Справа № 127/29308/19

Провадження № 22-ц/801/1419/2020

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 рокуСправа № 127/29308/19м. Вінниця

       Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя – доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Романюк Л. Ф. від 23 червня 2020 року про закриття провадження у справі, –

встановив:

28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом, за яким просив:

-визнати об`єктом спільної власності подружжя автомобіль Toyota Land Cruiser, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

-в порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_2 на його користь Ѕ частину вартості цього автомобіля, відчуженого за договором купівлі-продажу від 16 квітня 2016 року, у розмірі 375000 грн 00 к.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, 16 червня 2014 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 автомобіль Toyota Land Cruiser, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Того ж дня ОСОБА_1 видав ОСОБА_3 розписку про те, що автомобіль придбав він за ціною 53500 дол. США, з яких 11300 дол. США сплатив при укладенні договору купівлі-продажу, а решту суми в розмірі 44200 дол. США зобов`язувався сплатити до 16 вересня 2015 року.

16 квітня 2016 року ОСОБА_2 продала цей автомобіль ОСОБА_4 за 750000 грн 00 к., але грошей від продажу автомобіля до сімейного бюджету не внесла.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про поділ майна, визнання угод частково недійсними. Предметом спору за цим позовом були, зокрема й грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser в розмірі 45000 дол. США, які залишились у сейфі в будинку, де після розірвання шлюбу між сторонами 07 липня 2016 року залишилась проживати ОСОБА_2 . Рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна набрало законної сили.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції поклав в основу ухвали про закриття провадження у справі фотокопію його позовної заяви у справі № 127/26398/16-ц, подану відповідачкою з відзивом на позов, яка належним чином не завірена, без дослідження матеріалів самої цивільної справи.

Представник відповідачки – адвокат Семенчук О. А. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права відповідно до обставин справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною першою статті 367 і ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Як видно з рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року у справі № 127/26398/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ТОВ «Будмонтажпроект» про поділ майна подружжя, визнання угод частково недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання правочинів недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 , про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу автомобіля, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 серед іншого рухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності сторін і підлягає поділу, зазначав 45000 дол. США, виручених від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser, які разом з 8000 дол. США, отриманих в результаті його підприємницької діяльності, залишились у сейфі в будинку АДРЕСА_1 , де вони з ОСОБА_2 проживали до середини червня 2016 року.

Цим рішенням позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано інвестиційний договір № 33 від 22 вересня 2015 року та інвестиційний договір № 34 від 22 вересня 2015 року недійсними в частині сторони договору – покупця. Визнано ОСОБА_1 стороною, а саме покупцем по інвестиційниму договору № 33 від 22 вересня 2015 року, укладеному з ТОВ «Будмонтажсервіс», та інвестиційному договору № 34 від 22 вересня 2015 року.

В решті позову відмовлено.

В задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в рівних частках на користь ОСОБА_3 42200 дол. США, що еквівалентно 1090870 грн 00 к. станом на момент пред`явлення позову, неоплаченого залишку за договором купівлі продажу від 16 червня 2014 року автомобіля TOYOTA Land Cruiser 200, державний номер НОМЕР_2 .

Позов ОСОБА_6 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках на користь ОСОБА_6 суму еквівалентну 45 000 дол. США, що становило 1 192 500 грн., неповернутого боргу.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 щодо поділу рухомого майна суд виходив із недоведеності позовних вимог, зокрема зазначив про відсутність доказів фактичної наявності такого майна.

На це рішення подали апеляційні скарги ОСОБА_2 , але лише в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_5 в частині вимог про визнання недійсними інвестиційних договорів № 33 від 22 вересня 2015 року та інвестиційний договір № 34 від 22 вересня 2015 року.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних вимог ОСОБА_2 про поділ рухомого майна рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року не оскаржувалось, отже в цій частині набрало законної сили 05 травня 2018 року.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як роз`яснено у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, в тому числі заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)).

ЦК України містить загальні визначення: речей (рухомих і нерухомих) – статті 179, 181 та грошей – стаття 192 цього Кодексу, яка, зокрема встановлює, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Поняття рухомого майна міститься у Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону).

Стаття 2 зазначеного Закону визначає рухоме майно як окрему рухому річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов`язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Отже, предметом позову у спорах про поділ рухомого майна подружжя є сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов`язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, набуті у шлюбі і наявні на час припинення спільного ведення господарства.

Після вирішення судом спору про поділ спільного рухомого майна подружжя припиняється правовий статус цього майна як спільного сумісного майна.

Повторне звернення до суду щодо поділу частини майна подружжя, чи окремих речей можливе лише за умови, якщо особа не знала і не могла знати, зокрема внаслідок зловмисної поведінки іншого з подружжя, про наявність такого майна (речей) на час звернення до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Оскільки при зверненні до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя в грудні 2016 року ОСОБА_7 серед іншого зазначав також гроші, отримані від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser, як спільне сумісне майно подружжя яке підлягає поділу, то предмет спору у цих справах є тим самим.

На ті ж самі обставини він посилався як на підставу позову – зазначав, що отримані за продаж автомобіля гроші не були використані в інтересах сім`ї.

Сторони спору щодо поділу спільного сумісного майна подружжя є очевидно тими самими, незалежно від загального складу осіб, які брали участь у справі № 127/26398/16-ц.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про наявність усіх елементів тотожності позовів, необхідних для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Інший висновок призвів би до фактичного перегляду рішення суду, яке набрало законної сили, у непередбачений процесуальним законом спосіб, що є неприпустимим з огляду на порушення принципу правової визначеності як складової частин проголошеного у Преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу верховенства права.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться виключно до оцінки правомірності засвідчення копії позовної заяви ОСОБА_1 адвокатом Семенчук О. А. на увагу не заслуговують, тому що позивач в суді першої інстанції жодних заперечень щодо відповідності змісту цієї копії виконаному ним самим оригіналу не висловлював. Не містить таких доводів і апеляційна скарга. При цьому зміст позовних вимог ОСОБА_1 відображений у рішенні Вінницького міського суду від 04 квітня 2018 року у справі № 127/26398/16-ц, а тому відповідність посвідчення копії позовної заяви вимогам закону, за результатами розгляду якої і було ухвалено це рішення, яке набрало законної сили у частині вимог, які є предметом спору у справі, що розглядається, правового значення для її вирішення не має.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд, –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2020 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення складено 14 серпня 2020 року)

       Головуючий                                                        О. С. Панасюк

       Судді:                                                                О. Ю. Береговий

                                                                               Т. М. Шемета