Номер провадження: 22-ц/813/5326/20

Номер справи місцевого суду: 523/10422/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бузовський В.В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Дрішлюка А.І., Сегеди С.М.,

за участю секретаря - Дубрянської Н.О.,

розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДКЦ «Пріоритет», Служби у справах дітей Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, визнання права проживання та реєстрації у житловому приміщенні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ДКЦ «Пріоритет», Служби у справах дітей ОМР, Суворовської райадміністрації ОМР, Одеської міської ради, ОСОБА_2 , третя особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права проживання та реєстрації у житловому приміщенні.

Представник відповідача ОСОБА_2 - Кудрявцев І.А. в судовому засіданні заявив клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування, а саме про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів міста Одеси від 31.03.1993р., № 456 щодо надання згоди на відчуження частини однокімнатної квартири, що належала на праві власності неповнолітньому ОСОБА_1 , посилаючись на те, що вищезазначені позовні вимоги позивача та підстави їх задоволення, свідчать про наявність публічно-правового спору між позивачем та суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень та дій, отже цей спір є публічно-правовий та не може розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача Мацієвський О.М. заперечував проти закриття провадження у справі посилаючись на практику Верховного Суду та Верховного Суду України, зокрема на те, що такі вимоги взаємопов`язані і розгляд вимог про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування має відбуватися в порядку передбаченому ЦПК України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року заяву про закриття провадження було задоволено частково. Провадження у справі за позовом в частині вимог про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування закрито.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що позовна вимога, відносно якої закрито провадження у справі, є похідною позовною вимогою, а тому повинна розглядатись з основною позовною вимогою у порядку цивільного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кудрявцев І.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , зазначає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції 29 липня 2020 року сторони у справі не з`явилась, про час та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

29 липня 2020 року до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 10 серпня 2020 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа в цій частині підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до припису п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Закриваючи провадження суд першої інстанції послався на те, що відповідно до ч. 1 ст.188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно ч. 4 ст. 188 ЦПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що провадження у справі в частині вимог про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування, а саме про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів міста Одеси від 31.03.1993р., № 456 щодо надання згоди на відчуження частини однокімнатної квартири, що належала на праві власності неповнолітньому ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки зазначене рішення є рішенням суб`єкта владних повноважень, та таке рішення не має наслідком автоматичного виникнення, припинення або зміни цивільного права.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання представника позивача на те, що такі вимоги взаємопов`язані і розгляд вимог про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування має відбуватися в порядку передбаченому ЦПК України, оскільки зазначена практика Верховного Суду та Верховного Суду України, на яку посилався представник позивача, стосується інших правовідносин, а саме оскарження дій державного реєстратора щодо реєстрації або відмови у реєстрації права власності

Однак колегія суддів погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне.

Положеннями статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, закріплено завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

В даній позовній заяві спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , а позивач просить визнати нечинним рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів міста Одеси від 31.03.1993р. №459 щодо надання згоди на відчуження частини вищевказаної однокімнатної квартири. На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування, в подальшому, спірна квартира вибула із права власності ОСОБА_1 .

Отже, у цій справі виник спір про право, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства. Вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із відносин права власності.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Позивач вважав, що рішення органу місцевого самоврядування, а саме про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів міста Одеси від 31.03.1993р. № 456 порушує його майнові права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а тому в цьому випадку існує спір про право, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Подібні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2018 року в справі № 761/33504/14-а, від 20 червня 2018 року в справі № 727/10968/17, від 12 червня 2019 року в справі № 1903/944/12 від 11 вересня 2019 року в справі № 815/742/14.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що предметом спірних правовідносин є майнові права на житло, вимоги про визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування є похідними від них та, відповідно, мають приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами ЦПК України. Більш того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що закриття провадження у справі перешкоджає подальшому зверненню із вказаними позовними вимогами, що є порушенням права на суд в контексту Конвенції про захист основоположних прав і свобод людини.

За таких обставин, судом порушено норми процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, дає підстави для скасування ухвали суду, оскільки перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду по суті позовних вимог до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року скасувати, справу в частині позовних вимог про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів міста Одеси від 31.03.1993р., № 456 щодо надання згоди на відчуження частини однокімнатної квартири, що належала на праві власності неповнолітньому ОСОБА_1 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 серпня 2020 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дрішлюк

С.М. Сегеда