ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Київ

справа №522/19886/15 провадження №61-8672св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Бойчука А. В., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017року, постановлену колегією у складі суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 229,03 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що з ОСОБА_1 2 липня 2007 року укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

У порушення умов договору, свої зобов`язання відповідач належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього перед банком на 8 липня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 28 860,42 грн, яка складається із: 5 245 грн - заборгованості за кредитом, 23 615,42 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2012 року на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнено 19 594,68 грн. Віднімаючи від суми заборгованості суму, стягнену за цим судовим рішенням, позивач визначив заборгованість за кредитом у сумі 9 265,74 грн (проценти за користування кредитом), а також нарахував штрафи в сумі 500 грн (фіксована частина) і 463,29 грн (процентна складова).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором і у нього існує заборгованість, однак позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду, оскільки строк дії картки сплив у 2012 році, а з цим позовом банк звернувся у 2015 році. Станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом позовна давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, спливла.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права; просило скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Кредитні правовідносини між банком та ОСОБА_1 за кредитним договором від 2 липня 2007 року є дійсними, про бажання їх припинити в порядку, встановленому законодавством, не висловлювала жодна зі сторін, тому проценти за кредитом та штрафи підлягали стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, крім того, висновки судів не відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 27 листопада 2017 року.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2017 року поновлено ПАТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м Одеси від 18 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року залишено без руху з підстав ненадання копій оскаржуваних судових рішень.

Заявник недоліки усунув.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 грудня 2017 рокусправу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 6 квітня 2020 року справу призначеного до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 2 липня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного договору відповідав строку дії картки. Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку.

Згідно з пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонгується на такий самий термін.

Жодних платежів, передбачених умовами договору, та жодних дій щодо кредитної картки ОСОБА_1 не здійснював протягом дії картки, грошові зобов`язання за договором не виконував, нової картки не отримував.

Строк дії картки сплив у 2012 році, а банк звернувся до суду з відповідним позовом у 2015 року, тому на дату звернення позивача до суду з цим позовом позовна давність, про застосування наслідків спливу якої заявив відповідач, спливла.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між сторонами виникли правовідносини з питань виконання зобов`язань за кредитним договором, які регулюються нормами Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статті 526, 527, 530 ЦК України передбачають, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Зі змісту позовних вимог суди встановили, що на 8 липня 2015 року відповідач мав заборгованість у сумі 28 860,42 грн, яка складається із: 5 245 грн заборгованості за кредитом, 23 615,42 грн заборгованості за процентам за користування кредитом. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2012 року на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнено 19 594,68 грн. Віднімаючи від суми заборгованості суму, стягнену за судовим рішенням, позивач зазначає різницю заборгованості, яка становить 9 265,74 грн, що обрахована як сума щомісячних процентів за користування кредитними коштами, а також нараховує штрафи в сумі 500 грн - фіксована частина і 463,29 грн - процентна складова.

Верховний Суд зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи відповідно до частини першої статті 261 ЦК України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи такий інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості.

Так, відповідно до рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 листопада 2012 року з ОСОБА_1 стягнено суму основної заборгованості в розмірі 5 245 грн, суму процентів, нарахованих за користування кредитом, у розмірі 12 940,41 грн, штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) в розмірі 909,27 грн. Позов, що пред`явлений у цій справі, містить вимоги про стягнення з відповідача різниці між нарахованою на 8 липня 2015 року сумою заборгованості, що включає проценти і штрафи, нараховані після закінчення строку кредитування, та стягненої заборгованості за рішенням суду.

Верховний Суд зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки суду касаційної інстанції відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

З огляду на наведене, нарахування позивачем процентів за користування кредитом після винесення рішення Приморським судом м. Одеси 29 листопада 2012 року є необґрунтованим, як і нарахування штрафних санкцій за порушення зобов`язань .

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні позову є правильною, але мотивування такої відмови спливом позовної давності помилкове.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак вказали неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судові рішення підлягають зміні у їх мотивувальних частинах.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну судових рішень у їх мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

У інших частинах рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов