідача у своїх показах зазначали, що інформацією про спірне майно вони володіють лише від відповідача. Особисто вони не приймали участі у купівлі чи оформленні спірного майна.

Крім того, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 13 травня 1993 року у справі № 2-232/93 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, який міститься у підшивці рішень за 1993 рік встановлено, що сторони не підтримують подружніх відносин з березня 1992 року, постійно конфліктують та відповідач ОСОБА_4 фактично створив нову сім’ю з іншою жінкою.

Дане рішення набрало законної сили, а відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також у своїй позовні заяві про розірвання шлюбу від 15.12.2008 року відповідач зазначив, що сторони не ведуть спільного господарства та не підтримують подружніх відносин з грудня 2004 року. / справа № 2-1535/09 а.с. 5/    

Окрім того, згідно свідоцтва про народження сина сторін, ОСОБА_7 народився 10 листопада 1995 року, а сторони уклали шлюб 17 червня 1995 року, що свідчить про підтримання сторонами подружніх відносин не лише з моменту укладення шлюбу, а й до цього. / справа № 2-1535/09 а.с. 6, 13/  

Що стосується позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача не чинити перешкод у користуванні спірною квартирою то на думку суду, безпідставними є покликання позивача на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні кв. 68 на вул. Караджича 14а у м.Львові, оскільки в ході судового розгляду позивач фактично не давала грунтовних пояснень суду з приводу даної вимоги, не представила жодних переконливих доказів на її підтвердження та не заявляла клопотань щодо витребування таких доказів, які вона з тих чи інших причин не може здобути, судом.

Безпідставним є покликання позивача на копію листа Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 06.10.2008 року, як доказ чинення їй перешкод у користуванні квартирою оскільки даний лист не містить чіткого викладення обставин конфлікту сторін, не підтверджений жодними матеріалами та позивач не клопотала про витребування доказів, які зазначені у листі, як підтвердження вказаної позовної вимоги.

Крім того на даний час позивач зареєстрована та постійно проживає у кв. № 61 на вул. Караджича 14а у м.Львові, що стверджується довідкою з місця проживання про склад сім’ї і прописку від 22.12.2009 року. /а.с. 66/

На основі викладеного суд вважає, що позивачем не представлено суду жодних переконливих доказів на підтвердження вказаної позовної вимоги, а тому у її задоволенні слід відмовити.    

Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх обєктивності.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє часткове ствердження в судовому засіданні, а тому підлягають до часткового задоволення.

Також суд вважає, що судові витрати слід розподілити з урахуванням розміру задоволених вимог щодо відповідача та з відповідача ОСОБА_4 слід стягнути на користь позивача 200  гривень 00 копійок сплаченого державного мита та 30 гривень 00 копійок витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 22, 24, 28 КпШС України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , суд, –

В И Р І Ш И В :

позов задоволити частково.

Виділити у власність ОСОБА_3 Ѕ ідеальну частину квартири № 68 на вулиці Караджича 14а у місті Львові, яка є спільним майном подружжя.

Виділити у власність ОСОБА_4 Ѕ ідеальну частину квартири № 68 на вулиці Караджича 14а у місті Львові, яка є спільним майном подружжя.

В задоволенні позовної вимоги щодо зобов’язання ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні квартирою № 68 на вулиці Караджича 14а у місті Львові – відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 200  гривень 00 копійок сплаченого державного мита та 30 гривень 00 копійок витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                     А.І.Ліуш