РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 990/169/22

адміністративне провадження № П/990/169/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В., Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/169/22 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя про визнання дій, бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити дії та стягнення заподіяної шкоди,

УСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

27 грудня 2022 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , Верховної Ради України (далі - ВРУ), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просить:

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 29 грудня 2021 року;

- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 29 грудня 2021 року та надати обґрунтовану відповідь;

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 26 жовтня 2022 року;

- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 26 жовтня 2022 року та надати обґрунтовану відповідь;

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 07 грудня 2022 року;

- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 07 грудня 2022 року та надати обґрунтовану відповідь;

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Голови Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 07 грудня 2022 року в частині ненадання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців;

- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 07 грудня 2022 року в частині надання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців та надати обґрунтовану відповідь;

- стягнути з Президента України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 336000,00 грн;

- стягнути з Вищої ради правосуддя на користь позивача моральну шкоду у розмірі 65660171,94 грн;

- стягнути з Верховної Ради України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 9983990,34 грн.

ІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідачів.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працював суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, допоки у 2008 році його не було звільнено із зазначеної посади. У 2020 році набрало чинності рішення Верховного Суду про скасування постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді. Питання щодо звільнення позивача з посади судді було направлено до Вищої ради правосуддя для повторного розгляду. У 2021 році Вища рада правосуддя відмовила у звільненні позивача з посади.

Позивач уважає, що він продовжує бути суддею, зважаючи на прийняття рішення про відмову у звільненні, але на теперішній час військові суди ліквідовано, у зв`язку з чим позивач неодноразово звертався до відповідачів та їх посадових осіб зі зверненнями щодо вжиття заходів, спрямованих на відновлення його на посаді судді у штаті певного існуючого суду, але належного реагування на подані звернення позивач не отримав.

Представники відповідачів подали письмові відзиви на позовну заяву, в яких заперечують проти позовних вимог та просять відмовити у задоволенні позову.

Представник ВРП зазначає у відзиві, що усі звернення позивача були своєчасно розглянуті, тоді як незгода позивача з відповідями жодним чином не свідчить про порушення законодавства України.

Представник ВРУ зазначив, що звернення позивача були направлені до правоохоронних органів для вжиття заходів реагування. При цьому народні депутати не наділені засобами безпосереднього впливу щодо процесуальної діяльності суддів, а також на працівників правоохоронних органів, про що було повідомлено позивача.

Щодо стягнення на користь позивача заподіяної шкоди представник ВРУ зазначив, що позивач не довів наявності моральної шкоди, не вказав якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача вона була заподіяна та не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю парламенту.

Представник Президента України зазначив, що за результатами опрацювання звернень позивачу надано вичерпні відповіді, що у Президента України відсутні повноваження впливати будь-яким чином на прийняття рішень Вищою радою правосуддя та надавати правову оцінку рішенням (діям, бездіяльності) посадових осіб органів прокуратури та слідства.

При цьому звернення позивача в частині надання інформації про грошове забезпечення надіслано для розгляду до Державного управління справами, а щодо загрози життю - до Національної поліції України.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 грудня 2022 року для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Дашутіна І. В., а також склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л., Усенко Є. А., Ханову Р. Ф., Шишова О. О.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії зазначеної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року задоволено заяву судді Желтобрюх І. Л. про самовідвід та відведено суддю Желтобрюх І.Л. від участі у розгляді справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року відведену суддю Желтобрюх І. Л. замінено на суддю Гімона М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року задоволено заяву судді Гімона М. М. про самовідвід та відведено суддю Гімона М. М. від участі у розгляді справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2023 року відведеного суддю Гімона М. М. замінено на суддю Яковенка М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви у встановлений строк.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 листопада 2023 року скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2022 року в частині вирішення питання про сплату судового збору та ухвалу цього ж суду від 09 лютого 2023 року повністю. Справу направлено до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 10 жовтня 2023 року Верховний Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку шляхом надання документа про сплату судового збору.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2024 року, у зв`язку з обранням судді Усенко Є. А. до Великої Палати Верховного Суду, зазначену суддю замінено на суддю Хохуляка В. В.

Ухвалою від 11 січня 2024 року Верховний Суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів у судовому засіданні.

У судовому засіданні, що відбулося 13 березня 2024 року, за наявності клопотань усіх учасників справи про розгляд справи за їх відсутності, колегія суддів, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалила продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

ІV. Установлені обставини справи.

Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено суддею військового суду Дніпропетровського гарнізону строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 334-ІV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону безстроково.

20 жовтня 2003 року Кваліфікаційна комісія суддів військових судів України ухвалила рішення, яким рекомендувала Вищій раді юстиції внести до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.

04 лютого 2004 року Вища рада юстиції ухвалила рішення № 16, яким скаргу ОСОБА_1 на рішення Кваліфікаційної комісії суддів військових судів України від 20 жовтня 2003 року залишила без задоволення та внесла подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.

Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 303-VI «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону у зв`язку з порушенням присяги судді.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 18 липня 2019 року у справах № 800/465/17, № 800/466/17, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково:

- визнав протиправним і скасував рішення Вищої ради юстиції від 04 лютого 2004 року №16;

- визнав протиправною та скасував постанову Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 303-VI «Про звільнення суддів» у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону;

- передав на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;

- у задоволенні решти вимог відмовив.

15 червня 2021 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 1341/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 липня 2021 року № 1596/0/15-21 залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про поновлення його на посаді судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, оскільки вирішення питання про поновлення судді на посаді не належить до повноважень Вищої ради правосуддя.

29 грудня 2021 року ОСОБА_1 направив до голови Ради національної безпеки і оборони України - Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя, керівництва Верховної Ради України, фракцій, комітетів, народним депутатам України, голові та членам Ради національної безпеки і оборони України, послам G 7 заяву.

У цій заяві позивач просив висловити недовіру Генеральному прокурору, керівникам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, притягнути їх до дисциплінарної та кримінальної відповідальності шляхом звільнення з посад, а також просив вжити заходи щодо відшкодування шкоди та щодо забезпечення безпеки позивача.

26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 направив до голови Ради національної безпеки і оборони України - Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя, керівництва Верховної Ради України, фракцій, комітетів, народним депутатам України, голові та членам Ради національної безпеки і оборони України, послам G 7 заяву.

У цій заяві позивач просив вжити заходи по відновленню конституційної діяльності Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, усунути перешкоди у неналежному розгляді його заяв. Також, позивач просив вжити щодо нього заходів безпеки.

07 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , Голови Верховної Ради України, Голови Верховного Суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя з заявою про усунення перешкод у розгляді його попередніх заяв про злочини, вжити заходів щодо притягнення до відповідальності Генерального прокурора, керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Голови Служби безпеки України, Директора Державного бюро розслідувань за неспроможність організувати діяльність установ, надати інформацію про розмір грошового забезпечення, а також стосовно вжиття заходів безпеки щодо позивача.

Не отримавши повної відповіді на указані звернення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Позиція Верховного Суду.

Статтею 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону № 393/96-ВР).

Приписами частини першої статті 5 Закону №393/96-ВР закріплено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Зі свого богу, прядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI).

Відповідно частин першої-п`ятої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Предметом спору в цій справі є правомірність бездіяльності відповідачів щодо розгляду запиту і заяв позивача.

Водночас, відмінність наведених вище визначень (термінів) звернення (у розумінні Закону № 393/96-ВР) і запит на інформацію (у розумінні Закону № 2939-VI) вказують на те, що саме сутнісна направленість цих звернень визначає правове регулювання розгляду таких звернень.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилається у тексті позовної заяви лише на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації». Водночас зі змісту порушених у спірних звернення питань слідує, що ці звернення за своєю суттю не є запитами на інформацію (інформаційними запитами) у контексті Закону № 2939-VI, а є зверненнями у розумінні Закону № 393/96-ВР, а тому, відповідно, мають розглядатися на підставі вимог цього Закону. І лише вимоги у вказаних зверненнях щодо надання інформації про розмір грошового забезпечення мають ознаки публічної інформації.

Частинами першою та третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя статті 7 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Отже, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Разом із тим, якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень відповідного органу, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Позивач стверджує у позовній заяві, що направлення звернень від 29 грудня 2021 року, від 26 жовтня 2022 року, від 07 грудня 2022 року до відповідних органів підтверджується фіскальними чеками поштового оператора, які додані до матеріалів справи, але належної відповіді на це звернення позивач не отримав.

Разом з тим, у відповідь на звернення позивача від 29 грудня 2021 року Офіс Президента України листами від 01 лютого 2022 року № 22/004646-04, № 22/004647-04 проінформував позивача, що його звернення надіслано до Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України і Вищої ради правосуддя з проханням розглянути їх у межах компетенції.

Факт надіслання цих листів підтверджується реєстром на кореспонденцію від 01 лютого 2022 року № 20П з відбитком календарного штемпеля оператора поштового зв`язку.

Верховна Рада України у результаті опрацювання вказаного звернення надала позивачеві відповідь, що листи, які зазначені у зверненні направлялися Генеральному прокурору України, директору Державного бюро розслідувань для розгляду і перевірки викладених у них доказів, а також повідомлено ОСОБА_1 про порядок висловлення недовіри Генеральному прокурору України.

Окрім цього, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики надав відповідь, що попереднє звернення позивача аналогічного змісту опрацьовано належним чином. Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки повідомила про надіслання звернення позивача до голови Служби безпеки України для відповідного реагування. Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики повідомив позивача про направлення його звернення Генеральному прокурору України та проінформував про його право на звернення із заявою, повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення до слідчого, прокурора, іншої службової особи, уповноваженої на реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення.

Вища рада правосуддя у листі від 01 лютого 2022 року № К-12-655/0/9-22 надала позивачу відповідь, у якій вказала, що на порушені у заяві питання Вищою радою правосуддя неодноразово надавалися відповідні роз`яснення, зокрема зазначалось, що Вища рада правосуддя діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а вирішення порушених питань належить до виключної компетенції відповідних уповноважених органів.

За результатами опрацювання звернення від 26 жовтня 2022 року Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України надав відповідь від 18 листопада 2022 року № 22/061569-04, в якій повідомив про відсутність у Президента України повноважень впливати будь-яким чином на прийняття рішень Вищою радою правосуддя та надавати правову оцінку рішенням (діям, бездіяльності) посадових осіб органів прокуратури та слідства. Щодо можливої загрози життю та здоров`ю позивача, звернення в цій частині було надіслано до Національної поліції України для розгляду в межах компетенції.

Голова Комітету з питань правоохоронної діяльності надав відповідь, що звернення позивача надіслано Генеральному прокурору для проведення перевірки та реагування. Голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики повідомив, що члени Комітету відповідно до Конституції та законів України не наділені засобами безпосереднього впливу щодо процесуальної діяльності суддів, працівників правоохоронних органів, а також надання правової оцінки їх діям

Зі свого боку, 22 листопада 2022 року Вища рада правосуддя листом № К-12/6-5981/0/9-22 надала відповідь, що звернення позивача неодноразово опрацьовувалися посадовими особами та ґрунтовні відповіді надавалися позивачеві у межах повноважень.

У відповідь на звернення від 07 грудня 2022 року Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України листом від 22 грудня 2022 року № 22/075632-04 надав позивачеві відповідь, що звернення в частині грошового забезпечення Президента України направлено до Державного управління справами, а щодо вжиття заходів безпеки - до Національної поліції України.

Верховна Рада України повідомила, що питання, які були порушені у зверненні, не відносяться до повноважень Верховної Ради України, а тому звернення було надіслано за належністю до Офісу Генерального прокурора України. Відносно запитуваної інформації про грошове забезпечення Голови Верховної Ради України було роз`яснено, що законодавством не передбачено поняття «грошове забезпечення Голови Верховної Ради України».

Вища рада правосуддя у листі від 23 грудня 2022 року № К-12/7-6383/0/9-22 повідомила, що питання про вжиття заходів по відновленню конституційної діяльності Генеральної прокуратури, органів досудового розслідування, зокрема щодо розгляду заяв позивача про злочини, зняття з займаних посад керівників органів досудового розслідування, а також вжиття заходів безпеки не віднесено до компетенції Вищої ради правосуддя.

На підставі підпункту 22 пункту 4 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року №436/2019, Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.

До складу Офісу Президента України входять, зокрема, департаменти, які є самостійними структурними підрозділами Офісу (пункт 7 указаного Положення), серед яких є Департамент з питань звернень громадян.

Згідно з підпунктом 20 пункту 7 Положення про Апарат ВРУ, затвердженого розпорядженням Голови ВРУ від 25 серпня 2011 року №769, у сфері організаційного забезпечення діяльності ВРУ Апарат організовує прийом громадян, розгляд поданих ними до ВРУ та її органів пропозицій, заяв і скарг, вивчає та узагальнює питання, порушені громадянами у зверненнях, вносить пропозиції щодо їх вирішення.

За правилами пункту 153 підрозділу 13 розділу ІІІ Положення про порядок роботи з документами у ВРУ, затвердженого Розпорядженням Голови ВРУ від 08 лютого 2021 року № 19 "Про деякі питання забезпечення документообігу у Верховній Раді України в електронній та паперовій формах", діловодство, що стосується звернень до ВРУ, керівництва ВРУ, органів ВРУ, депутатських фракцій (депутатських груп), Апарату ВРУ, керівництва Апарату ВРУ, структурних підрозділів, їх посадових осіб (далі - діловодство за зверненнями), здійснюється структурним підрозділом з питань звернень громадян. В інших структурних підрозділах діловодство за зверненнями здійснюється спеціально визначеними для цього працівниками. Діловодство за зверненнями до народних депутатів України здійснюється помічниками-консультантами народних депутатів України.

Глава 1 підрозділу 13 розділу ІІІ вказаного Положення визначає порядок приймання, попереднього опрацювання і реєстрації звернення, а глава 2 - організацію розгляду звернення.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1798-VIII організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності ВРП та її органів здійснює секретаріат.

Розгляд звернень у ВРП забезпечує Управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Секретаріату ВРП.

Зважаючи на викладене, факт ненадання відповіді на звернення позивача від 29 грудня 2021 року, від 26 жовтня 2022 року, від 07 грудня 2022 року не підтвердився під час розгляду цієї справи, оскільки Президентом України, Верховною Радою України, Вищою радою правосуддя, до яких пред`явлено позовні вимоги, надали докази того, що на указані звернення була надана відповідь. При цьому опрацювання звернень громадян відповідними структурними підрозділами передбачено у нормативному порядку, що свідчить про те, що відповідачами належним чином організовано роботу зі зверненнями громадян.

Верховний Суд зазначає, що звернення вважається розглянутим, якщо розглянуто по суті всі порушені у ньому питання, а незгода заявника з відповіддю не свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян».

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року у справі № 520/3571/17 та від 07 травня 2021 року у справі № 420/3445/19.

У спірних правовідносинах Офіс Президента України повідомив позивача, що порушені ним питання не можуть бути розглянуті з огляду на те, що питання формування суддівського складу не належить до компетенції Президента України, так само як не належать до його повноважень питання щодо надання оцінки діям правоохоронних органів, а тому відповідні звернення позивача направлені до уповноважених органів для належного реагування.

Відповідь аналогічного змісту була надана і Верховною Радою України, яка повідомила, що Верховна Рада України є органом законодавчої влади, а тому порушені позивачем питання не відносяться до повноважень, оскільки Парламент не наділений засобами безпосереднього впливу щодо процесуальної діяльності суддів, працівників правоохоронних органів, а також надання правової оцінки їх діям. Вища рада правосуддя також повідомляла позивача про відсутність компетенції у питаннях, які зазначені у спірних зверненнях позивача.

Верховний Суд зауважує, що частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР прямо передбачено необхідність пересилання звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі у разі, якщо порушені у зверненні питання не входять до повноважень суб`єкта відповідного уповноваженого органу.

Зважаючи на викладене, відповідачі, направляючи спірні звернення за належністю, діяли відповідно до встановленої процедури, яка регламентує дії суб`єкта владних повноважень у такій ситуації.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що звернення позивача у порядку Закону № 393/96-ВР до Верховної Ради України, Президента України та Вищої ради правосуддя, хоча і стосувалися здебільшого скарг на правоохоронні органи, проте були спрямовані на реалізацію його вимог щодо поновлення на посаду судді після скасування індивідуально-правового акту про звільнення (рішення Вищої ради юстиції та постанова Верховної Ради України).

Указом Президента України від 14 вересня 2010 року № 900/2010 ліквідовано військовий місцевий суд Дніпропетровського гарнізону.

Згідно із приписами абзацу третього пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-V «Про судоустрій і статус суддів» судді військових судів гарнізонів, апеляційних військових судів регіонів, апеляційного суду Військово-Морських Сил переводяться за їх згодою до місцевих або апеляційних судів, крім спеціалізованих, на підставі заяви про переведення за рішенням органу, який їх обрав чи призначив, зі звільненням їх з військової служби.

Після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, внесеної за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному статтею 79 цього Закону. Переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частини друга, третя статті 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У розумінні вказаних правових норм ОСОБА_1 , після прийняття у червні 2021 року рішення про відмову у звільненні, у зв`язку з ліквідацією військового суду Дніпропетровського гарнізону міг бути переведений за його згодою до місцевого, крім спеціалізованого, суду на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без конкурсу.

Ураховуючи зазначене, законодавцем віднесено визначення організаційних засад щодо переведення судді ліквідованого військового суду Дніпропетровського гарнізону ОСОБА_1 до іншого суду того самого рівня без конкурсу у зв`язку з ліквідацією та припиненням роботи цього суду виключно до повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а тому порушене позивачем у зверненнях питання дійсно не належить до повноважень відповідачів. Проте позивач до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не звертався та не визначав цей орган як відповідача у цій справі.

Зі свого боку, після відкриття провадження у цій справі та після відновлення у червні 2023 року роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка була припинена ще до остаточного вирішення питання щодо звільнення (відмови у звільненні) позивача з посади - з листопада 2019 року, питання щодо переведення позивача до іншого суду було вирішено належним чином.

Так, Вища рада правосуддя рішенням від 28 листопада 2023 року № 1128/0/15-23, на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з рекомендацією від 25 жовтня 2023 року № 38/пс-23, перевела ОСОБА_1 на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Зважаючи на викладене, доводи позивача про бездіяльність відповідачів, що полягає у нерозгляді та ненаданні йому відповіді на звернення, є необґрунтованими; оскільки відповідачі підтвердили належним чином надання позивачеві відповіді на його звернення відповідними листами, доданими до матеріалів справи. При цьому, направляючи звернення позивача до відповідних органів, які уповноважені розглядати порушені позивачем питання, відповідачі діяли у порядку, передбаченому частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

З огляду на встановлені у справі обставини і наведені вище норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до Президента України, ВРУ, ВРП про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, а тому вони задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За загальним правилом, яке встановлено у статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 25 Закону України «Про звернення громадян» у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов`язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв`язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Зважаючи на те, що вимога про стягнення на користь позивача завданої матеріальної та моральної шкоди є похідною від первісних вимог, для задоволення яких немає підстав, тому такі вимоги також задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя про визнання дій, бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити дії та стягнення заподіяної шкоди відмовити.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді Р. Ф. Ханова

В. В. Хохуляк

О. О. Шишов

М. М. Яковенко