УХВАЛА

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 553/2768/18

провадження № 61-11719ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила збільшити розмір аліментів стягуваних з ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1 тис. грн щомісячно на 1/4 частку всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Змінено розмір аліментів, які стягуються із ОСОБА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2017 року на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1 тис. грн щомісячно на 1/4 частку всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову до суду 07 грудня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суди, задовольняючи позов ОСОБА_2 , виходили з того, що наявними у справі належними та допустимими доказами підтверджено зміну (покращення) майнового стану платника аліментів, а також врахували відсутність на утриманні відповідача інших дітей та непрацездатних осіб.

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, в якій просить змінити оскаржувані судові рішення.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2020 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів відмовити.

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. О. Кузнєцов