ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 727/1829/17

провадження № 61-1075св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 серпня 2017 року, ухвалене у складі судді Смотрицького В. Г., та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 5 грудня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 28 березня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 уклало кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит в сумі 310 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 27,60% річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язання не виконувала, у зв`язку з чим станом на 31 січня 2017 року утворилась заборгованість в сумі 11 889,27 грн, яку банк просив стягнути.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 серпня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 7 836,92 грн, з яких: 805,66 грн заборгованості за тілом кредиту та 7 341,26 грн заборгованості за процентами.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 28 березня 2013 року та Тарифи, яка підписана ОСОБА_1 , разом складають кредитний договір.

Встановивши, що позичальник не виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника заборгованості за тілом кредиту і процентами.

Суд першої інстанції вказував на те, що вимоги банку про стягнення з позичальника пені, комісії та штрафу задоволенню не підлягають, оскільки Умови і правила надання банківських послуг, якими передбачено обов`язок зі сплати штрафних санкцій, не містять підпису ОСОБА_1 ; крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного сторонами.

Не застосував суд першої інстанції і наслідки спливу позовної давності, оскільки вважав, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з 1 квітня 2018 року, тобто з наступного дня за останнім днем строку дії картки, а з відповідним позовом банк звернувся з 23 лютого 2017 року. Встановив суд першої інстанції і те, що відповідач користувалась кредитними коштами, а саме знімала кредитні кошти та періодично здійснювала поповнення відповідної кредитної картки, що свідчить про переривання позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 5 грудня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 16 січня 2018 року про виправлення описки, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 серпня 2017 року змінено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 305,66 грн та заборгованість за процентами в сумі 4 987,17 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, зокрема, з 805,66 грн до 305,66 грн, апеляційний суд встановив, що тіло кредиту за спірним кредитним договором складає 310 грн, неповернена його частина - 305,66 грн.

Зменшуючи розмір заборгованості за процентами, апеляційний суд вказував на те, що кредитним договором не визначений розмір процентів після закінчення строку дії договору, тому їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Врахувавши закінчення строку дії договору, укладеного сторонами 28 лютого 2013 року, апеляційний суд вважав, що розмір процентів з жовтня 2016 року до січня 2017 року необхідно визначати на рівні облікової ставки Національного банку України, тому зменшив суму заборгованості за процентами з 7 341,26 грн до 4 987,17.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею, комісією та штрафами в апеляційному порядку не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2018 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 5 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зокрема, заявник вказувала на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, судами залишено поза увагою її доводи про те, що Умови і Правила надання банківських послуг вона не підписувала, а, відтак, правових підстав для стягнення заборгованості за цим кредитним договором не було. Також зазначала те, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме надані позивачем Умови і Правила надання банківських послуг були додатком до підписаної нею анкети-заяви. Враховуючи викладене, заявник просила судові рішення скасувати і у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 лютого 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 310 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві ОСОБА_1 погодилася з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором на 31 січня 2017 року складала 11 889,27 грн, яка включала 805,66 грн - заборгованості за кредитом, 7 341,26 грн - заборгованості за процентами, 2 700 грн - заборгованості за пенею і комісією, а також 500 грн - штрафу (фіксована частина) та 542,35 грн - штрафу (процентна складова).

Апеляційний суд також встановив, що 11 березня 2014 року ОСОБА_1 отримала додаткову картку № НОМЕР_1 з терміном дії до жовтня 2017 року та 25 липня 2014 року додаткову картку № НОМЕР_2 - до березня 2018 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, банк посилався на те, 28 лютого 2013 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Внаслідок неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 11 889, 27 грн з яких: 805,66 грн - заборгованості за кредитом, 7 341,26 грн - заборгованості за процентами, 2 700 грн - заборгованості за пенею і комісією, а також 500 грн - штрафу (фіксована частина) та 542,35 грн - штрафу (процентна складова).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею, комісією та штрафами, суд першої інстанції виходив з безпідставності цих вимог, оскільки Умови і правила надання банківських послуг не підписані відповідачем.

У цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд встановив, що за умовами укладеного сторонами кредитного договору відповідач отримала кредит у розмірі 310 грн і не виконала зобов`язання з повернення кредиту в сумі 305,66 грн, тому вважав помилковим висновок суду першої інстанції щодо покладення на відповідача обов`язку з повернення кредиту в сумі 805,66 грн. Також апеляційний суд вказував, що у матеріалах справи відсутні докази збільшення кредитного ліміту.

Зменшуючи розмір заборгованості за процентами, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Апеляційний суд вказував на те, що договором від 28 лютого 2013 року не визначено розмір процентів після спливу строку його дії, тому, врахувавши закінчення строку дії договору, дійшов висновку про обрахування розміру процентів з жовтня 2016 року до січня 2017 року на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що розмір процентів, який підлягає стягненню в межах позовних вимог за період з жовтня 2014 року до вересня 2016 року, відповідно до розрахунку заборгованості складає 4 972,56 грн, а з жовтня 2016 року до січня 2017 року - за обліковою ставкою Національного банку України і визначив їх у розмірі 14,61 грн.

Проте з такими висновками апеляційного суду в цій частині погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 28 лютого 2013 року процентна ставка не зазначена.

АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі її розмір і порядок нарахування, послалося на Умови і правила надання банківських послуг і Тарифи з обслуговування кредитної карти «Універсальна» як на невід`ємні частини договору про надання банківських послуг.

Вирішуючи справу, судами попередніх інстанцій встановлено, що додані до позовної заяви Умови і правила надання банківських послуг позичальником ОСОБА_1 не підписані.

Отже, за відсутності доказів того, що саме додані до позову Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи банку розуміла ОСОБА_1 при поданні анкети-заяви, ознайомилася та погодилася із ними, ці Умови та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма укладеного із відповідачем договору про надання банківських послуг.

Такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

При зверненні до банка 28 лютого 2013 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву, у якій не визначено розмір процентної ставки за користування кредитом, а лише зазначено про бажання отримати кредитну карту «Універсальна», тобто сторони у розумінні цивільного законодавства не погодили розмір та підстави стягнення процентів.

Позовних вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» не заявив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 9 квітня 1985 року № 39/248, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За таких обставин немає підстав для висновку, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог законодавства щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з нею саме тих умов, які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку і розмірів нарахування процентів.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом у розмірі 4 987,17 грн, нарахованих позичальнику відповідно до Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів з обслуговування кредитної картки «Універсальна».

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, вирішуючи справу в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом у розмірі 4 987,17 грн, неправильно застосували норми матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 5 грудня 2017 року у відповідних частинах і ухвалює у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Врахувавши, що відповідач фактично отримала 310 грн і використала кредитні кошти у розмірі 305,66 грн, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 305,66 грн.

Щодо судових витрат

Пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в

позові на позивача.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи залишення рішення апеляційного суду без змін у частині стягнення тіла кредиту і скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом та відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині, з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарг у сумі 3 568,50 грн, а з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 40 грн за подання позовної заяви.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат та рішення апеляційного суду у відповідній частині підлягають скасуванню із покладенням на позивача зобов`язання сплатити ОСОБА_1 3 528,50 грн.

Керуючись статями 400, 410, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статями 141, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 2 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 5 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 2 серпня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судових витрат у розмірі 1 096,32 грн та рішення суду апеляційної інстанції у цій частині скасувати.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 528,50 грн.

У іншій частині рішення апеляційного суду Чернівецької області від 5 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов