04.08.2020 Справа № 363/2626/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого судді Баличевої М.Б., секретаря судового засідання Дехтяренко О.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу у розмірі 50 000 Євро, що станом на 08.10.2018 року за офіційним курсом НБУ становить 1 615 700 гривень; суму основного боргу у розмірі 200 000 доларів США, що станом на 08.10.2018 року за офіційним курсом НБУ становить 5 617 000 гривень; 3% річних в сумі 1 104 910 гривень 65 копійок та сплачений судовий збір у розмірі 3 654 гривні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.03.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 50000 євро 00 центів, а також 200000 доларів США 00 центів зі строком повернення до 01.10.2012 року. 20.06.2013 року у зазначену вище розписку сторони внесли доповнення в якому зазначається, що за обопільною згодою строк повернення заборгованості перенесено до 30.08.2013 року. Через неналежне виконання своїх зобовязань, станом на 18.06.2015 року сума позики відповідачем не повернута. Добровільно відповідач заборгованість не сплачує, у звязку із чим позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 листопада 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_6 , діючого в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів позовні вимоги позивача були задоволені.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 31 липня 2018 року заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 , діючого в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів - скасовано і призначено справу до підготовчого судового засідання в загальному порядку.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2018 року проведено підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судовому засіданні уточнену позовну заяву підтримали повністю та просили її задовольнити з підстав викладених в уточненій позовній заяві, раніше надавали письмові заперечення на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог. Відповідач раніше під час судового засідання пояснила, що з позовними вимогами не згодна, оскільки своє зобов`язання перед позивачем по розписці від 2009 року виконала у повному обсязі та повернула кошти, що підтверджується розписками, а розписку від 31.03.2012 року вона писала під тиском та грошові кошти, які зазначені в даній розписці не отримувала та позивач не мав реального наміру передавати зазначені кошти в борг. Крім того задля обгрунтування та доведення обставин, на які вона посилається у відзиві, звернулась до експерта-поліграфолога для проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він є знайомим сторін по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Пояснив, що в його присутності 31.03.2012 року ОСОБА_8 під розписку отримала від ОСОБА_1 50000 євро 00 центів, а також 200000 доларів США 00 центів зі строком повернення до 01.10.2012 року. Також зазначив, що він був свідком повернення ОСОБА_8 коштів.

Вислухавши пояснення сторін та свідка ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні уточнених позовних вимогслід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позику.

Саме такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2017 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц, у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року справі №524/4946/16, від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц.

Судом встановлено, що 31.03.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 ) грошову позику в розмірі 50000 євро 00 центів, а також 200000 доларів США 00 центів зі строком повернення до 01.10.2012 року.

20.06.2013 року у зазначену вище розписку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 внесли доповнення в якому зазначається, що за обопільною згодою строк повернення заборгованості перенесено до 30.08.2013 року.

Відповідач не заперечувала факту написання нею розписки, проте категорично заперечувала отримання у борг будь-яких коштів 31.03.2012 року та зобов`язання повернути їх позивачу ОСОБА_1 . Наполягала на тому, що ці кошти вона отримала в 2009 році та розрахувалася в повному обсязі.

Такі доводи відповідача підтверджуються змістом вказаних розписок, а саме: письмовими розписками від 08.05.2014 року про отримання дружиною позивача ОСОБА_9 від помічника відповідача ОСОБА_10 3 000 доларів США; 26.03.2014 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 3 000 доларів США; 07.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 6 000 доларів США; 06.04.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 7 000 Євро; 13.07.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 6 000 доларів США; 21.08.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 3 000 доларів США; 30.08.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 5 000 доларів США; 23.09.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 10 000 Євро; 07.10.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 7 000 Євро; 01.11.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 5 000 доларів США; 20.12.2013 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 3 000 доларів США; 12.02.2014 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 3 000 доларів США; 03.03.2014 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 3 000 доларів США; 03.04.2014 року про отримання представником позивача ОСОБА_11 від помічника відповідача ОСОБА_10 2 000 Євро та оригінал розписок про отримання позики, які були повернуті ОСОБА_4 після повного повернення ОСОБА_1 суми позики.

З`ясовуючи юридичну природу вказаного документу, суд виходить з того, що вказана розписка не містить даних про отримання відповідачем в борг від позивача грошових коштів, не містить даних про укладення та умови договору позики, про зобов`язання повернути гроші, а тому не є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Суд вважає, що зазначена розписка не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики від 31.03.2012 року та отримання коштів відповідачем.

Поняття доказів закріплено у статті 76 ЦПК України відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними у розумінні частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Тому суд дійшов висновку, що між сторонами договір позики, в розумінні зазначених вище вимог закону, не укладався.Сам лише факт наявності оригіналу розписки у ОСОБА_1 не може безумовно свідчити про існування договору позики між ним та відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем в суді не доведено та не надано доказів на підтвердження факту укладання договору позики та отримання коштів відповідачем у борг, а отже підстав для стягнення з ОСОБА_8 грошових коштів на користь ОСОБА_1 судом не встановлено, тому в задоволенні позову необхідно відмовити за необґрунтованістю.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Враховуючи, те, що у позові ОСОБА_1 відмовлено повністю, судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні уточненого позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 серпня 2020 року.

Головуючий: М.Б. Баличева