Ухвала

07 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 462/7165/19

провадження № 61-10931ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянув касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - Львівське МКП «Львівтеплоенерго») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі

105 509,76 грн.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 02 січня 2020 року (у складі судді Кирилюка А. І.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Львівського МКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 105 509,76 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 03 липня 2018 року по 23 вересня 2019 року, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року

(у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Курій Н. М.) рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 січня 2020 року залишено без змін.

22 липня 2020 року Львівське МКП «Львівтеплоенерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій даній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто ціна позову становить 105 509,76 грн яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 =

210 200 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Заявник зазначає, що справа підлягає касаційному перегляду на підставі підпунктів «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для Львівського МКП «Львівтеплоенерго».

Однак, зазначені доводи, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими та такими, що не підтверджують підстави для необхідності відкриття касаційного провадження, оскільки Верховним Судом досліджено та взято до уваги ціну та предмет позову, обставини конкретної справи, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії та постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження

№ 14-623цс18).

Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08, від 09 жовтня 2018 року).

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 274, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко