Єдиний унікальний номер 229/4137/19

Номер провадження 22-ц/804/1768/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Гапонова А.В., Канурної О.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гуляєва М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Гонтар А.Л. в місті Дружківці Донецької області (повний текст судового рішення складений 24.02.3020 року), в справі номер 229/4137/19 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2019 року до Дружківського міського суду Донецької області звернулось СТОВ «КАМОС» з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01.11.2007 року між СТОВ «КАМОС» та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 1425583100:02:000:0151. 11 серпня 2008 року цей договір зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за №04.08.170.00036. Договір укладено на 15 років, тобто до 11 серпня 2023 року.

24 травня 2019 року з інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру СТОВ «КАМОС» стало відомо, що зазначена земельна ділянка одночасно перебуває в оренді й у ОСОБА_1 , державна реєстрація права оренди здійснена 1 серпня 2017 року, строк на 100 років.

Власник земельної ділянки ОСОБА_2 до СТОВ «КАМОС» з приводу припинення договору оренди землі не звертався і підстави вважати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «КАМОС», таким, що припинив свою дію, відсутні.

Тому, позивач просив суд визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки загальною площею 4,94 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0151, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і зареєстрований 1 серпня 2017 року.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним - задоволено.

Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки загальною площею 4,94 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0151, розташованої на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що укладений 11 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований Костянтинівською міською радою 1 серпня 2017 року, номер запису про державну реєстрацію

36400183.

Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким , що підлягає скасуванню через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

В рішенні суду в порушення вимог ст. 265 ЦПК України не зазначено чи були і ким були порушені, не визнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що 01.11.2007 року ОСОБА_2 укладав будь-який договір з позивачем СТОВ «КАМОС».

Судом першої інстанції не досліджено та суд не мав підстав вважати позивача СТОВ «КАМОС» правонаступником СТОВ ім. С.М. Кірова.

Суд не надав належної оцінки тому, що в договорі оренди землі від 01.11.2007 року відсутня така істотна умова, як кадастровий номер земельної ділянки.

Суд неправильно застосував положення ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦПК України, як правову підставу для визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для господарських потреб (емфітевзису) від 11.07.2012 року.

Суд не вказав жодної вимоги, необхідної для дійсності договорів, зазначеної в ст. 203 ЦК України, яка б не була виконана сторонами договору, та прийшов до необґрунтованого висновку про визнання договору від 11.07.2012 року недійсним з огляду на те, що до одних і тих же правовідносин неправомірно намагався застосувати закони з різним предметом правового регулювання.

В договорі оренди землі від 01.11.2007 року відсутні відомості того, що ОСОБА_2 на момент його укладення був власником земельної ділянки і на підставі якого документа.

Також відсутні допустимі і належні докази реєстрації прав оренди земельної ділянки за договором від 01.11.2007 року, тому доводи суду про те, що даний договір оренди земельної ділянки пройшов державну реєстрацію з дотримання норм діючого на час його укладання є необґрунтованим.

Суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши недійсним договір оренди земельної ділянки, в той час як позивач просив суд визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Відповідачем ОСОБА_2 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими.

Зазначив, що з позивачем СТОВ «КАМОС» договір оренди землі не укладав і в матеріалах справи відсутні будь-які докази укладення такого договору.

Позивачем не надано жодних доказів того, що він є правонаступником СТОВ ім. С.М. Кірова.

Суд не надав належної оцінки тому, що договорі оренди землі від 01.11.2007 року відсутня така істотна умова, як кадастровий номер земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримане ним 18 червня 2020 року рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 130).

Представник позивача в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримане ним 26 червня 2020 року рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 131).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримане ним 18 червня 2020 року рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 129).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДН № 137614, виданим 06 червня 2005 року Ясинуватською районною державною адміністрацією Донецької області, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1425583100:02:000:0151, площею 4,94 га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 8).

1 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Ім. С.М. Кірова» укладено договір оренди землі б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав, а СТОВ «Ім. С.М. Кірова» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, площею 4,94 га (рілля), строком на 15 років; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі або натуроплатою (за бажанням орендодавця) у розмірі 1,1% нормативної грошової оцінки, що становить 491,72 грн (а.с. 6-7).

Договір зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 серпня 2008 року за №04.08.170.00026 (а.с. 7).

Протоколом №2 зборів учасників СТОВ «Ім. С.М. Кірова» від 18.11.2015 року постановлено змінити найменування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС» (а.с. 11).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.05.2019 року вбачається, що 11 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), згідно якого власник надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 4,94 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0151, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області; договір укладено на 100 років, починаючи з дати його реєстрації; за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендну плату в розмірі 80000,00 грн за весь період користування. Право користування за цим договором зареєстровано 01 серпня 2017 року, номер запису 36400183 (а.с. 10).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог СТОВ «КАМОС».

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, що виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача таких прав, факт їх порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1425583100:02:000:0151, площею 4,94 га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За договором оренди землі від 1 листопада 2007 року ОСОБА_2 передав, а СТОВ «КАМОС» (попереднє найменування СТОВ «Ім. С.М. Кірова») прийняло у платне користування вищезазначену земельну ділянку строком на 15 років.

Пунктом 41 договору оренди передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

11 серпня 2008 року зазначений договір оренди зареєстровано в Ясинуватському районному

відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за №04.08.170.00036.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом положень статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Такими законами є, зокрема ЗК України, Закон України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення та реєстрації договору оренди землі), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Судом також встановлено, що 11 липня 2012 року, тобто під час дії договору оренди від 01.11.2007 року, ОСОБА_2 надав, а ОСОБА_1 прийняв в користування ту ж саму земельну ділянку строком на 100 років, про що сторони уклали Договір емфітевзису.

Право користування земельною ділянкою за вказаним договором було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1 серпня 2017 року, за №36400183.

Відповідно до пункту а) частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Одним з речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (пункт 3 частини першої статті 395 ЦК України).

За змістом частини першої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 407 ЦК України користування чужою земельною

ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону №1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що право користування земельною ділянкою, яке виникло та існує в СТОВ «КАМОС» на підставі раніше вчиненого правочину - договору оренди землі, було порушене внаслідок укладення договору про користування цією ж земельною ділянкою між відповідачами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтовані рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що його право оренди було зареєстроване в установленому законом порядку, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно

та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Указом Президента України від 17 лютого 2003 року «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», який в силу статті 106 Конституції України є обов`язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов`язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

На виконання вказаного Указу Президента України Державним комітетом України по земельних ресурсах було видано наказ від 02 липня 2003 року №174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», який втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 07 липня 2012 року №408 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Держкомзему України від 02 липня 2003 року №174».

Тимчасовим порядком функції щодо внесення відомостей до Державного реєстру земель покладалися на реєстраторів Державного реєстру земель - структурні підрозділи Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», які, крім іншого, здійснювали видачу державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, реєстрацію договорів оренди землі (суборенди), а також вели Книгу реєстрації договорів оренди землі.

Таким чином, укладений між СТОВ «КАМОС» та ОСОБА_2 договір оренди землі був зареєстрований відповідно до законодавства, що діяло на момент проведення такої реєстрації, а саме - Ясинуватським відділом ДП «Центр ДЗК», про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за №04.08.170.00036 та проставлено відповідну відмітку в договорі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не мав підстав вважати позивача СТОВ «КАМОС» правонаступником СТОВ «ім. С.М. Кірова» є неспроможними, оскільки судом встановлено, що протоколом №2 зборів учасників СТОВ «Ім. С.М. Кірова» від 18.11.2015 року постановлено змінити найменування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС».

Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі оренди землі від 01.11.2007 року відсутня його істотна умова - кадастровий номер, а тому немає підстав стверджувати, що предметом обох договорів є одна і та ж сама земельна ділянка і що цей правочин є укладеним, апеляційний суд відхиляє, оскільки, на час укладення та реєстрації договору оренди частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі» не відносила до його істотних умов кадастровий номер земельної ділянки.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який з дотриманням вимог чинного законодавства України перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному

обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати заявника по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дружківського міського суду Донецької області від 21 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 11 серпня 2020 року.

Суддя: