КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/3429/17 Головуючий у І інстанції - Яценко Н.О.

апеляційне провадження №22-ц/824/8389/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Суханова Є.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С.

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року у справі за первісним позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача,-

встановив:

09 березня 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11.10.2010 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого позивачем емітовано та видано відповідачеві кредитну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості, відкрито картковий рахунок та надано кредит у сумі 9500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Повернення кредиту повинно було здійснюватись шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. Сторони визначили, що договір складається з анкети-заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифів.

Проте позичальник не дотримувався умов кредитного договору, не сплачував кредит, проценти за користування ним у розмірі та порядку, визначеному договором.

Станом на 28.02.2017 року загальна сума заборгованості відповідача, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості становила 54901 грн. 12 коп. у тому числі заборгованість за тілом кредиту у сумі 6776 грн. 93 коп., 42133 грн. 66 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2900 грн. заборгованість за пенею та комісією, штраф (фіксована частина) 500 грн., 2590 грн. 53 коп. штраф (процентна складова)

З цих підстав АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 54901 грн. 12 коп. та судовий збір.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом про захист прав споживача від нечесної підприємницької практики Банку, визнання права не виконувати неіснуючі зобов`язання за неукладеним кредитним договором б/н від 11.10.2010 року, який ухвалою суду об`єднано з первісним позовом.

В обґрунтування зустрічного позову представник відповідача вказувала, що між ОСОБА_1 та Банком не було досягнуто згоди щодо суми грошових коштів, яку банк повинен за договором надати споживачу, банк в односторонньому порядку встановив суму кредитного ліміту без її згоди. В договорі не указана сукупна орієнтовна вартість кредиту.

Надані банком «Умови та правила надання банківських послуг» є суттєвим доповненням до самого договору кредиту та істотно змінюють обов`язки позичальника, у порівнянні з основним договором. Вони не підписані ОСОБА_1 , а розмір грошової суми, яка передається банком клієнту взагалі відсутній.

Також зазначала, про відсутність доказів щодо Умов надання кредитного ліміту на картковий рахунок фізичним особам.

Посилалася на ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та вказувала, що умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідків є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача.

Вказувала, що в порушення норм діючого законодавства Банком не надана ОСОБА_1 інформацію про умови кредитування, суму кредиту та орієнтовну сукупну вартість кредиту

Посилалась на ст.ст. 6, 627, 638, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.11, 18, 21 Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про банки і банківську діяльність» просила суд визнати за ОСОБА_1 право не виконувати неіснуючі зобов`язання за неукладеним кредитним договором № б/н від 11.10.2010.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року, позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6776 грн. 93 коп..

В решті вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача - відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції АТ «КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Зокрема посилається на те, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, що підтверджується як змістом самої анкети - заяви, так і довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, в яких міститься інформація щодо встановлення базової відсоткової ставки в розмірі 2,5% на місяць. Вказана довідка надана позивачем разом із позовною заявою, проте цілком безпідставно суд на вказаний доказ уваги не звернув взагалі. Також вказує на те, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. З урахуванням наявності в матеріалах справи вказаної анкети - заяви із зазначенням розміру відсотків, а також довідки про умови кредитування, правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17, не можуть бути застосовані.

Просило, скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні первісного позову щодо стягнення заборгованості за процентами та неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ «КБ «Приватбанк» задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.10.2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого позивачем емітовано та видано відповідачеві кредитну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості, відкрито картковий рахунок та надано кредит у сумі 9500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Повернення кредиту повинно було здійснюватись шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. Сторони визначили, що договір складається з анкети-заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифів.

У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді .

На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Тарифи.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 28.02.2017 року загальна сума заборгованості відповідача, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості становила 54901 грн. 12 коп. у тому числі заборгованість за тілом кредиту у сумі 6776 грн. 93 коп., 42133 грн. 66 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2900 грн. заборгованість за пенею та комісією, штраф (фіксована частина) 500 грн., 2590 грн. 53 коп. штраф (процентна складова)

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено в ході судового розгляду, належних і допустимих доказів на підтвердження того, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які він брав на себе зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У заяві позичальника від 11жовтня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

При цьому, матеріали справи не містять наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Колегією суддів встановлено, що у даній справі позивач стверджував, що між ним і відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що самеці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

В порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається у позові, як на підставу до його задоволення у повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.UKstyle='tag3:14.0pt;tag2:"RobotoCondensedLight"; tag1:black;background:white'> проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, погоджується з судом першої інстанції, щодо того, що відсутні підстави для стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом та пені з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 11 жовтня 2010 року, вказавши, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Таким чином колегія суддів вважає, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання лише - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

А тому висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства.

Отже, суд першої інстанції, вірно встановив фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст. 7, 328, 355, 356, 369,375, 381, 382 ЦПК України,колегія суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді В.В. Гуль

А.С. Сержанюк