ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11248/20Головуючий у 1-й інстанції Гуменний П.П.

Провадження № 33/817/334/20 Доповідач - Лекан І.Є.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2020 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Лекан І.Є.

за участю адвоката Костишина В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2020 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 420 грн. 40 коп. судового збору.

Згідно з даною постановою, 03 липня 2020 року близько 16:45 год. в м.Тернопіль по вул.Микулинецька, водій ОСОБА_1 , керуючи автобусом Богдан АО92 , державний номерний знак « НОМЕР_2 », здійснював перевезення пасажирів по міському маршруту №8 у кількості 27 чоловік, що більше ніж кількість місць для сидіння, які визначено в реєстраційних документах на даний транспортний засіб серії НОМЕР_3 , а саме 21 для сидіння, чим порушив п.7 пункту 3 постанови КМУ від 20 травня 2020 року №392 (в редакції із внесеними змінами постанови КМУ від 17 червня 2020 року №500).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2020 року скасувати, а провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, або застосувати щодо нього ст.22 КУпАП, звільнивши його від адміністративної відповідальності.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що саме він, як водій транспортного засобу, є належним суб`єктом відповідальності за ст.44-3 КУпАП.

Зазначає, що він не є суб`єктом підприємницької діяльності, не здійснює господарську діяльність, а тому не повинен нести відповідальність за дії суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 .

Крім цього, просить звільнити його від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП за малозначністю вчиненого, оскільки не мав умислу на вчинення адміністративного правопорушення, довший час працює водієм, а накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. поставить його сім`ю у скрутне матеріальне становище.

Також вказує,що він є учасником бойових дій, а тому в силу вимог ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільняється від сплати судового збору, що не було враховано судом першої інстанції.

Апелянт ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день і час розгляду справи, що відповідно до ст.294 КУпАП не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши адвоката Костишина В.М., який підтримав подану апеляцію, просить її задовольнити, приходжу до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП доведена належним чином розглянутими, оціненими та викладеними у постанові суду доказами.

Так, суд вірно послався на протокол про адміністративне правопорушення від 03 липня 2020 року серії ГП №139256, згідно з яким, 03 липня 2020 року близько 16:45 год. в м.Тернопіль по вул. Микулинецька, водій ОСОБА_1 , керуючи автобусом Богдан АО92 , державний номерний знак « НОМЕР_2 », здійснював перевезення пасажирів по міському маршруту №8 у кількості 27 чоловік, що більше ніж кількість місць для сидіння, які визначено в реєстраційних документах на даний транспортний засіб серії НОМЕР_3 , а саме 21 для сидіння, чим порушив п.7 пункту 3 постанови КМУ від 20 травня 2020 року №392 (в редакції із внесеними змінами постанови КМУ від 17 червня 2020 року №500).

Статтею 44-3 КУпАП передбачено відповідальність фізичних осіб та посадових осіб за порушення правил щодо карантину людей, санітарно гігієнічних, санітарно протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Диспозиція даної статті є бланкетною, оскільки відсилає до вищевказаного Закону, який містить ряд статей та визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб. Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.

Згідно з вимогами абз.3 п.7 Постанови КМ України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року №392 (в редакції із внесеними змінами постанови КМУ від 17 червня 2020 року №500) на період дії карантину забороняється: здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезення службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами працівників підприємств, закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров`я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв`язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, суб`єктів господарювання, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, та використання таких засобів індивідуального захисту пасажирами під час перевезення, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, за умови інформування органів Національної поліції про здійснення перевезення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в діях ОСОБА_1 , як водія, який здійснював перевезення пасажирів по міському маршруту у більшій кількості, ніж кількість місць для сидіння, які визначено в реєстраційних документах на даний транспортний засіб, наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбачені ст.44-3 КУпАП, тобто порушення правил щодо карантину людей, санітарно гігієнічних, санітарно протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Крім цього, у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить звільнити його від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП за малозначністю, посилаючись на відсутність умислу на вчинення адміністративного правопорушення та непосильний розмір штрафу для нього.

Відповідно до вимог ст.22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Усне зауваження може бути зроблено лише за малозначне правопорушення. Законодавство не містить їх переліку або вказівок на ознаки, що дозволяють судити про малозначність провини. Очевидно, що це такі адміністративні правопорушення, які не становлять великої суспільної шкоди та не завдають значних збитків державним або суспільним інтересам чи безпосередньо громадянина.

Звільнення від адміністративної відповідальності на підстав ст.22 КУпАП є правом, а не обов`язком суду і застосовується лише в сукупності усіх з`ясованих фактів, що дозволяють вирішити питання про доцільність звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Як встановлено, статтею 44-3 КУпАП передбачено покарання за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - у виді штрафу у розмірі від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи те, що об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров`я населення, а об`єктивна сторона виражається в ухиленні (порушенні) особи від правил, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, такі дії завдають шкоди як державним (суспільним) інтересам, так і інтересам громадян.

Таким чином, враховуючи усі обставини справи, характер вчиненого правопорушення, а саме те, що ОСОБА_1 всупереч вимогам п.7 постанови КМУ від 20 травня 2020 року №392 (в редакції із внесеними змінами постанови КМУ від 17 червня 2020 року №500) здійснював перевезення пасажирів по міському маршруту у більшій кількості, ніж кількість місць для сидіння, які визначено в реєстраційних документах на даний транспортний засіб, суспільну небезпеку вказаних дій у період карантину в країні, вид та розмір стягнення, яке законодавцем передбачено за вказані дії, особу правопорушника, - немає підстав для звільнення його від адміністративної відповідальності в порядку, визначеному ст.22 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи про адміністративне правопорушення, дав вірну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування, як про це просить апелянт - немає.

Разом з тим, доводи апелянта, що судом першої інстанції всупереч вимогам ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір" з ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, стягнуто судовий збір, є підставними, оскільки відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій. Таким чином, ОСОБА_1 , на підставі п.8 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір", підлягає звільненню від сплати судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.294 КУпАП, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 - змінити.

На підставі п.8 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя