ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 серпня 2020 року Справа № 903/770/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд " Акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії " Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

про стягнення 366 727,26грн. неустойки

за відсутності учасників справи

встановив: позивач - АТ "Українська залізниця в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд " АТ "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько -Тернопільське територіальне управління" філії " Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича, в якому просить суд стягнути 366 727,26грн. неустойки. Також просить покласти на відповідача судові витрати по справі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на закінчення 30.06.2018р. договору оренди нерухомого мана від 20.12.2010р. за №582, укладеного з відповідачем, та неповернення відповідачем позивачу орендованого майна за актом приймання-передачі, що стало підставою для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до п.10.11 Договору та п.2 ст.785 ЦК України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2020р. справу №903/770/19 розподілено судді Слободян О.Г.

Ухвалою суду від 21.02.2020р. суддею Слободян О.Г. прийнято справу №903/770/19 до розгляду зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 17.03.2020р.

Ухвалою суду від 17.03.2020 продовжено строк підготовчого провадження до 21.05.2020; відкладено підготовче засідання на "28" квітня 2020 р.; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача- Регіональне відділення фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

01.04.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№01-57/2334/20), в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю, необгрунтованістю та незаконністю, зважаючи на пропущений спеціальний строк позовної давності. Представник зазначає, що п.3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання договірного зобов`язання припиняється через 6 місяців з дня, коли боржник повинен був виконати зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 6 ст. 232 ГК України). Тобто навіть у випадку нарахування вказаної неустойки позивачем, за законом вона може бути нарахована тільки за 6 місяців, навіть якщо боржник і затримує виконання зобов`язань на 12 місяців і довше. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Отже аналіз наведених норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Вважає, що оскільки орендоване майно згідно Договору оренди мало б бути повернене відповідачем позивачу у строк до 04 липня 2018 року включно, однак цього у зазначених правовідносинах сторін не відбулось, спеціальна позовна давність для подальшого стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати має вираховуватись з 05 липня 2018 року та закінчилась 05 липня 2019 року. Поряд з цим відповідну позовну заяву щодо стягнення неустойки згідно п. 10.11. Договору оренди, позивач скерував до суду, а суд відкрив провадження 27 вересня 2019 р., тобто з пропуском позовної давності.

06.04.2020 представник позивача надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх.01-57/2381/20), в якій зазначає, що застосування до позову спеціальної позовної давності, передбаченої п.1 ст.258 ЦК України, є неправильним, а тому просить задовольнити позов. При цьому він, посилаючись на практику ВСУ, вказує, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Неустойка (ст.785 ЦК України) є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність. Отже, позовна вимога про стягнення неустойки в сумі 366727,26грн. пред`явлена позивачем в межах трьох річного строку позовної давності.

13.04.2020 третьою особою- Регіональним відділенням фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях надіслано на адресу суду пояснення по справі (вх.№01-57/2553/20), в якому зазначено, що відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014 № 200, абзацу 2 пункту 2 Статуту ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, ПАТ "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав та обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту. Листом № 11-04-2873 від 31.12.2015 регіональне відділення повідомило орендаря про зміну власника майна переданого йому в оренду для подальшого врегулювання орендних відносин з ПАТ "Українська залізниця".

Ухвалою суду від 12.05.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "19" травня 2020 р.

Ухвалою суду від 19.05.2020р. постановлено відкласти розгляд справи по суті на "16" червня 2020 р.

Ухвалою суду від 16.06.2020 продовжено строк розгляду справи по суті на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та відкладено розгляд справи по суті на "15" липня 2020 р.

Ухвалою суду від 15.07.2020 відкладено розгляд справи по суті на 10.08.2020.

Ухвали суду внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, а також надіслані та отримані сторонами, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

04.08.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про продовження процесуальних стороків (вх.№01-69/27/20). Представник просить поновити та продовжити процесуальні строки підготовчого провадження у справі до закінчення карантину в регіоні та в державі вцілому.

Заяву представника відповідача про продовження процесуальних строків підготовчого провадження судом залишено без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом

Статтею 15 ГПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Положеннями ч.4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Суд неодноразово відкладав підготовче засідання та розгляд справи по суті за клопотаннями відповідача, а також, продовжував строки її розгляду.

Про обізнаність щодо розгляду справи по суті, призначеного на 10.08.2020 відповідачем свідчить його заява про продовження процесуальних строків, подана нарочно до суду через канцелярію.

Отже, суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення сторін про вчинення процесуальних дій.

Крім того, відповідачем були висловлені свої заперечення щодо позову та подано останнім відзив на позов, також не було наведено поважних причин (хвороба, відсутність у місті тощо) неможливості з`явитися у судове засідання та прийняти участь у розгляді справи по суті.

Водночас, суд повідомляє, що згідно Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом (Закон набрав чинності 17.07.2020р.).

Учасники справи в судове засідання 10.08.2020 не з`явилися.

10.08.2020 від позивача надійшло клопотання (вх.№01-57/4990/20), в якому він підтримує позовні вимоги та просить проводити розгляд справи по суті без його участі у зв`язку з неявкою інших учасників справи в судове засідання.

Частинами 1 та 3 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності учасників справи.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, господарський суд встановив наступне.

20 грудня 2010 року між Регіональним відділейням Фонду державного майна України по Волинській області (Орендодавець) та ФОП Кавасом В.С. (Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 582.

Відповідно до п.п. 1.1-1.2 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: будівлю кафе № 4 площею 188,8 кв. м. (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ346) з благоустроєм- (площадка площею 81,7 кв. м), ВП «Станція Ковель» ДТГО «Львівська залізниця» (далі - майно), що знаходиться за адресою: Волинська область , місто Ковель бульвар Л. Українки, 39-Б та перебуває на балансі ВП «Станція Ковель» (код за ЄДРПОУ 01070770) ДТГО «Львівська залізниця» (код за ЄДРПОУ 01059900) (далі- Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 31.07.2010, виконаним суб`єктом оціночної діяльності приватним підприємцем Янчуком О.Г. І становить за незалежною оцінкою 442 628,00 грн. без врахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою використаення його для здійснення торгівлі непродовольчими та продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи.

Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного Майна і становить 6920грн. за базовий місяць оренди (вересень 2010 року) без ПДВ. (п.3.1 Договору).

Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3 Договору).

Згідно п.п.5.9 - 5.10 Договору Орендар зобов`язаний щомісячно до 12 числа, наступного за звітним, надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць. На вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння. У разі припинення або розірвання Договору оренди повернути Балансоутритмувачу, за погодження з Орендодавцем, орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного стану та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі рогіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Відповідно до п.п.10.9 - 10.11 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу за погодженням з Орендодавцем. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверенним Балансоутримувачу з моменту підписання Сторонами акта приймання-передавання за погодженням з Орендодавцем. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про поверення Майна покладається на Орендаря. Якщо Орендар не виконує обов`язку щодо поверння Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення.

В подальшому до даного договору оренди між сторонами було укладено додаткові договори: №1 від 01.11.2012, №2 від 18.12.2013, №3 від 15.07.2014, №4 від 19.12.2014, №5 від 31.03.2015, №6 від 20.07.2015 та додаткові договори від 29.01.2016, від 26.10.2016, від 31.03.2016, від 30.06.2016, від 01.08.2016, від 17.11.2016, від 15.12.2017, від 11.07.2017, від 07.04.2017, від 09.01.2018, від 25.04.2018.

Додатковим договором № 1 від 01.11.2012 року в пункт 1.1. Договору оренди слова «ВП «Станція Ковель» замінено на слова: «ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень»

Додатковим договором № 3 від 15.07.2014 року в пункті 1.1. Договору оренди слова "на балансі ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» замінено на слова «на балансі ВП «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3».

Додатковою угодою до договору оренди від 29.01.2016 року внесено зміни в договір оренди нерухомого майна від 20.12.2010 року за № 582 та встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

У тексті договору найменування «відокремлений підрозділ «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3» ДТГО «Львівська залізниця» замінено на - виробничий структурний підрозділ «Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Додатковим договором від 29.01.2016 також внесено зміни в пункт 3.6. Договору та викладено в наступній редакції: 100% не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - підрозділ Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Пунктом 10.1 Договору оренди (з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що цей Договір діє до 30.06.2018 включно без подальшого продовження.

Договір оренди нерухомого майна та додаткові договори до нього підписані сторонами та завірені їх печатками без зауважень та заперечень.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 02.09.2015 року № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 52), наказу № 362 від 22.05. 2017 року «Про деякі питання діяльності ПАТ «Укрзалізниця», наказу № 7 від 20.06.2017 року «Про введення в дію положення про виробничий підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» виробничий структурний підрозділ «Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 01.07.2017 року реорганізовано шляхом приєднання у виробничий підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у складі юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Додатковим договором від 15.12.2017 року у тексті Договору найменування «Виробничий структурний підрозділ «Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» замінено на виробничий підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 «Юридичний статус підрозділу» «Положення про виробничий структурний підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (далі - Положення), затвердженого наказом філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця» від 19.07.2019 року за № 167, виробничий структурний підрозділ «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця» є виробничим структурним підрозділом філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія) входить до її складу, знаходиться у виробничому та адміністративному підпорядкуванні Філії та функціонального структурного підрозділу «Львівська дирекція» філії та діє від імені Товариства. Підрозділ не має статусу юридичної особи або відокремленого підрозділу Товариства, не підлягає державній реєстрації та здійснює делеговані Товариством, Філією та Дирекцією повноваження відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Філії.

Згідно з п. 7.1.4. Положення про виробничий структурний підрозділ «Рівненсько- Тернопільське територіальне управління» філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця», підрозділ має право в інтересах Товариства, за дорученням Філії та Дирекції, в межах наданих Товариством та Філією повноважень, встановлених цим Положенням, Положенням про Філію, Положенням про Дирекцію, Статутом Товариства, рішеннями органів Товариства відповідно до встановленого у Товаристві порядку вчиняти дії, необхідні для здійснення Підрозділом фінансово-господарської діяльності, а саме: представляти інтереси Товариства, філії та усіх без виключення її структурних (функціональних та виробничих) підрозділів у судах усіх інстанцій та юрисдикцій, в тому числі в судах загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах, вести претензійно- позовну роботу, пов`язану з виконанням судових рішень та інших виконавчих документів.

В пункті 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735 зазначено, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Як вказано вище, укладений між сторонами Договір оренди діяв до 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження.

27.04.2018 листом за № ФБМЕС-01/239 позивач за підписом першого заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Ю.Б. Мруця та головного бухгалтера О.П. Красносільської на адресу ФОП Каваса В.С. надіслав заяву про припинення дії договору оренди № 582 від 20.12.2010 року, що підтверджується журналом реєстрації вихідної пошти філії.

Вказаний лист отриманий відповідачем 28.05.2018, що підтверджується реєстром вручення орендарям по ст.Ковель заяв про припинення дії договорів оренди.

25.09.2018 позивач на адресу відповідача надіслав лист № 2171 про нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної орендної плати за користування майном та зміну банківських реквізитів, а також надіслано рахунки № 15 від 24.09.2018 та №50 від 30.09.2018 щодо сплати нарахованої неустойки з актами звірки взаємних розрахунків. Вказані документи отримані відповідачем 29.10.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання.

29.10.2018 відповідачем здійснено оплату в сумі 40 000 грн., 28.11.2018 - в сумі 41 000 грн. та 26.12.2018 - в сумі 41500грн.. В призначенні платежу вказано: попередня оплата за оренду приміщень за листопад місяць 2018, грудень 2018 та січень 2019 відповідно згідно договору 577 від 26.11.2010, 581, 582 від 20.12.2010, що підтверджується виписками банку та платіжними дорученнями.

24.10.2018 позивачем на електронну адресу відповідача додатково було надіслано лист щодо нарахування неустойки згідно договору № 582 від 20.12.2010, щодо зміни банківських реквізитів, неустойки по договору № 582 (липень-серпень), неустойка за вересень, акти звірки станом 24.09.2018 та станом на 22.10.2018.

Доказом про те, що дані повідомлення відповідачем були отримані є також те, що останній здійснював перерахування платежів на нові реквізити, які йому були повідомлені позивачем.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2018 року № 938 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця», затверджено нову редакцію статуту товариства.

27 листопада 2018 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту Укрзалізниці, зокрема, в частині зміни найменування товариства на акціонерне товариство «Українська залізниця», скорочено-АТ «Укрзалізниця».

На даний час майно, що перебувало в оренді відповідача, знаходиться на балансі виробничого структурного підрозділу «Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця».

На підставі п.10.11 Договору, п. 2 ст. 785 ЦК України, позивач виставляв відповідачу рахунки про сплату неустойки: № 15 від 24.09.2018 на суму 107 782,52 грн., №50 від 30.09.2018 на суму 54 887,68 грн., № 84 від 31.10.2018 на суму 55 820,77 грн., № 117 від 30.11.2018 на суму 56 602,26 грн., № 148 від 30.12.2018 на суму 57 055,08 грн., № 12 від 31.01.2019 на суму 57 625,63 грн., № 43 від 28.02.2019 на суму 57 913,76 грн., № 74 від 31.03.2019 на суму 58 434,96 грн., № 105 від 26.04.2019 на суму 59 019,33 грн., № 136 від 31.05.2019 на суму 59 432,47 грн., № 167 від 27.06.2019 на суму 59 135,30 грн.

Крім того, разом з рахунками позивач надсилав відповідачу акти звірок взаємних розрахунків, які відповідач не підписував та не повертав позивачу.

В зв`язку з тим, що в платіжних дорученнях відповідач вказував як оплату по договорах оренди № 582, № 581, № 577 однією сумою без зазначення, яка сума повинна бути зарахована на кожен з цих договорів, відсутністю можливості здійснити звірку по договорах оренди, позивачем в першу чергу здійснювалося зарахування цих сум в рахунок договору № 582 від 20.12.2010.

06.02.2019 за №274 позивачем, з метою добровільного врегулювання спору, на адресу відповідача була надіслана претензія щодо сплати неустойки по договорах оренди №582, №581 та №577, яка залишена останнім без розгляду та задоволення.

Таким чином, за користування орендованим майном після закінчення дії договору, станом на 30.06.2019 позивач нарахував відповідачу заборгованість у вигляді неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення згідно договору оренди № 582 від 20.12.2020 на суму 366727,26грн. і звернувся з позовом до суду.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Нормами ч. 2 ст. 291 ГК України встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічна норма закріплена також у ч. 1 ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У відповідності до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 цього Закону у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідно до 1 ч. ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Як встановлено судом, термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018. Отже, договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку. Водночас, відповідач, незважаючи на листи позивача про припинення дії договору оренди, не повернув балансоутримувачу орендоване майно шляхом підписання акту приймання-передачі згідно умов договору та не звільнив займане приміщення.

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України наслідки пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму).

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Станом на 30.06.2019 позивач нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за за користування майном за час прострочення на суму 366727,26грн.

На день розгляду спору доказів сплати відповідачем неустойки за користування державним майном, суду не надано.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 366727,26грн. неустойки з відповідача.

Доводи відповідача стосовно того, що строк позовної давності щодо нарахування неустойки пропущений позивачем, оскільки до спірних правовідносин має застосовуватись спеціальна позовна давність - 1 рік, не заслуговують на увагу суду з огляду таке.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи приписи статті 785 ЦК України, неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Передбачені статтею 785 ЦК України наслідки, пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

А тому щодо нарахуваня неустойки згідно статті 785 ЦК України застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Враховуючи припинення дії договору 30.06.2018, п.10.9 договору, орендар зобов`язаний був повернути орендоване майно позивачу до 04.07.2018. Позивач звернувся з позовом до суду 26.09.2019, отже позовна вимога щодо стягнення неустойки в сумі 366727,26 грн. року пред`явлена позивачем в межах трьох річного строку позовної давності.

З огляду на зазначене, позов є підставним, та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 13, 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємдя Каваса Віктрора Степановича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» (03035, м.Київ, Шевченківський район, вул.Льва Толстого, буд. 61, код ЄДРПОУ ВП 41149437) в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (33013, м.Рівне, вул.Ніла Хасевича, буд. 9, код ЄДРПОУ ВП 41149437) 366727грн. 26коп. неустойки, а також 5500грн. 90коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення відповідно до ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 11.08.2020.

Суддя О. Г. Слободян