Справа №2-3495-1/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2009 року. Святошинський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Наборозняка М.І.

за участю секретаря Слепець Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства "Системи комплексної безпеки «Сатурн-2000» (надалі - ДП) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.11.2008 року звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, мотивуючи тим, що його наказом від 18.09.2006 року звільнено з посади електромонтера.

Всупереч вимогам ст. 47 КЗпП України відповідач приватне підприємство "Системи комплексної безпеки «Сатурн-2000» (надалі - ПП) ні в день звільнення, ні до часу звернення до суду не видає йому трудову книжку. Він тривалий час знаходиться у вимушеному прогулі, не може влаштуватись на роботу за спеціальністю. В подальшому 10.12.2009 року вимоги доповнив, просить також стягнути із відповідача моральну шкоду в розмірі 59 тис грн, яка виразилась в моральних стражданнях, «пов’язаних з визнанням його неповноцінності як утримувача родини, за перешкоду у працевлаштуванні, здійсненні додаткових зусиль для свого життя», (а.с. 17-19).

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини.

Крім того, позивач надав суду пояснення, в тому числі на запитання представника відповідача та головуючого у справі.

В них він вказав про те, що він знав про його звільнення за власним бажанням з 18.09.2006 року; в цей день він працював, працівником відділу кадрів відповідача йому було роз’яснено про необхідність здати наявні у нього матеріальні цінності, інструменти та підійти до відділу кадрів в кінці робочого дня для отримання трудової книжки. Спочатку ОСОБА_1 пояснив, що з роботи він пішов у 17-18 годин, в подальшому наполягав, що - о 18 год (робочий день у нього був до 18 год), на запитання: чому змінив свої пояснення з цього приводу та чому в кінці робочого дня не зайшов до відділу кадрів для отримання трудової книжки? - не відповів. За трудовою книжкою протягом двох місяців після звільнення, тобто після 18.09.2006 року не звертався, оскільки «трудова книжка в той час йому не була потрібна». Приблизно через два місяці зателефонував до відділу кадрів, однак йому відповіли, що трудову книжку не віддадуть, посилаючись на його певні грошові зобов’язання перед ПП. Після цього він ще кілька разів протягом двох років телефонував до ПП., однак отримував відмову, тому і не приїздив за трудової книжкою. Після звернення до суду він приїхав у грудні 2008 року до ПП для отримання трудової книжки, однак хотів її отримати разом зі своїм представником. Оскільки представника не пустили в приміщення ПП, то він побоюючись «погроз» зі сторони працівників ПП., відмовився сам проходити у відділ кадрів та отримати трудову книжку. В подальшому у 2009 році йому ПП видало трудову книжку, коли саме не пам’ятає. На запитання: чому не звернувся до суду після відмови в наданні трудової книжки, чому пропустив строк звернення до суду? (на застосуванні якого наполягав представник відповідача) пояснив, що не знав про таку можливість взагалі. Одночасно пояснив, що має вищу освіту, навчався у вузі системи МВС (МНС) України, в середній школі вивчав правознавство. Після звільнення з роботи і до дня звернення до суду не хворів, не перебував за межами України, що унеможливлювало б його звернення до суду. Не просить про поновлення строку звернення до суду.

Представник позивача додатково пояснив, що позивча не пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду, оскільки його вимоги є вимогами у справі про звільнення, а оскільки він не підписував про ознайомлення з наказом про своє звільнення і взагалі немає копії такого наказу, то строк не пропустив.

Представник відповідача не визнав позов, пояснив, що про звільнення позивачу було відомо в день звільнення, і він повинен був отримати трудову книжку, але перед цим підписати «обхідний листок». Про необхідність отримання трудової книжки позивачу було надіслано після 18. 09.2006 року (коли саме конкретно не може пояснити) листа (простою кореспонденцією) на його домашню адресу, вказану у особистій справі у відділі кадрів ПП. Однак, позивач безпідставно відмовлявся отримати трудову книжку. Визнав, що позивачу помилково було переплачено певні грошові кошти в якості зарплати шляхом перерахування на його банківську картку. Така помилка допущена працівником відділу кадрів ОСОБА_2, котрий в подальшому вніс в касу ПП свої власні кошти в розмірі безпідставно виплачених ОСОБА_1 Вважає, що позивач проживав за іншою адресою, тому не отримував від ПП кореспонденції з приводу запрошення отримати трудову книжку. Доказів надсилання листа позивачу у ПП немає, оскільки в ПП така інформація зберігається лише 1 рік (про що надав довідку, а.с. 181). Наполягає, що спір з приводу стягнення зарплати за затримку трудової книжки не є спором з приводу звільнення, тому суд повинен застосувати правило про 3-місячний строк до звернення до суду з приводу розгляду трудового спору і відмовити у задоволенні вимог позивача також на цій правовій підставі.

Свідок ОСОБА_3 дав показання, що він є приятелем позивача, йому відомо, що останній після осені 2006 року кілька разів в його присутності телефонував по місцю своєї колишньої роботи з приводу отримання трудової книжки, однак йому було відмовлено.

Суд. заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, показання свідка, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню за такими підставами.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Суд вважає, що позивач не надав доказів про відмову у видачі трудової книжки позивачу в день звільнення 18.09.2006 року. Одночасно, суд приходить до висновку про те, що в подальшому відповідач ПП необгрунтовано не видавало позивачу трудову книжку. Викладене підтверджується поясненнями представника ПП в судовому засіданні про те, що ОСОБА_1 18.09.2009 року було видано «обхідний лист», який він повинен був підписати у керівників служб ПП, потім здати його у відділ кадрів ПП і лише потім отримати трудову книжку. Із наявної копії листа ПП від 12.12.2008 року на ім’я ОСОБА_1 (а.с. 42) видно, що 20.11.2006 року останній здав позивачу своє посвідчення по електробезпеці і в цей день йому усно було роз’яснено, що він повинен отримати трудову книжку після остаточного розрахунку в бухгалтерії і оформлення «обхідного листа».

Позивач не надав нормативно-правового обгрунтування поставленої перед ОСОБА_1 умови щодо можливості отримання трудової книжки лише після остаточного розрахунку в бухгалтерії і оформлення «обхідного листа», тому суд приходить до висновку, що така вимога не узгоджується з чинним законодавством і свідчить про затримку трудової книжки по вині відповідача. За таких підстав суд не приймає за достовірні пояснення представника відповідача в судовому засіданні про відправлення листа ОСОБА_1 щодо запрошення для отримання трудової книжки зразу (через кілька днів) після звільнення 18.09.2006 року, оскільки вони суперечать змісту листа ПП від 12.12.2006 (а.с. 42).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про поррушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з роз’ясненнями п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду Укораїни від "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6.11.1992 року з наступними змінами встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. Передбачений ст. 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. При вирішенні спору суд приймає до уваги пояснення представника відповідача про те, що вимоги ОСОБА_1 спір про стягнення зарплати за час відсутності у нього трудової книжки, а саме: за період з 18.09.2006 року по день винесення судового рішення не є спором «у справах про звільнення». Суд, аналізуючи конкретні обставини справи, з огляду на зміст ст. . 233 КЗпП України та на вказану Постанову Пленуму Верховного Суду України вважає, що в даному випадку це трудовий спір, на який поширюється вимога щодо дотримання тримісячного строку зверненння.

До такого висновку суд приходить, також виходячи зі змісту вимог позивача: 13.11.2008 року звертаючись до суду, він навіть не просив покласти зобов’язання на відповідача ПП з приводу витребування трудової книжки (вимагав лише оплати вимушеного прогулу); не оспорював законність свого звільнення; визнав, що про відмову у видачі трудової книжки йому було відомо через 2 місяці після звільнення; визнав, що йому було достовірно відомо про своє звільнення ще в день звільнення - 18.09.2006 року.

За таких підстав, дотримуючись передбаченого ст. 1 ЦПК України принципу справедливого і неупередженого розгляду цивільних справ, суд, враховуючи пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до суду без поважних причин, відсутність клопотання про його поновлення не може задовольнити його вимоги, посилаючись на формальну підставу - відсутність у нього копії наказу про його звільнення.

Суд також зазначає, що позивач визнав про те, що йому трудову книжку вручено після грудня 2008 року, однак точної дати не вказав, навіть відмовився відповідати на поставлене судом з цього приводу запитання, не вказав її і представник відповідача. Тому суд з огляду на вимоги ст. ст. 10,11,60 ЦПК України вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заробітку з відповідача за період з дня отримання ним трудової книжки до дня винесення судового рішення (про який він відмовився надавати інформацію суду) є безпідставними.

Суд вважає, що позивач, який має достатній життєвий досвід та освітній рівень, достовірно знаючи з 20.11.2006 року про порушення свого права, пропустив встановлений 3-місячний строк, до суду звернувся 13.11.2008 року; поважних причин пропуску строку не заявив, клопотання про його поновлення не заявив. Тому на цій правовій підставі суд відмовляє у задоволенні позову, в тому числі з приводу стягнення моральної шкоди, оскільки на цьому наполягає представник відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 212-215 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Заява про оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня його оголошення до Святошинського районного суду, апеляційна скарга - на адресу Апеляційного суду м. Києва через районний суд - протягом 20 днів після подання заяви