Ном.  стат. звіту - 29.

 Справа № 2-3239/08

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)

26 листопада 2008 року     м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді     Рижиков В.Г.

при секретарі     Барчі О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1556 про відшкодування майнової шкоди завданими неправомірними діями -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до військової частини А1556 про відшкодування матеріальних збитків,  в якому просить суд винести рішення яким стягнути з військової частини А1556 на його користь заборгованість у сумі 2589(дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп.3а рахунок грошового забезпечення КЕКВ 1112.

Позов мотивує тим,  що він,  ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Збройних Силах України у 113 військовій школі молодших спеціалістів,  де і знаходиться на продовольчому,  речовому та фінансовому забезпеченні.

Всупереч діючому законодавству 113 військова школа молодших спеціалістів (в/ч А- 1741) не зважаючи на його звернення до командира військової частини,  не розрахувалася з ним в повному обсязі та не виплатила йому компенсації вартості продовольчого забезпечення та недоотриманої надбавки за безперервну службу,  при звільненні з військової служби.

В 2004 році в/ч А-1741 була розформована,  правонаступником якої являється в/ч А-1556,  тобто відповідачем по даній справі.

Відповідно до  ст.  9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р,  №2011-ХП під час проходження військової служби держава гарантує військовослужбовцям матеріальне забезпечення у розмірах,  що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Згідно ч.2  ст. 17 Конституції України "...Держава забезпечує соціальний захист громадян України,  які знаходяться на службі в Збройних силах України та інших військових формуваннях,  а також членів їх сімей". До того ж частина друга  ст. 9 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" свідчить "...військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення,  а також речове майно і продовольчі пайки,  або,  по їх бажанню,  грошову компенсацію. А згідно ч.4  ст. 9 порядок і розмір грошового і матеріального забезпечення в/службовців і компенсації замість продовольчих пайків встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта грошових доходів.

На вимогу вищезгаданих законів,  з метою раціонального забезпечення військовослужбовців продовольством,  Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова №316 від 13.03.96 р. "Про норми забезпечиш /продовольчими шайками військовослужбовців ЗСУ і інших військових формувань".

Відповідно до вищезгаданої постанови до 10.03.2000 року він забезпечувався продовольчим пайком по нормі №7 (Згідно посади),  а з 11.03.2000 року Законом України "Про де які заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 p.,  дія частини 2-ї частини 9-ї Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість них. Але цей пункт не відміняє ч. 1  ст. 9 даного закону,  який гарантує матеріальне,  продовольче та інші види забезпечення військовослужбовців. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей в правах і свободах,  встановлених законодавством.  Отже у зв'язку з тим,  що дія норми 7 постанови КМУ припинено,  йому повинні були перевести на іншу норму продовольчого забезпечення. Оскільки як найменшу вартість цих всіх норм продовольчого забезпечення має норма №1 (загальновійськова),  то йому повинні були забезпечувати саме за даною нормою. Згідно  ст. 16 Закону України "Про збройні сили України" від 5.10.2000р. вказано,  що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і осіб,  звільнених в запас,  а також гарантує отримання за рахунок держави фінансового,  речового,  продовольчого та інших видів забезпечення. Що в черговий раз підтверджує його гарантоване державою право на забезпечення його продовольством.  Також слід вказати на те,  що ч.3  ст. 22 Конституції України вимагає: "...при ухваленні нових законів або внесенні змін до діючих законів не допускається зменшення змісту і об'єму існуючих прав і свобод."

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг,  компенсацій і гарантій):

"Конституційний суд вважає,  що оскільки для значної кількості громадян України пільги,  компенсації і гарантії,  право на яке передбачене чинним законодавством є додатком до основних джерел існування,  необхідною складовою Конституційного права на забезпечення життєвого рівня ( ст.  48 Конституції України),  який принаймні не має бути нижчим від прожиткового мінімуму,  встановленого законом (частина 3  ст.  46 Конституції України) то зауваження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових Законів,  або внесення змін до чинних Законів за  статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п. 31 ч. 1  ст.  85 та п. 19  ст.  92 Конституції України надзвичайного стану ( ст.  64 Конституції України)". У рішенні за цією справою

" 1. Визнати таким,  що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення  ст.  58 Закону України „Про державний бюджет України па 2001 рік" І:юдо зупинення дії положення законодавчих актів України в частині надання піль,  компенсації і гарантії,  які фінансуються з бюджетів усіх рівнів."

Виходячи з вищевказаного ніхто не має права обмежувати військовослужбовця і членів їх родин у правах і свободах встановлених законодавством.  Отже у зв'язку з тим,  що діє норми 7,  яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України була припинена,  його повинні були перевести на іншу норму продовольчого забезпечення. А так як найменшу вартість з усіх діючих норм продовольчого забезпечення має норма 1 (загальновійськова),  то його повинні були забезпечити за цією нормою.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року №1427 "Про затвердження положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плаї й у зв'язку з порушенням термінів її виплати" за період заборгованості до 01.01.2001 року та в подальшому - Постановою від 21.02.2001 року 159 "Про затвердження порядку проведення компенсації громадян втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати" проводиться у разі затримки на 1 і більше календарних місяців виплати грошових доходів. Тому він вважає,  що заборгованість переді ним за період з 11.03.2000 року по 31.01.2004 року за продовольче забезпечення підлягає компенсації у відповідності до цих актів.

Згідно  ст.  625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання,  а за прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми,  а оскільки витрати на продовольче забезпечення здійснювались мною за рахунок грошового забезпечення,  дані кошти підлягають індексації та повинні бути стягнуті з статі передбаченої для виплати грошового забезпечення КЕКВ1112.

Враховуючи вищенаведене,  він вважає,  що порушене його законне,  гарантоване державою право на отримання компенсації коштів витрачених ним на продовольче забезпечення за рахунок держави,  внаслідок чого у військової частини А 1556 утворилася заборгованість переді ним в сумі 21 231, 58 грн.,  майнової шкоди,  тобто коштів витрачених нами на купівлю продуктів (продовольчого пайка),  що підтверджують довідки видані військовою частиною А1556 та розрахунки.

Відповідно до  ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р,  №2011-ХП під час проходження військової служби держава гарантує військовослужбовцям матеріальне забезпечення у розмірах,  що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Пункт 1.1 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України,  затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 р. №75 визначає,  що грошове забезпечення військовослужбовців складається із окладів грошового утримання та його додаткових видів (доплати,  надбавки,  винагороди,  допомоги та премії).

Під час проходження військової служби Президент України 05.05.2003 р. видав Указ за №389,  яким падав право Міністру оборони України встановлювати з 01.05.2003 р. військовослужбовцям щомісячну надбавку за безперервну військову службу в Збройних силах України (далі - надбавка) у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу службової діяльності у таких розмірах: при безперервному стажі понад 5 років - до 10 %; понад 10 років - до 30 %; понад 15 років - до 50 %; понад 20 років -до 70 %; понад 25 років - до 90 %.

Однак,  під час служби він недоотримав надбавку за безперервну військову службу,  оскільки фактично отримував надбавку з червня 2003 р. по листопад 2003 р. - 3%,  з грудня 2003 р. по березень 2005 р. - 5%,  а з квітня 2005 р. по травень 2006 р. — 30%. Таким чином недоплата за цей період склала 668 грн. 12 коп.,  які він недоотримав,  що підтверджує довідка видана в/ч А-1741.

Позивач в судове засідання не з'явися,  і подав суду в письмовій формі заяви,  в якій просить дану справу розглянути у його відсутності та підтримує свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився однак командир військової частини А1556 подав суду в письмовій формі заяву,  в якій просить дану справу розглянути у відсутності їх представника.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши всі наявні докази у їх сукупності,  суд приходить до висновку,  що позовна заява підлягає до задоволення за таких підстав.

Правовідносини між сторонами регулюються положеннями Конституції України,  Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",  Указами Президента та Постановами Кабінету Міністрів України.

Судом встановлено,  що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Збройних Силах України у 113 військовій школі молодших спеціалістів,  де і знаходиться на продовольчому,  речовому та фінансовому забезпеченні.

Відповідно до  ст.  9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"  від 20.12.1991р,  №2011-ХП під час проходження   військової служби  держава  гарантує військовослужбовцям матеріальне забезпечення у розмірах,  що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Згідно ч.2  ст.  17 Конституції України "...Держава забезпечує соціальний захист громадян України,  які знаходяться на службі в Збройних силах України та інших військових формуваннях,  а також членів їх сімей". До того ж частина друга  ст. 9 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" свідчить "...військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення,  а також речове майно і продовольчі пайки,  або,  по їх бажанню,  грошову компенсацію. Згідно ч.4  ст. 9 порядок і розмір грошового і матеріального забезпечення в/службовців і компенсації замість продовольчих пайків встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта грошових доходів.

Згідно  ст.  625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання,  а за прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми,  а оскільки витрати на продовольче забезпечення здійснювались мною за рахунок грошового забезпечення,  дані кошти підлягають індексації та повинні бути стягнуті з статі передбаченої для виплати грошового забезпечення КЕКВ1112.

Суд вважає,  що порушено законне,  гарантоване державою право позивача по справі на отримання компенсації коштів витрачених ним на продовольче забезпечення за рахунок держави,  внаслідок чого у військової частини А 1556 утворилася заборгованість переді ним в сумі 21 231, 58 грн.,  майнової шкоди,  тобто коштів витрачених нами на купівлю продуктів,  що підтверджують довідки видані військовою частиною А1556 та розрахунки.

Пункт 1.1 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України,  затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 р. №75 визначає,  що грошове забезпечення військовослужбовців складається із окладів грошового утримання та його додаткових видів (доплати,  надбавки,  винагороди,  допомоги та премії).

Під час проходження військової служби Президент України 05.05.2003 р. видав Указ за №389,  яким падав право Міністру оборони України встановлювати з 01.05.2003 р. військовослужбовцям щомісячну надбавку за безперервну військову службу в Збройних силах України (далі - надбавка) у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу службової діяльності у таких розмірах: при безперервному стажі понад 5 років - до 10 %; понад 10 років - до 30 %; понад 15 років - до 50 %; понад 20 років -до 70 %; понад 25 років - до 90 %.

Оскільки позивач фактично отримував надбавку з червня 2003 р. по листопад 2003 р. - 3%,  з грудня 2003 р. по березень 2005 р. - 5%,  а з квітня 2005 р. по травень 2006 р. — 30%. Таким чином недоплата за цей період склала 668 грн. 12 коп.,  які позивач недоотримав,  що підтверджує довідка видана в/ч А-1741.

На підставі вищенаведеного,  керуючись  ст.  ст.  10,  60,  213-215,  224-228 ЦПК України,   ст.  З,  8,  17,  19,  22,  24,  55 Конституції України,   ст.  1166 ЦК України,   ст.  ст.  2,  9,  12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",  ,   ст.  ст.  15, 16 Указу Президента України від 05.05.2003 р. №389,  Постановою KM України №316 від 12.03.1996р.,  Постановою KM України №426 від 29.03.02 р.,  суд-

вирішив:

 Позов задовольнити.

Стягнути з військової частини А1556 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 2589(дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп.3а рахунок грошового забезпечення КЕКВ 1112.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги,  з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4  ст.  295 ЦПК України.