КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3055/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2020року місто Київ

справа № 357/13897/16-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представників відповідача ОСОБА_1 - Кулакова Віталія Вікторовича , ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Кошель Б.І., повний текст рішення складено 18 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив:

стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 15 грудня 2015 року в розмірі 12078400 грн., з яких: 10 032 000 грн. - основна сума боргу, 2046400 грн. - сума штрафу;

стягнути з ОСОБА_6 на його користь забезпечену договором поруки №1 від 15 грудня 2015 року частину заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 200000 грн.;

стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на його користь судовий збір у розмірі 6890 грн.

В мотивування вимог посилався на те, що 15 грудня 2015 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно умов якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 400000 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення вказаного договору складало 9524000 грн., а позичальник зобов'язався повернути позику у визначений договором строк, а саме до 01 серпня 2016 року.

Зазначав, що відповідно до п.6.1. договору, за прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20% від несвоєчасно поверненої суми.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язання перед позикодавцем, 15 грудня 2015 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір поруки №1, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником своїх зобов`язань за договором позики від 15 грудня 2015 року.

Вказувала, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти у строк визначений договором позики не повернув.

Посилався на те, що на виконання умов договору поруки, він направив на адресу поручителя ОСОБА_6 вимогу з повідомленням про порушення позичальником зобов'язання за основним договором, в частині повернення позики в розмірі 400 000 доларів США та проханням сплатити забезпечену договором поруки частину заборгованості боржника у розмірі 200000 грн.

Зазначав, що ОСОБА_6 не виконав зобов`язання за договором поруки та не повернув йому суму поруки у розмірі 200000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 15 грудня 2015 року в розмірі 12078400 грн., з яких: 10032000 грн. сума боргу та 2046400 грн. штрафу.

Стягнуто з ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 200000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 6777,69 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 112,31 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представники відповідача ОСОБА_1 - Кулаков В.В. , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просили рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказували, що суд першої інстанції необгрунтовано визнав встановленою обставину того, що 15 грудня 2015 року в місті Херсон за адресою проспект Свободи, 5 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач (позикодавець) передав, а відповідач (позичальник) отримав у борг грошові кошти в розмірі 400000 дол. США, що за курсом НБУ на день укладення цього договору складало 9524000 грн., а також зобов`язався повернути позику.

Аналогічно, без достатніх для того підстав та доказів суд першої інстанції визнав встановленою обставину того, що 15 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладено договір поруки №1.

Зазначали, що у відзиві на позовну заяву та в судових засіданнях представники ОСОБА_1 неодноразово звертали увагу суду першої інстанції на наявність доказів, які спростовують доводи позивача про укладення договорів позики та поруки від 15 грудня 2019 року і факт передачі ОСОБА_4 грошових коштів ОСОБА_1 .

Вказували, що судова почеркознавча експертиза, на підставі проведення якої експертом КНДІСЕ ОСОБА_9 складено висновок №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року, є неповною та необ`єктивною, а зроблені в результаті дослідження висновки є недостатньо обгрунтованими та викликають сумніви у їх правильності.

Посилалися на те, що відповідно до висновку експерта Українського центру судових експертиз Панчошнік І.З. №1-17/12 від 17 грудня 2018 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи встановити чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 , електрографічне зображення якого міститься у графі «Позичальник», нижче реквізитів позичальника в електрофотокопії договору позики, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 15 грудня 2015 року чи іншою особою не виявилося можливим з причин, наведених в п.2 дослідницької частини висновку.

Зазначали, що в п.2 дослідницької частини вказаного висновку вказано, що при порівнянні досліджуваного підпису зі зразками підпису ОСОБА_1 встановлені розбіжності загального вигляду підписів, а також окремих ознак почерку. Разом із збірностями встановлені також і розбіжності розміру письмових знаків, а також окремих ознак почерку.

Вказували, що в дослідницькій частині висновку судово-технічної експертизи документів №17538/17-34/21666-21669/18-34/21670-21672/18-31 від 11 жовтня 2018 року експертами встановлено розбіжні характеристики друкованого тексту лицьової та зворотньої сторони договору позики від 15 грудня 2015 року.

Посилалися на те, що за результатами наведеного дослідження експерти встановили, що такі ознаки як розбіжності за щільністю рядків, структурою штрихів друкованих знаків та експлуатаційними ознаками вузлів механізму друкуючого пристрою на лицьовій та зворотній сторонах договору позики, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , датованого 15 грудня 2015 року є достатньою підставою для висновку про те, що тексти на лицьовій та зворотній сторонах досліджуваного документу надруковані на різних друкуючих пристроях, або на одному і тому ж, але з проміжком часу, за який могла здійснюватися заправка та/або заміна картриджа, ремонт тощо.

Вважають, що виготовлення лицьової та зворотньої сторони договору позики від 15 грудня 2015 року як окремих документів та роздрукування їх на різних друкуючих пристроях є свідченням того, що лицьова сторона договору позики могла бути роздрукована після підписання зворотньої сторони договору позики від 15 грудня 2015 року. Тому навіть в такому випадку неможливо стверджувати про обізнаність та узгодження між сторонами умов договору позики щодо суми боргу, строків повернення, штрафних санкцій, які розміщені на лицьовій стороні договору.

Зазначали, що такі докази, як копія заяви про видачу паспорта (форма 1) від імені ОСОБА_10 з датою одержання паспорта від 10 травня 2003 року; копія сторінки паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_10 серії НОМЕР_1 ; копія заяви про видачу паспорта після зміни прізвища ОСОБА_10 на ОСОБА_11 від 01 грудня 2011 року; копія заяви про видачу паспорта на ім`я ОСОБА_12 від 23 листопада 2011 року; копії сторінки паспорта серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_12 , свідчать про те, що на момент датування договору поруки №1 від 15 грудня 2015 року, в якому паспортні дані ОСОБА_10 вказані: серії НОМЕР_1, виданого 10 травня 2003 року, такого паспорту вже не існувало, ОСОБА_13 став ОСОБА_14 (з 23 листопада 2011 року) та після зміни прізвища двічі змінив паспорт.

Вказували, що з договору поруки №1 від 15 грудня 2015 року та зазначених заяв про видачу паспорта та зміну прізвища ОСОБА_10 на ОСОБА_11 , копій сторінок паспорта ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається, що особи, які підробляли договір поруки №1 від 15 грудня 2015 року та ставили підпис від імені ОСОБА_10 , який і приблизно не схожий на його підпис, ніколи не бачили справжнього підпису ОСОБА_10 та не знали, що останній з 23 листопада 2011 року змінив прізвище.

Посилалися на те, що договір поруки від 15 грудня 2015 року за участю ОСОБА_10 був виготовлений позивачем чи третіми особами, які за ним стоять, виключно для створення штучної підсудності даної справи Білоцерківському міськрайонному суду Київської області. Інакше, яка доцільність звернення з даним позовом саме до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, якщо ОСОБА_4 і ОСОБА_1 зареєстровані в м. Херсоні, ліміт відповідальності ОСОБА_10 в 50 разів меньше суми основного «боргу», ОСОБА_13 знятий з реєстрації місця проживання в м. Біла Церква з 03червня 2014 року.

Зазначали, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінку письмовим відповідям позивача, наданих ним на 10 питань, які були поставлені йому у відзиві на позовну заяву.

Вказували, що необгрунтованою є критична оцінка суду висновку почеркознавчої експертизи експерта Українського центру судових експертиз Панчошнік І.З. №1-17/12 від 17 грудня 2018 року, мотивована судом тим, що під час проведення експертизи експертом використовувалася література, яка не передбачена Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5; експертом не досліджувались оригінали документів, що суперечить Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень; висновок не містить відомостей про попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України.

Посилались на те, що в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 пояснила, що положення згаданої Інструкції не містить прямої заборони проводити почеркознавчу експертизу на підставі фотокопій документів. Протягом останніх 10 років експертами, які проводять почеркознавчі експертизи-фахівцями високого рівня та науковцями розроблені методичні рекомендації для проведення почеркознавчої експертизи на підставі електрофотокопій документів. Таку науково-технічну літературу експерт використала під час проведення експертизи, про що відображено в її висновку. Досвід роботи експерта Панчошнік І.З. в КНДІСЕ протягом 21 років дають їй достатні знання і практичні фахові навички проводити експертизи на підставі електрофотокопій документів. Єдиною вимогою до копій документів як об`єктів експертного дослідження є їх якість. Надані адвокатом Кулаковим В.В. копії документів для проведення дослідження були гарної якості та дозволяли встановити збіжні та розбіжні ознаки підписів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , про що нею відображено у висновку. Якби копії документів, надані для експертизи, були б поганої якості та не давали б експертові можливості ідентифікувати ознаки підписів, то експерт письмово вказала б про це та відмовилася б від проведення експертизи.

Зазначали, що необгрунтованою є критична оцінка суду показань свідка ОСОБА_16 , мотивована судом першої інстанції тим, що він є близьким родичем ОСОБА_1 , а саме його батьком. Якщо суд попередив свідка ОСОБА_16 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та привів його до присяги, то перешкод для його допиту не було.

Зауважували, що надуманим є висновок суду першої інстанції про те, що показання свідка ОСОБА_16 є непослідовними, не точними, містять суперечності з іншими матеріалами справи.

Вказували, що суд першої інстанції, спростовуючи заперечення представників ОСОБА_1 щодо факту знайомства ОСОБА_1 з ОСОБА_4 та ОСОБА_8 безпідставно мотивував це тим, що кримінальне провадження №12017230020001171, відкрите за заявою ОСОБА_1 про підробку договору позики, на даний час зупинено, будь-які процесуальні дії по ньому не проводяться. При цьому як на джерело інформації суд послався на пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Кучера В.В., наданими ним в судовому засіданні. Проте, зазначені в оскаржуваному судовому рішенні відомості про те, що представник ОСОБА_1 - адвокат Кучер В.В. в судовому засіданні повідомив про зупинення кримінального провадження №12017230020001171 спростовуються технічним записом судового засідання. Крім того, відсутність даних про результати розслідування кримінального провадження №12017230020001171 не спростовує факт незнайомства ОСОБА_1 з ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

Посилалися на те, що суд першої інстанції допустив численні порушення норм процесуального права, а саме необґрунтовано відхилив клопотання представників ОСОБА_1 пов`язані із збиранням доказів, чим порушив засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Від представника позивачадо суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні.

Відповідачі у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідач ОСОБА_5 повідомлявся про розгляд справи, в тому числі і через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представники відповідача ОСОБА_1 - Кулаков В.В. та ОСОБА_3 у судове засідання призначене на 11 серпня 2020 року о 12.30 год. не з`явилися, надали до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просили відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки в офісному приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де знаходиться робоче місце представників відповідача ОСОБА_1 в одного із співробітників офісного центру було виявлено захворювання на COVID-19. У зв`язку з чим, всі особи, які працюють в офісному центрі за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і представники відповідача ОСОБА_1 , на даний час перебувають на вимушеній самоізоляції. Вказували, що з наведених причин, вони, як представники відповідача ОСОБА_1 не можуть бути присутніми в судовому засіданні, яке призначене на 12:30 год. 11 серпня 2020 року.

Одночасно з заявою про відкладення розгляду справи, представники відповідача ОСОБА_1 - Кулаков В.В. та ОСОБА_3 подали клопотання, в якому просили під час прийняття постанови за результатами розгляду апеляційної скарги одночасно вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2016 року.

Колегія суддів відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки як вбачається з заяви про відкладення розгляду справи, вона була здана 10 серпня 2020 року до відділу прийому громадян Київського апеляційного суду особисто представниками відповідача ОСОБА_1 - Кулаковим В.В. та ОСОБА_3 . При цьому, останніми не надано доказів на підтвердження обставин викладених у вказаній заяві. Таким чином, зазначені підстави для відкладення розгляду справи визнані неповажними.

Крім того, представники відповідача Белана В.В. надавали пояснення в судовому засіданні апеляційного суду по доводам апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вказаних вимог та того, що відповідачі договірні зобов`язання не виконали.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, досліджуючи борговурозписку чи договір позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічні висновки викладені у постановахВерховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі №6-1967цс15 та Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (№ 61-20376св18).

Згідно з статтями 526, 530, 610, частини 2 статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України)

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частинами 1, 2 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частини 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто, порука є додатковим (акцесорний) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2015 року в місті Херсон між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір позики.

Відповідно до п.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 400000 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення цього договору (1 долар США -23,81 грн.) складало 9524000 грн., а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Згідно з п.п.2, 3 договору позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Позика за цим договором є безпроцентною.

Відповідно до пункту 4 позичальник зобов`язуєтьсяповернути позикодавцю позику в строк та на умовах, передбачених цим договором.

Сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути всю позику до 01 серпня 2016 року (п.5 договору).

За прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20% від несвоєчасно поверненої суми (п.6.1. договору позики).

Згідно з п.п.9, 9.1. договору позики, підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника.

Пунктом 10 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові.

З метою забезпечення виконання зобов`язаньза договором позики, 15 грудня 2015 року в місті Херсон між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір поруки №1, згідно умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за договором позики від 15 грудня 2015 року щодо повернення позики у розмірі 400000 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання цього договору складало 9524000 грн., у строк до 01 серпня 2016 року.

Відповідно до п.2.2 вказаного договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником, згідно основного договору у сумі, що дорівнює 200000 грн.

Укладений між сторонами договір позики підтверджує факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 грошових коштів у позику в розмірі 400000 доларів США, які ОСОБА_1 зобов`язався повернути на обумовлених договором умовах та у відповідний строк - до 01 серпня 2016 року.

Уклавши договір позики та договір поруки №1, на умовах, викладених у них, відповідачі тим самим засвідчили свою згоду та взяли на себе зобов`язання виконувати умови, які були закріплені в договорах.

Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вказані в договорі позики грошові кошти були повернуті позикодавцю у строк, обумовлений в договорі, відповідачами ні до суду першої, ні суду до апеляційної інстанції надано не було.

Оскільки відповідачі не виконали свої зобов`язання за договором позики та договором поруки №1, не повернули взяті у борг кошти у визначений строк, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 15 грудня 2015 року в розмірі 12078400 грн., з яких: 10032000 грн. сума боргу та 2046400 грн. штрафу за прострочення повернення позиви та стягнення з ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 200000 грн.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача ОСОБА_1 вказували на те, що ОСОБА_1 не знайомий з позивачем і відповідачем ОСОБА_6 ( ОСОБА_17 , жодних договорів, в тому числі і договору позики від 15 грудня 2015 року він з ОСОБА_4 не укладав, вказаний договір не підписував і коштів від позивача в борг також не отримував. Зазначали, що у зв`язку з наведеним, відповідач ОСОБА_1 28 березня 2017 року звернувся до правоохоронних органів із заявою про підроблення ОСОБА_4 договору позики від 15 грудня 2015 року, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017230020001171, матеріали кримінального провадження №12017230020001171 скеровано до Корабельного відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області для проведення досудового розслідування.

Так, на підтвердження своїх заперечень відповідач ОСОБА_1 заявляв клопотання про призначення по справі судової технічно-почеркознавчої експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року за клопотанням ОСОБА_1 по справі було призначено судову технічно-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експерту КНДІСЕ.

За результатом проведення судової почеркознавчої експертизи було складено висновок експерта №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року, а за результатом проведення судово-технічної експертизи документів складеновисновок експертів №17538/17-34/21666 ?21669/18-34/21670?21672/18-31 від 11 жовтня 2018 року.

Відповідно до висновку експерта КНДІСЕ за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року, складеного судовим експертом Красюком І.П.:

1) Підпис від імені ОСОБА_1 в договорі позики від 15 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в розділі цього договору «Підписи сторін» в графі «Позичальник» виконано рукописним способом, а саме кульковою ручкою, без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.

2) Підпис від імені ОСОБА_1 в договорі позики від 15 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в розділі цього договору «Підписи сторін» в графі «Позичальник», виконаний ОСОБА_1 .

Згідно висновку експертів КНДІСЕ №17538/17-34/21666?21669/18-34/21670 ?21672/18-31 від 11 жовтня 2018 року, складеного судовими експертами ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 :

1) Підписи в графі «Позикодавець» від імені ОСОБА_4 та підпису в графі «Позичальник» від імені ОСОБА_1 , які містяться в досліджуваному договорі позики, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , датованому 15 грудня 2015 року, виконані рукописно кульковими ручками, спорядженими пастами синьо-фіолетового кольору різних відтінків.

2) Друкований текст в договорі позики, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , датованому 15 грудня 2015 року, нанесений електрофотографічним способом з використанням друкуючого пристрою (пристроїв) з лазерним способом друку тонером чорного кольору.

3) Підпис від імені ОСОБА_1 виконаний після нанесення друкованого тексту на зворотній сторінці договору позики, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , датованого 15 грудня 2015 року.

4) Встановити період виконання підпису в графі «Позикодавець» від імені ОСОБА_4 та підпису в графі «Позичальник» від імені ОСОБА_1 , які містяться в досліджуваному договорі позики, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , датованому 15 грудня 2015 року, не представляється можливим з причини відсутності придатних для порівняння зразків.

5) Встановити період виготовлення договору позики, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , датованого 15 грудня 2015 року, не представляється можливим з причини відсутності придатних зразків порівняння для штрих підпису в графі «Позикодавець» від імені ОСОБА_4 та підпису в графі «Позичальник» від імені ОСОБА_1 , та відсутності у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення часу виконання друкованих текстів, нанесених використанням друкуючих пристроїв з лазерним способом друку.

Представники відповідача ОСОБА_1 на підтвердження доводів про те, що відповідачі не укладали з позивачем договору позики та договору поруки №1 від 15 грудня 2015 року надали до суду: Рецензію №154 від 30 вересня 2019 року на висновок експерта КНДІСЕ Красюка І.П. №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року та висновок експерта Українського центру судових експертиз Панчошнік І.З. №1-17/12 від 17 грудня 2018 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідно до Рецензії на «висновок №17539/17540/17-32 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи», складений 28 листопада 2017 року судовим експертом Київського НДІСЕ МЮ України Красюком І.П., яка складена рецензентом Української експертної компанії Кострубом А.М. №154 від 30 вересня 2019 року судова почеркознавча експертиза, проведена на підставі ухвали про призначення судової технічно-почеркознавчої експертизи, винесеної суддями Апеляційного суду Київської області у цивільній справі 3357/12897/16-ц, за результатами проведення якої судовим експертом Київського НДІСЕ МЮ України Красюком І.П. складено висновок експерта №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року є неповною та необ`єктивною, а зроблені в результаті дослідження висновки є недостатньо обгрунтованими та викликають сумнів у їх правильності.

Колегія суддів відхиляє долучену представником відповідача Рецензію на «висновок №17539/17540/17-32 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи», складений 28 листопада 2017 року судовим експертом Київського НДІСЕ МЮ України Красюком І.П., яка складена рецензентом Української експертної компанії Кострубом А.М. виходячи з наступного.

Порядок проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, складених судовими експертами науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України, на час складання Рецензії був визначений Порядком проведення рецензуваннявисновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25 травня 2015 року №755/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 травня 2015 за №605/27050.

Згідно п.п.2, 3 Розділу І вказаного Порядку метою рецензування висновків є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків.

Підставами для рецензування висновків експертів є:

1) План рецензування висновків судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України;

2) Графік проведення планових перевірок організації діяльності судових експертів, що не є працівниками державних спеціалізованих установ;

3) Договір або План щодо підготовки (стажування) фахівця, який має намір отримати (підтвердити) кваліфікацію судового експерта;

4) Доручення Міністерства юстиції України.

Відповідно до п.1 Розділу II Порядку рецензування висновків експертів проводиться співробітниками НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок, та не менше ніж трирічний стаж експертної роботи.

У п.5 Розділу II Порядку зазначено, що Рецензія містить розгорнуту характеристику висновку з точки зору його відповідності вимогам законодавства про судову експертизу та застосування методів і методик проведення судових експертиз.

Згідно з п.8 Розділу II Порядку якщо рецензентом встановлено, що висновок експерта містить недоліки, у рецензії зазначаються положення нормативно-правових актів та/або методик проведення судових експертиз (методичних рекомендацій), яких не дотримано експертом під час складання висновку.

В той же час Рецензія №154 від 30 вересня 2019 року, на яку посилаються представники відповідача ОСОБА_1 на обгрунтування своїх доводів, не відповідає зазначим вище вимогам, а саме: підставою для рецензування висновку експерта КНДІСЕ Красюка І.П. №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року, всупереч Порядку №605/27050, стало звернення відповідача ОСОБА_1 ; Рецензію підготовлено особою, яка не є працівником державних спеціалізованих установ; в Рецензії не зазначено чітко положення нормативно-правових актів та/або методик проведення судових експертиз (методичних рекомендацій), яких не дотримано експертом під час складання висновку, а лише описано ніби то певні недоліки в описі дослідницької частини.

Тобто, Рецензія №154 від 30 вересня 2019 року була проведена всупереч встановленому порядку рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, складених судовими експертами науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Рецензія не є тим доказом в розумінні закону, який спростовує висновок експертизи, оскільки процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі.

Інститут рецензування висновків судових експертів є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта.

Метою рецензування висновків судових експертів згідно з пунктом 2 Порядку є «вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків». Таким чином, процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі, а Порядок не передбачає надання рецензії на висновок експерта на розгляд суду чи інших учасників судового процесу.

Надаючи оцінку висновку експерта Українського центру судових експертиз Панчошнік І.З. №1-17/12 від 17 грудня 2018 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою адвоката Кулакова В.В. щодо його належності як доказу, колегія суддів виходить з наступного.

Частинами 1, 2, 6 статті 106 ЦПК України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Проведення судових експертиз врегульовано Законом України «Про судову експертизу» у статті 1 якого визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про судову експертизу, застосовуються правила міжнародного договору України «стаття 2 Закону).

Згідно з статтею 3 вказаного Закону судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.

Відповідно до ч.ч.1, 3 статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до п. 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року почеркознавча експертиза віднесена до криміналістичних експертиз.

Згідно з ст.7 Закону України «Про судову експертизу» виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Відповідно до п.3.5 розділу ІІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 №53/5 (чинної на час проведення вказаної експертизи), коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

При цьому, як вбачається з висновку експерта ОСОБА_15 разом із заявою адвоката Кулакова В.В. були надані: електрофотокопію договору поруки №1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від 15 грудня 2015 року; електрофотокопію договору позики, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 15 грудня 2015 року; електрофотокопію вимоги 1/12/2016, складеної від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_6 від 01 грудня 2016 року; електрофотокопію позовної заяви про стягнення заборгованості, складеної від імені ОСОБА_4 до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року; електрофотокопію Угоди про надання адвокатської допомоги укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_23 від 14 грудня 2016 року; електрофотокопію Заяви від імені ОСОБА_4 на ім`я начальника відділу примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області ОСОБА_24 від 21 березня 2017 року; електрофотокопію заяви від імені ОСОБА_4 на ім`я начальника відділу примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області ОСОБА_24 від 05 квітня 2017 року; вільні зразки підписів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Також у висновку зазначено, що для порівняльного дослідження надані зразки підпису:

ОСОБА_6 вільні: в електрофотокопії Заяви в видачу паспорта (Форма 1) від імені ОСОБА_25 з датою одержання паспорта від 10 травня 2003 року; в електрофотокопії сторінки паспорта виданого на ім`я ОСОБА_25 , серії CM № 522795(сторінка з датою видачі паспорта відсутня); в електрофотокопії Заяви про видачу паспорта після зміни прізвища ОСОБА_25 на ОСОБА_11 (Додаток 1 до п.3 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України) від 01 грудня 2011 року; у Заяві про видачу паспорта на ім`я ОСОБА_12 (Додаток 1 до п.3 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України) від 23 грудня 2011 року; в електрофотокопії сторінки паспорта, серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_12 (сторінка з датою видачі паспорта відсутня).

ОСОБА_1 : вільні: в електрофотокопії договору купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_28 від 14 липня 2017 року; в електрофотокопії Договору купівлі-продажу, укладеному між ТОВ «Укрфнафтоекотехнології» та гр. ОСОБА_1 від 02 березня 2017 року; електрофотокопії Договору купівлі-продажу квартири, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_16 від 19 лютого 2009 року; в електрофотокопії Довіреності від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_29 .

Тобто вказаний висновок було проведено в порушення вищезазначої методики по копіям документів, оскільки для проведення почерковознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 жодних коштів від позивача в борг не отримував та договору позики не підписував не заслуговують на увагу, адже факт укладення сторонами договору позики від 15 грудня 2015 року не спростований належними і допустимими доказами.

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2019 року Київським апеляційним судом було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - Кулакова В.В. про виклик і допит в судовому засіданні судового експерта ОСОБА_30 , який складав висновок №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року та експерта Українського центру судових експертиз Панчошнік І.З., яка складала висновок №1-17/12 від 17 грудня 2018 року.

Судовий експерт ОСОБА_30 у судовому засіданні апеляційного суду свій висновок №17539/17540/17-32 від 28 листопада 2017 року підтвердив. Вказував на те, що при порівнянні досліджуваного підпису від імені ОСОБА_1 в договорі позики від 15 грудня 2015 року із особистими зразками підпису ОСОБА_1 було встановлено співпадіння по більшості загальним ознакам. Зазначав, що суттєвих розбіжностей встановлено не було.

Експерт ОСОБА_15 у судовому засіданні апеляційного суду підтвердила свій висновок №1-17/12 від 17 грудня 2018 року. Пояснила, що дослідження проводилося на підставі електрофотокопій досліджуваних документів та нею при проведенні почеркознавчої експертизи використовувалась література, яка зазначена у вказаному висновку. Вказувала, що для правильного висновку електрофотокопії мають бути дуже гарної якості, в даному випадку електрофотокопіїбули хорошої якості. Зазначала, що вона дійшла висновку про те, що встановити ОСОБА_1 або іншою особою виконано досліджуваний підпис у графі «Позичальник» у договорі позики від 15 грудня 2015 року не виявилось можливим, оскільки їй було недостатньо збіжних або розбіжних ознак для того, щоб вона дійшла до категоричного висновку.

Доводи апеляційної скарги про те, що в дослідницький частині висновку судово-технічної експертизи документів №17538/17-34/21666?21669/18-34/21670 ?21672/18-31 від 11 жовтня 2018 року встановлені розбіжності характеристики друкованого тексту лицьової та зворотної сторони договору позики від 15 грудня 2015 року, що є достатньою підставою для висновку про те, що тексти на лицьовій та зворотній стороні зазначеного договору надруковані на різних друкуючих пристроях або на одному і тому ж, але з проміжком часу, за якій могла здійснюватися заправка картриджу та/або заміна картриджу, ремонт, тощо, колегія суддів відхиляє, оскільки в зазначеному висновку судово-технічної експертизи від 11 жовтня 2018 року відсутнійвисновок про те, що тексти на лицьовій та зворотній стороні зазначеного договору надруковані на різних друкуючих пристроях або на одному і тому ж, так як це не було предметом дослідження даної судової експертизи.

Щодо доводів апелянтів про те, що існують копії документів, які свідчать про те, що на момент укладання договору поруки №1 від 15 грудня 2015 року - паспортні дані ОСОБА_10 не існували, так як останній після зміни прізвища став ОСОБА_11 , колегія суддів вважає необхідним зазначити, що факт укладення договору поруки №1 від 15 грудня 2015 року відповідачем ОСОБА_5 не оспорюється.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про підроблення ОСОБА_31 договору позики від 15 грудня 2015 року, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017230020001171, матеріали кримінального провадження №12017230020001171 скеровано до Корабельного відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області для проведення досудового розслідування.

Представники відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні як суду першої, так і суду апеляційної інстанції вказували на те, що на даний час вказане кримінальне провадження зупинено, будь-які процесуальні дії по ньому не проводяться.

Крім того, 29 березня 2018 року слідчим управління ГУНП в містіКиєві відкрито кримінальне провадження №12018100000000314 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 384 КК України за завідомо неправдивий висновок експерта від 28 листопада 2017 року №17539/17540/17-32.

Разом з тим, відомості про вручення будь-якій особі підозри або наявності обвинувального вироку суду у вищевказаних кримінальних провадженнях сторона відповідача ОСОБА_1 не надала.

При цьому слід зазначити, що наявність відкритих кримінальних проваджень не підтверджує обставин про які вказує відповідач ОСОБА_1 , оскільки обставини в контексті кримінального провадження можуть підтверджуватись виключно рішенням суду, яке набрало законної сили або обвинувальним актом.

Проте, у ні у кримінальному провадженні №12017230020001171, ні у кримінальному провадженні №12018100000000314 таке судове рішення не постановлено.

Сам факт внесення відповідних відомостей до ЄРДР не може викликати сумнів у підписанні ОСОБА_1 договору позики від 15 грудня 2015 року та викликати сумнів у правдивості висновку експертаКрасюка І.М. від 28 листопада 2017 року №17539/17540/17-32.

При цьому, зазначений договір позики не визнаний недійсним.

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що відсутність даних про результати кримінального провадження №12017230020001171 не спростовує факт незнайомства ОСОБА_1 з ОСОБА_4 та ОСОБА_32 спростовується вищевикладеним.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дана вірна оцінка показам свідка ОСОБА_16 та витягу ТСЦ МВС 6541 про зареєстрований транспортний засіб MERCEDES-BENZ S550 5461, 2011 року випуску, за гр. ОСОБА_16 .

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що витяг ТСЦ МВС 6541 на який посилається сторона відповідача ОСОБА_1 та копія договору купівлі-продажу транспортного засобу №244 від 15 грудня 2015 року, який ОСОБА_1 від імені ОСОБА_33 підписав, діючи на підставі нотаріальної довіреності не можуть підтверджувати, що протягом всього дня ОСОБА_1 перебуваву Сервісному центрі 6541 МВС України у місті Херсон.

При цьому, переоформлення 15 грудня 2015 року автомобіля у Територіальному сервісному центрі 6541 не свідчить про неможливість укладення протягом цього ж дня у місті Херсоні договору позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку письмовим відповідям позивача, наданих на питання у відзиві на позовну заяву колегія суддів відхиляє, оскільки як зазначив Європейський суд з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, вказані покази не спростовують факту укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 договору позики від 15 грудня 2015 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вчинена сторонами письмова форма договору позики та договору поруки №1 від 15 грудня 2015 року є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Своїми підписами сторони засвідчили, що їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Отже, є вірним висновк суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 .

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року без змін, а відтак відсутні підстави для задоволення клопотання представників відповідача ОСОБА_1 - Кулакова В.В. та ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2016 року.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представників відповідача ОСОБА_1 - Кулакова Віталія Вікторовича , ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2020 року.

Головуючий:

Судді: