Справа № 22ц-3401/2010 р. Головуючий у 1 інстанції Мірошніченко Л.Є.
Категорія - 27 Доповідач Азевич В.Б.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Зубової Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Лєдовській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни назви – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави за апеляційною скаргою Публічного акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 1 лютого 2010 року, -
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2009 року ПриватБанк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка отримала в банку кредит на суму 453 600 грн. На забезпечення зобов’язань за кредитним договором вона уклала договір застави на транспортні засоби: вантажний сідловий тягач «Volvo» модель FH-460, 2001 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; полупричеп TRAILOR модель SYY3CX, 1998 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
Оскільки відповідачка порушила умови договору щодо погашення кредиту банк просив суд звернути стягнення на предмет застави – вказані транспортні засоби.
Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 1 лютого 2010 року, у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі банк просить скасувати рішення суду та ухвалити нове – про задоволення позовних вимог, оскільки суд невірно застосував норми матеріального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що суд дійшов безпідставного висновку про відсутність права банку вимагати звернення стягнення на предмет застави, оскільки не вирішене питання про стягнення суми кредиту.
На думку банку, висновки суду про неможливість звернути стягнення на предмет застави суперечить нормам ст. 19 Закону України «Про заставу», ст. 590 ЦК України, умовам кредитного договору та договору застави.
Позивач подав заяву про розгляд справи за відсутності представника банку.
Відповідачка, просила її відхилити, а рішення суду – залишити без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню.
Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами був укладений кредитний договір №796М-07 від 17.12.2007 року, за яким відповідачка отримала кредит у розмірі 453 600 грн. зі сплатою 20% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 17.11.2012 року. В забезпечення зобов’язань за даним кредитним договором сторони уклали договір застави від 17.12.2007 року б/н, згідно з яким, позичальник передав у заставу належні йому транспортні засоби.
Відмовляючи у задоволені позову суд дійшов помилкового висновку, що всупереч п. 2.3.9 кредитного договору банком не ставиться питання про стягнення кредиту, а одразу пред’являються вимоги щодо звернення стягнення на заставлене майно.
Проте погодиться з даним висновку суду не можливо, виходячи за наступного.
Згідно ст. 572 та ч. 1 ст. 573 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Укладення, у даному випадку договору застави, відповідно до ст. 547 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про заставу», тягне виникнення речових правовідносин, в силу яких, заставодержатель як кредитор має певні права встановлені договором та законом.
Як передбачено п. 2.2.3 кредитного договору позичальник зобов’язується проводити погашення кредиту в дату сплати згідно графіку погашення кредиту, процентів та винагороди, вказаної в Додатку №1 к договору, з урахуванням п. 4.11 даного договору. Відповідачка порушила умови договору, та має заборгованість за кредитом станом на березень 2009 року у розмірі 406 046-15 грн. та за відсотками - 25 403-15 грн., у зв’язку з чим, нарахована пеня несплачена сума якої, складає 836-20 грн. (а. с. 5 - 7)
Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Аналогічні наслідки порушення зобов’язань передбачені ст. 19 Закону України «Про заставу».
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1 та 6 статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Підпунктом 15.8.1 пункту 15.8 договору застави обумовлено, що з метою задоволення своїх вимог заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання заставодавцем якого-небудь із зобов’язань, передбачених кредитним договором, не буде виконано.
Відповідно до пп. 2.3.9 п. 2.3 кредитного договору при настанні подій, зазначених в п. 2.3.3, зокрема, порушення кредитором зобов’язань, банк має право стягнути кредит до настання строків, встановлених п. 1.3 договору, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а також реалізувати свої вимоги за рахунок іншого майна позичальника.
Тобто, невиконання боржником зобов’язання у визначений договором термін надає заставодержателю право звернення на предмет застави. Зазначене право, відповідно до норм закону та умов договору, є одним з засобів захисту прав кредитора, яке здійснюється за вибором заставодержателя (банку).
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції не були враховані зазначені вище норми матеріального законодавства та положення договору, що призвело до ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення.
Оскільки позивачка не виконала свої зобов’язання за кредитним договором, тому позивач має право звернути стягнення на предмет застави.
Вимоги банку про передачу предмета застави у заклад не ґрунтуються на законі та не відносяться до підстав позову, оскільки відповідно до ст. 44 Закону України «Про заставу» заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. З вказаної норми вбачається, що заклад є самостійним видом застави, який ґрунтується на договорі та тягне певні правові наслідки.
Порядок реалізації предмета застави визначений ст. 591 ЦК України. Частина першої вказаної статті передбачає, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом. Боржник вправі до дня продажу предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах повністю виконати забезпечену обтяженням вимогу обтяжувача разом з відшкодуванням витрат, понесених обтяжувачем у зв'язку з пред'явленням вимоги і підготовкою до проведення публічних торгів. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах.
З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та звернути стягнення на предмет застави.
Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Задовольняючи позов, судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч. 1 п. п. 3, 4, 314 ч. 2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 1 лютого 2010 року скасувати.
Позов Публічного акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №796М-07 від 17.12.2007 року в сумі 432 285-50 грн. звернути стягнення, як на предмет застави, на вантажний сідловий тягач «Volvo» модель FH12-460, 2001 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; полупричеп TRAILOR модель SYY3CX, 1998 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_4, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові втрати: судовий збір у розмірі 1700 ( одна тисяча сімсот) грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 30 (тридцять) грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: