Справа № 22ц-1030/2010 р. Головуючий 1 інстанції Ларіна Н.О.
Категорія 37 Доповідач Азевич В.Б.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Зубової Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Голубцові А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 1 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Кіровської районної у м. Донецьку ради, третя особа – приватний нотаріус Рибалко Д.В. про встановлення факту належності на праві власності 25/100 житлового будинку, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору дарування від 18 вересня 2004 року, витребування з чужого незаконного володіння 37.5/100 спірного житлового будинку,
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кіровської районної у м. Донецьку ради про встановлення факту прийняття спадщини та родинних відносин, визнання права власності на спадкове майно, стягнення витрат по охороні та ремонту спадкового майна, та витрат, пов’язаних з проживанням, проїздом, наймом житла і компенсації за відрив від звичайних занять представника позивача, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 1 грудня 2009 року позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_1 задоволені частково.
Встановлений факт, що ОСОБА_2 на момент смерті на праві приватної власності належало 25/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1.
Встановлений факт своєчасного прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом на 25/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7
Встановлений факт своєчасного прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.
Визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом на 37.5/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_8
Встановлено, що ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є рідною матір’ю ОСОБА_1
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом на 37.5/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 з житловою прибудовою, яка раніше належала ОСОБА_8
Визнано недійсним договір дарування від 18 вересня 2004 року, реєстровий №5073, за яким ОСОБА_1 подарував 75/100 житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 у частині дарування 37.5/100 частки даного житлового будинку.
Витребувано у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2І 37.5/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 з житловою прибудовою.
Стягнуто з ОСОБА_2 в доход держави судовий збір у розмірі 69-02 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 835-50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на юридичну допомогу – 7 755 грн., витрати за відрив від звичайних занять – 340-90 грн.
В задоволені решті позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить частково скасувати рішення та ухвалити нове – про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 та задовольнити його возовні вимоги з тих підстав, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а рішення є необґрунтованим і незаконним.
При цьому посилається на те, що суд вийшов за межі позовних вимог та визнав факт належності на праві власності ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, 25/100 спірного будинку, але позивач ставив питання про визнання за померлим батьком права власності на 25 часток будинку. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України у зв’язку зі смертю власника припиняється права власності, тому вважає, що рішення суду не відповідає зазначеній нормі.
Судом не було прийняте до уваги рішення Кіровської районної ради м. Донецька згідно з яким, співвласником частини спірного будинку є ОСОБА_10, а не ОСОБА_7, і ніяких документів підтверджуючих факт володіння 25% спірного будинку саме ОСОБА_7 суду не було надано.
На його думку, позивач ОСОБА_2 не довів факту прийняття спадщини після смерті батька та матері, оскільки надані їм докази не можливо вважати переконливими.
Вважає, що підстави визнання договору дарування частини будинку, укладеного між ним та ОСОБА_1, не ґрунтуються на законі.
Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_11 просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду - залишити без змін.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи відповідно до ч. 3 ст. 76 ЦПК України.
Кіровська районна у м. Донецьку рада та нотаріус Рибалко Д.В., подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення суду від 13.09.1967 року про розподіл житлового будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_8 належало 60/100 будинку, а її чоловіку ОСОБА_7 – 40/100. Шлюб між ними було розірвано 13.07.1968 року.
Внаслідок прибудови до частини будинку, що належала ОСОБА_8, її ідеальна частка стала 75/100, а ОСОБА_2 відповідно 25/100, що закріплено рішенням Кіровської районної ради м. Донецька від 28.06.1990 року №402/1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право власності від 04.07.1990 року на 75/100 будинку та 11.07.1990 року зареєструвала його в БТІ м. Донецька. ОСОБА_7 свідоцтва про право власності на 25/100 будинку не отримував.
Після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємці не зверталися. Заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2, подав ОСОБА_1
Суд встановив факт, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_8
Рішенням Кіровського районного суду від 14 травня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції Кіровського району м. Донецька, яке скасоване ухвалою апеляційного суду від 09.11.2006 року, за позивачем визнано право власності на 75/100 спірного житлового будинку. На підставі зазначеного рішення районного суду ОСОБА_1 18 червня 2004 року подарував вказану частку будинку ОСОБА_3 (чоловіку своєї дочки – ОСОБА_5), який, в свою чергу, 01.11.2005 року продав її ОСОБА_4 Остання на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2005 року продала цю частку спірного будинку (75/100) ОСОБА_5 (т.2 а. с. 22, 57-58)
На підставі рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 19 квітня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДПІ Кіровського району м. Донецька, яке скасоване ухвалою апеляційного суду від 1 листопада 2006 року, за позивачем визнано право власності на 25/100 спірного будинку. (т. 3 а. с. 15-15, 68-69)
Скасовуючи рішення районного суду від 14.05.2004 року та від 19.04.2005 року, апеляційний суд направив обидві справи на новий розгляд. Ухвалою Верховного Суду України від 09.06.2008 р. відхилена касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду від 09.11.2006 р. (т.2 а. с. 82)
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 12 квітня 2007 року, яке скасоване ухвалою апеляційного суду від 27 травня 2008 року, задоволені первісні позовні вимоги ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 88-94, 201-203)
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право на спадкування у рівних частках на 75/100 частки спірного житлового будинку після смерті матері - ОСОБА_8, як спадкоємці за законом першої черги, що прийняли спадщину. Окрім того, ОСОБА_2 також успадковує 25/100 зазначеного будинку після смерті свого батька ОСОБА_2
Проте суд не розглянув усіх позовних вимог, які були заявлені сторонами.
Ухвалою суду від 20.12.2006 року об’єднані в одне провадження три справи, а саме: за позовами ОСОБА_1 до ДПІ Кіровського району м. Донецька про визнання права власності на 25/100 та 75/100 будинку, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спадкового майна. (т.2 а. с. 63)
Ухвалою суду від 24.06.2008 р. замінено відповідача - ДПІ на Кіровську районну у м. Донецьку раду, залучено до участі у справі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 5 а. с. 4)
З матеріалів справи вбачається, що сторони неодноразово змінювали та уточнювали свої позовні вимоги, відмовлялися від їх частини та подавали заяви про залишення без розгляду.
Окрім інших позовних вимог, ОСОБА_2 заявлялися вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу 75/100 спірного будинку від 01.11.2005 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та 22.11.2005 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (т. 3 а. с. 3-4)
Позивач подав заяву про відмову в частині позову - про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.11.2005 року, яка була прийнята судом про що свідчить ухвала від 25.11.2008 року. (т. 5 а. с. 52, 53)
Але він не відмовлявся від позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.11.2005 року і ухвала про прийняття відмови від позову в цій частині судом не була постановлена.
Як передбачено частинами 1-3 статті 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.
У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно ч. 2 ст. 208 ЦПК України, п итання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Виходячи зі змісту положень вказаних норм процесуального закону при відмові позивача від позову (від частини позовних вимог), суд постановляє ухвалу про прийняття відмови від позову (частини позову) та закриття провадження у справі (в частині).
Така ухвала щодо позовних вимог про визнання недійсним договору від 22.11.2005 року судом не була постановлена. При зміні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції не уточнив, чи відмовляється позивач від позову в цій частині.
Зазначена позовна вимога нерозривно пов’язана з іншими позовними вимогами ОСОБА_2, оскільки право власності на 37.5/100 спірного будинку зберігається за ОСОБА_5, у зв’язку з тим, що суд визнав частково недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та витребував у відповідачки 37.5/100 частки будинку. Тобто фактично визнав, що ОСОБА_1 правомірно розпорядився іншою часткою будинку у розмірі 37.5/100 і в той же час, визнав за ним та ОСОБА_2 право власності на зазначені частки будинку - по 37.5/100 за кожним.
Слід зауважити, що відповідно до роз’яснень, які викладені в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 N 7, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов’язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім’єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з’ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 Цивільного процесуального кодексу України залишає заяву без розгляду та роз’яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Враховуючи дані роз’яснення та положення глави 6 розділу IV ЦПК України (про розгляд судами справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення) , вирішуючи спір про поділ спадщини, суд у резолютивній частині зазначає лише порядок її розподілу, а не встановлює факти, що мають юридичне значення .
Частиною 3 статті 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених пунктом 5 частини першої статті 307 ЦПК, апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд лише з підстав, вичерпно визначених у статті 311 ЦПК (вона розширеному тлумаченню не підлягає), за наявності яких рішення суду скасовується незалежно від правильності висновків суду та незалежно від того, чи посилаються учасники процесу на такі порушення (стаття 303 ЦПК). Зазначеними підставами можуть бути тільки такі: розгляд справи неповноважним суддею або складом суду; ухвалення судового рішення чи підписання його не тим суддею, який розглядав справу; розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; вирішення судом питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі; розгляд судом не всіх вимог і цей недолік не був та не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення відповідно до статті 220 ЦПК; розгляд справи з порушенням правил виключної підсудності.
Скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 311 ЦПК, можливе, якщо суд першої інстанції розглянув не всі вимоги, які перебувають у нерозривному зв’язку з вимогами, щодо яких ухвалено рішення, і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.
Вимога позивача про визнання вищевказаного договору купівлі-продажу недійсним нерозривно пов’язана з вимогами про розподіл спадкового майна між спадкоємцями, оскільки тягне за собою певні правові наслідки. Вказаний недолік не був і не може бути усунено ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, а справу слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 5, 311 ч. 1 п. 5 , 314 ч.1 п.2, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 1 грудня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: